Передмова

Володимир Пасько

“Ми знайшли порозуміння з поляками і навіть з Японією. Ми не знайшли взаєморозуміння тільки самі із собою. Я прошу вас, закликаю, благаю продумати цю дорогу до взаєморозуміння, щоб 60-та річниця змогла б стати днем, коли можна було б підписати хоч якусь декларацію. Я переконаний, що 60-та річниця Перемоги – це той час, коли ветерани повинні висловитися один перед одним, знайти взаєморозуміння, яке б поставило крапку в стосунках між ветеранськими організаціями і їхніми поглядами”.

Президент України Віктор Ющенко

(Час руху, № 8 (031), 22-29 березня 2005 р., с. 3.)

Дорогі друзі, шановні співвітчизники!

У Ваших руках книга, яка репрезентує одне з перших серйозних літературно – документальних досліджень проблеми примирення воюючих сторін Другої світової війни. Тривалий час дана тема була табуйованою – спочатку радянською політичною цензурою, а потім, у незалежній Україні до 2004 року, – державною владою, яка за своєю антигуманною суттю не змогла стати носієм консолідуючої суспільство програми. З цих причин у бібліотечних фондах знайдеться небагато ґрунтовних видань, присвячених нетенденційному і неупередженому погляду на цю трагічну сторінку минулого українського народу.

Особливо приємно, що книга побачила світ напередодні відзначення 60-ліття Великої Перемоги, і це, безумовно, не є випадковістю. Автор Володимир Пасько, син фронтовика і сам учасник бойових дій, професійний військовий, генерал-лейтенант Збройних Сил України відповідає на виклик часу, глибоко й неупереджено, з розумінням психологічного підтексту висвітлюючи драматичні й суперечливі події саме тоді, коли визначна історична дата може стати потужним поштовхом до національного єднання.

60-ліття Перемоги – це шанс і іспит для українського народу й, передовсім, для нової владної еліти на здатність толерантно, не зачепивши священний пласт пам’яті учасників війни, налагодити діалог примирення і єднання нації. Тому окремо хочу відзначити, що Володимир Пасько як письменник, дослідник і документаліст зробив надзвичайно важливу справу, загоюючи рани народу, які понад шість десятків років залишалися відкритими для болю. Це місія державної ваги. І заслуговує найтепліших слів те, що автор, обіймаючи посаду заступника Міністра оборони, тобто будучи представником урядової команди, свою громадську і наукову діяльність присвячує саме ідеї консолідації українства.

Книга пройнята наскрізним закликом до гуманістичного переосмислення тих далеких подій. Наша земля зазнала багато горя, Україна – одна із найбільш постраждалих у Другій світовій війні країн. І сьогодні, на превеликий жаль, з кожним роком стає все менше тих, хто зі зброєю в руках виступив на захист своєї Вітчизни. Така логіка буття – людина йде Господнім шляхом, народжується, живе і відходить у вічність, полишаючи суєтні справи. Так одне покоління змінює інше. Багато ветеранів, людей з героїчним минулим, розуміють, що перед порогом вічності слід простягнути одне одному руку і якщо й не обнятися, то бодай зрозуміти і простити. До цього закликають нагорнуті могили бойових побратимів, що загинули заради ідеалів, в які вірили, яким служили всім серцем, сумлінно, щиро і до останнього подиху.

Ми повинні прийти до цих могил, пам’ятників і монументів, спільно, в орденах і медалях, зі сльозами і споминами, зруйнувати “Берлінський мур” наших душ, знищити стіну, що довгі десятиліття розмежовувала героїв – борців за волю і долю України на своїх і чужих. Цього вимагає від нас життя, сучасне і особливо майбутнє наших дітей і онуків.

Принцип християнського всепрощення, який поетичним закликом лунає в словах великого Кобзаря: „” – я хочу адресувати тим, хто поки що не схотів чи не зміг переоцінити минуле через призму великої драми нашого народу. Вірю в те, що взаєморозуміння й примирення не є утопією і книга “Час прощення” в цій благородній справі – національного єднання, – стане суттєвою допомогою.

Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко

квітень 2005 р.