Еволюція

Софія Малильо

Ти кажеш, друже, – все одно тобі,

Якою б мовою не розмовляти.

Це значить, любий: в поспіху й журбі

тебе невільно занедбала Мати.

Не накликала співом снів твоїх,

не нашептала примовок чудових,

не вклала в душу чудо-оберіг –

магічну силу предківської мови.

А там – ти з дітками співав пісень

і слухав казочок вже мовою чужою,

а ненька уступала день у день

тебе їм, за поспішністю лихою.

А там – з науками здружилася душа,

взяла її в полон їх сила чудодійна,

та скрізь тебе стихія та чужа

тримала цупко у своїх обіймах.

А потім час випробувань наспів,

прийшли повчальні життьові моменти,

і ти збагнув, що з мовою дідів –

ні звань дзвінких, ані дзвінкої ренти.

Можливо, в серці, десь на самім дні,

відчув ти порухи якогось щему,

та все ж сказав: “Однаково мені”.

І раз назавжди вирішив проблему.

Отямся, друже, і сумлінням зваж!

У тебе ж – діти! В тебе будуть внуки!

Невже судилась доля їм така ж:

лакейство підле з підлої спонуки?

30/X-1990.