Законодавцям

Софія Малильо

З яких це ви позичили скрижалів,

з яких взяли гуманності основ,

щоб мова-деспот кривдила й надалі

священне право сотні інших мов?

Надривно кличете до братнього єднання,

мовляв, один у нас духовниий пантеон,

і в той же час не чутні вам волання

мільйонів серць про кривдний ваш “Закон”.

Щосил рятуєте струхлявілу споруду,

аби ще трохи їй продовжити буття.

І знов не можете позбутися облуди,

що справі цій прислужиться “Стаття”.

Та мова панувала й до “Закону”,

командував, хто нею володів.

Віками гласно їй сприяли з трону,

й не так вже гласно – з офісів вождів.

Чи невтямки вам, скільки мук безплідних,

яких безмірних, незворотних втрат

та мова – засіб у руках негідних –

сподіяла, мов найлютіший кат?

Отямтеся! Не множте втрати прикрі!

Навіщо шкодити прекрасній мові тій?

Із часом вляжуться буремні вихрі, –

признайте лиш природний хід подій!

12/XII-1990.