4.01.1880 р. До Володимира Барвінського
| 1880 р. 4 янв[аря] |
Високоповажний добродію!
Спасибі Вам, добродію, що Ви подали звістку про свої справи. Ви пишете, що ми певно довідались про все з газет, але в тутешніх газетах про Ваші діла нема нічого: або ніхто не пише про Ваші справи, або наші газети мало інтересуються ними. Мені здається, що останнє буде правдивіше. Я вже писав до Вас, добродію, та не знаю, чи доходять мої листи до Вас, чи може де спиняються по дорозі.
В мене вже є повість, така завбільшки, як «Кайдашева сім’я», але ще й досі не переписана. Мій переписчик заслаб, а другого тут дуже трудно знайти. Як одужає переписчик, то повість буде готова, мабуть, ік великодню, ніяк не ранше.
Є ще в мене географічна стаття на 14 листів під заголовком «Од Києва до Одеси». Вона вже переписана і одіслана до Києва, але до сього часу не маю звістки з Києва, чи дістали її з пошти, чи ні.
Ви пишете мені про повість Куліша «Михайло Чернишенко». Сказати правду, я її не то що не читав, але й не бачив. Це дуже давня річ. «Михайло Чернишенко» став тепер бібліографічною давниною.
В «Филологических записках» за 1879 p., книжки IV – V, появилась стаття М. А. Тулова «О малорусскомъ правописании». Він доказує, що фонетична наша правопись не доведена до кінця, і рекомендує викинути м’які голосні і натомість вставити іоту. Він напечатав кілька байок Глібова в кінці статті своєю проектованою правописсю. Ось приклад його правописі:
Деревце
Ішоу Панас із города до дому
З coкиpojy і мішком.
Вертат’ся довелос’ самому,
Прямуючи ліском.
Іде Панас, не розгльадаjе,
Міркуjучи про шчос’.
Mipкyje тoj, хто нужду знaje,
Аж чyje, кличе хтос’.
«Гоу, дяд’ку!» – хтос’ гукнуу близен’ко.
Оглянууся. «А хто там», каже, «де?»
«Се ja», озвалося тихенко Деревце молоде,
«Лак угляділо ja вас, так аж зраділо».
– «А шчо тобі?» – пита Панас.
«Je діл’це, дядечку, до вас».
З цього прикладу можете довідатись про його правопись.
В тій-таки книжці є стаття А. І. Анастасієва про таку саму проектовану правопись для великоруського язика, в котрій він говорить, що кирилиця зовсім не одповідає фонетиці великоруського язика. Він перекладає, для прикладу, новою фонетичною правописсю вірші Лермонтова.
Щиро шануючий Вас І. Левицький.
Примітки
Вперше надруковано в «Записках», 1927, XXVI, стор. 104 – 105. Автограф в ІЛ, ф. 3, № 1604/98. Подається за першодруком.
Ви пишете, що ми певно довідались про все з газет. – В. Барвінський писав Нечуєві-Левицькому у недатованому листі (очевидно, з кінця 1879 p.), що у Львові на Руській раді дійшло до розриву між старими русинами й «Словом», органом москвофілів, які орієнтувались на російський царизм і виступали проти розвитку української культури на західноукраїнських землях.
В мене вже є повість. – Мова йде про «Старосвітські батюшки та матушки».
Повість Куліша «Михайло Чернишенко». – Ця повість під назвою «Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад, ч. I и II» вийшла з друку в Києві 1843 p.
Трегубов Єлисей Кипріянович (1849 – 1920) – культурно-освітній діяч, викладач колегії Галагана в Києві, учасник «Громади», співробітник журналу «Киевская старина».
Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 278 – 280.