14.12.1880 р. До Миколи Костомарова

Високоповажний добродію!

Коли Стасюлевич більше не матиме голосу в комісії, то чи не можна, добродію, як-небудь доступитись до Абази, щоб Главное управление принаймні пропустило мої чотири повісті, котрі вже лежать там довгий час.

Ще в 1876 році петербурзький цензор Сціпурський розрішив мені надрукувати «Причепу» та «Дві московки». Бувши в Києві того ж таки року в іюні, я одніс їх в типографію Фріца, сторгувався і поїхав собі. Коли чую, українську літературу постигла нова кара. Типографія одіслала мої повісті в Главное управление. Я од себе послав прошеніє і не дістав жодної одповіді. Повісті неначе в воду впали.

Пам’ятаю, після взяття Плевни я послав друге прошеніє, і воно десь потонуло. Лисенко, бувши в Петербурзі, заходив до Григор’єва в Главное управление. Григор’єв сказав, що повісті в одного чиновника. Аж тут навернувся і той чиновник, та каже, що повісті в самого Григор’єва. Григор’єв наговорив Лисенкові «неприятностей», кинув йому в вічі сепаратизмом, і тим діло скінчилось.

Торік, восени, в ноябрі, я послав рукопись повісті «Кайдашева сім’я» (вже надрукованої тепер у Львові). Рукопись була послана через Київ, де з неї списували дублет. На цей раз я удостоївся одповіді з Главного управления на своє прошеніє, що рукопись ще з Києва не прийшла. Рукопись і досі валяється в Главном управлении.

Сього року в іюні я послав рукопись повісті «Бурлачка». Абаза розрішив печатати (в сентябрі), тільки правописсю общепринятою: з м’яким і, з твердим ы і доконче з ѣ (як бачите, не зовсім і общепринята). В цьому з мене взяли розписку од канцелярії нашого губернатора. Друк у Києві затягся за недостачею в типографії букви ы (я швидко пришлю її Вам, добродію).

Цього року восени я виписав з Львова надруковану там мою повість «Миколу Джерю». Книжка дійшла до мене з значком одеського цензора на бандеролі. Я в ноябрі послав її в Главное управление і прописав в прошенні, щоб пропустили і ті три повісті, котрі послані були мною ще за Григор’єва. Одповіді й досі не маю. Не знаю, що скаже мені на це Абаза.

Заборони на белетристику нема. Мої повісті не пропускав Григор’єв сам по своїй лихій волі як страшний обруситель проти всякого людського права.

Спасибі тим руським органам, що одкривають для нас свої журнали. Будуть кореспонденції. В покійній одеській «Правді» за тиждень до її смерті, була стаття за оборону нашої літератури, театру і за язик в народній школі. Стаття одкрита і сама смілива! Київська «Заря» звіщає, що чернігівське земство постановило клопотати, щоб міністр дозволив завести народні школи з українським язиком. В Харкові оце вийшла книжечка «Лист до хліборобів про жучка хлібоїда» (5 к. с.). «Заря» рекомендує земствам розсилати її в волості. В Києві вийшли «Співомовки» Руданського (40 к. с.) (давня річ) і в Одесі «Марко проклятий» Стороженка та Білого (так само давня річ).

Похлопочіть, Миколаю Ивановичу, коли Ваша ласка і змога, щоб Абаза не держав довго моїх творів та пропускав до друку.

Я тепер скінчив чималу повість: «Старі батюшки та матушки», а оце думаю перероблювати «Руїну» для народного читання. Велике спасибі Вам за «Руїну». Коли можна помістить «Миколу Джерю» в збірникові, то я зараз пришлю.

Щиро шануючий, прихильний до Вас І. Левицький.

P. S. Київська «Заря» торкає потроху національне питання, але несміливо. Вона звіщає, що у Львові прогресивна партія видаватиме новий журнал «Світ».

Примітки

Подається вперше за автографом (ЦНБ, відділ рукописів, ф. І, № 49616).

Абаза Микола Савич (1837 – 1901) – сенатор, начальник Головного управління в справах друку.

Григор’єв Василь Васильович (1816 – 1881) – буржуазний історик. В 1874 – 1880 pp. – начальник Головного управління в справах друку.

«Лист до хліборобів про жучка-хлібоїда». – Брошура під такою назвою вийшла у 1880 р. в Харкові й підписана ініціалами М. Л.

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 283 – 284.