Доба. 3

Софія Малильо

З одної сторони – про дружбу ледь не вічну

Співають барди на старинний лад, –

Мовляв, і щирий друг, і рідний брат,

І любу серцю схему утопічну

В нову добу монтують невпопад.

З другої сторони, знов знехтувавши болі

Та кривди давньої й новітньої доби,

Ще підкидають хмиз у пломінь боротьби,

На рани серць щедротно сиплють солі, –

Мовляв, не вас питати нам, раби!

Ось і закон. Річ, звісно, благодійна.

Гуманний і нечуваний закон.

Нема на жодні мови заборон,

І лиш одна із них є офіційна,

Бо їй загрожує якийсь лихий дракон.

Ото закон! Оновлення емблема!

А ми ж то мріяли в глибинах душ,

Щоб слово скривджене верталося чимдуж.

Не відступають План, Диктат і Схема.

І поступитись ними – ані руш!!

29/V-1990.