Герої, і кати, і жертви…

Софія Малильо

Вони були герої отого буревію,

коли в смертельній битві ішов на брата брат.

В серцях вони плекали благословенну мрію

про небувало мудрий і гармонійний лад.

Вони були трибуни, – вони ж то й підіймали

знедоленого брата під прапор віщих слів.

Та фальшем обернулись їх книжні ідеали

і кривдами й смертями мільйонів трударів.

Вони ж були й прораби, стихійні будівничі,

Що навмання творили той небувалий лад.

Та звірами завили їх благородні кличі,

і край перетворився на табір-каземат.

А мрійники – трибуни наглядачами стали,

І не один з героїв став катом для братів.

Та й їх не рятували плакатні ідеали

від підлості й сваволі перевертнів-вождів.

Чи то була жорстока історії химера –

оте важке й криваве, спотворене буття?

Яка б нас не чекала – лиха чи добра ера, –

о люди, браття й сестри, не треба забуття!

13/XII-1990.