11.05.1885 р. До Олександра Кониського
| 11 мая 1885 року. Кишинев |
Шановний Олександре Яковлевичу!
Спасибі Вам за Ваш лист, хоч він, сказати правду, трохи сумний. Костомаров помер, бо вже був дуже старий, а Вам зовсім ще не черга йти за його слідом. Ви про це й не думайте! Ви ще чоловік в силі і при здоров’ї, зовсім не те, що я. Живіть та працюйте! От і я недавно прочитав Вашу повістку «Чи недужий…» і вона мені дуже сподобалась. Ваш талант вже зовсім розвився. Оповідання чудове, щодо стилю – дуже гладеньке і читається з великим смаком.
Мені треба знов їхати на води в Щавницю на ліки. Я виїду 1-го іюня, а може й трошки пізніше, вважаючи на те, як буде моє здоров’я. Я був би дуже радий побачитись з Вами у Львові, як бачився з Вами торік. Тільки шкода, що не можу товаришити я Вам в Карпати як турист: треба поспішати на води, та й здоров’я моє не дозволить мені вештатися по горах. Води помогли мені тільки до Різдва. Од Різдва живіт знов попсувався, а потім нерви, слабість, ноги болять так, що ледве зможу пройти два-три квартали.
Одначе тепер мені все-таки трохи стало лучче. Март та апрель був у нас дивний. В апрелі була спека, як літом. Все разом зацвіло незвичайно розкішно. Сади цвіли, неначе закутані білими хмарами. Природа, котру я так страшно люблю, неначе сміялась з мене. Сади цвіли, а я сидів та сумував, дивлячись на їх пишну красу. Тепер у нас з 1-го мая холоди, дощі. Сиджу в хаті, та сумую, та не діждуся, щоб скоріше виїхати. Докторі кажуть мені переїхати на життя в інше місце. Думаю переїхати до Вас в Київ, вернувшись з-за границі. Службу я покинув ще після різдва.
Про галичан скажу, що не мені їх мирити, бо людей трудно мирити, а літераторів і потім… В Галичині ще й досі що не літератор, то й партія. Черновецькі редактори прислали мені запросини до їх альманаха, щоб послати їм що-небудь з своїх творів, але мені тепер не до творів. Навіть не знаю, чи вийшов той альманах у світ, чи ні. Я пре-нумерувався на його, коли його пропустить наша цензура.
Міркуйте, будьте ласкаві, так, щоб нам довелось побачитись у Львові. Ви вільніші розпоряджатись своїм часом. Бувайте здорові! Передавайте мій поклін своїй дочці та знакомим.
Щиро шануючий Вас Ів. Левицький.
Кишинев.
P. S. Маємо нового і талановитого белетриста, Мих[айла] Заволоку; обіцяє велику родючість, бо йому сливе 17 літ, а він написав оповідання «», , і першу частину повісті «». Це все думаю оддати в редакцію «Зорі». Стиль Заволоки легкий, язик літературний. Оповідання тягнеться гладенько.
Левиц[ький].
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Життя і мистецтво», 1920, № 2, стор. 67. Автограф в ІЛ, ф. 77, № 125/227. Подається за першодруком.
«Чи недужий…» – Правильна назва оповідання О. Кониського – «Чи злочинець, чи недужий?» Було воно надруковане під криптонімом К. О. Я. в журн. «Зоря», 1885, № 3 – 5.
Про галичан скажу, що не мені їх мирити… – Це відповідь О. Кониському на його лист від 4 травня 1885 р., в якому містилася порада втрутитися в суперечки галицьких літераторів.
Чернівецькі редактори прислали мені запросини до їх альманаху – до «Буковинського альманаху», що вийшов 1885 р. в Чернівцях.
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 298 – 299.