2

Зинаїда Тулуб

Двадцять днів працювала Медже від зорі до зорі, готуючи подарунок своєму нареченому. Найкраще вийшов весільний пояс «учку», на лікоть завширшки і на три лікті завдовжки, з прозорої тканини шере. Довго і ретельно добирала Медже опряди кращого кокозького шовку перламутрово-ніжних відтінків, а потім довго вигадувала візерунок, вкладаючи в нього таємний зміст, і вишила малюсінькі кинджали, застромлені у ніжні чайні троянди, переплутані гнучкими стеблинками, листям і пуп’янками. Це визначало, що закохана жінка готова власним тілом заслонити коханого від удару кинджалом і покірливо впасти йому до ніг, проколота лезом, як квітка.

На весільному рушнику вишила Медже вірш з аль-корана. Кисет оздобила кавказькими басаманами, зашивши в денце золотий дукат. Сорочку прикрасила найтоншим вирізуванням та мережками, а хустку для носа вигаптувала золотою та срібною биттю за старовинними візерунками, що передаються з покоління в покоління, з роду в рід.

А коли всі дев’ять подарунків були закінчені, загорнула їх у гаптовану хустку.

І ось у призначений день знов з’явилися свати Ібрагімові: вони несли на головах мідні підноси з розкладеними на них подарунками від нареченого.

Ахмет зустрів їх на порозі і запросив до оди, де задля такого випадку були розвішані і розстелені всі килими, іджіари і подушки, що були в його саклі. Навіть Горпина принесла три іджіари своєї роботи і прибила їх над полицею проти дверей, де сонячно вилискували мідні глеки, чарки й сагани.

Маленька Субан тремтіла від цікавості. Як дівчинку, її не пускали до оди, і вона кидалася вздовж вікон, що виходили на внутрішній двір, і зазирала в них з цікавістю молодого звірятка.

– Ой, які там маграми! – тихенько скрикнула вона, підштовхнула куцанчика-Меметку. – Дивись: навіть в тіточки Джевгер нема такої розкоші!

Але хлопчика цікавило інше:

– О Субане!.. Який пиріг! З рижем і родзинками! А баклава!.. Я скажу татові, хай дадуть нам хоч скибочку.

– Не можна, – відтягала його Субан. – Нам потім дадуть усього. Тіточка Шафіге не дозволяє.

– Тобі не можна, бо ти – дівчина. А я чоловік, мені можна.

І маленький пустун влетів до оди, де урочисто курили свати, розклавши на міндері принесені подарунки.

– Татуню! Ми з Субан теж хочемо святкувати! Дай нам солодкого пирога і баклави! – дзвінко крикнув він, поки Субан сором’язливо ховалася за дверима.

– А, маленький господарю! Здрастуй, – всміхнувся старий сват. – Не можна пустувати під час заручин. А йди-но краще сюди і будь поважною людиною.

Суворі старечі очі блимали тепло і ніжно у тонкому павутинні зморщок.

– Меметко, іди до жінок! Ти ще маленький, щоб сидіти з почесними гостями, – суворо наказав Ахмет, коли старий Омер обдарував хлопчика горіхами у меду.

Меметка надувся і вийшов до галерейки, облизуючи солодкий горіх. Там чекала на нього Субан, ковтаючи слинки.

– Що тобі дали? – кинула вона до хлопчика.

– Горіхів з медом. Смачних, – поважно пояснив Мемет. – Ось покуштуй. Тільки не багато відкусуй – попередив він, злякавшись власної щедрості.

І поки діти їли цукровані горіхи, свати оглядали подарунки нареченої і, за звичаєм, намагалися знайти в них різні недоліки.

– Рушник, здається, короткий, – казав один з сватів, не знаючи, до чого причепитися.

– Мабуть, і сорочка не на зріст Ібрагіма, – нерішуче відгукнувся другий.

Але старому Омерові стало соромно.

– А все ж, хоч і вимагає звичай ганьбити подарунки, треба сказати, що геть у всьому Чабан-Таші не знайдеться кращого вишивання, – щиро вирвалося у нього.

І, пускаючи під стелю клуби запашного диму, мовчки хитнули головами свати, милуючись роботою нареченої.

– І зрозуміє Ібрагім, що лежить до нього серце дівоче, побачивши цей візерунок, – додав старий сват, помітивши білий рукав за гратами галерейки.

Випивши каву і заївши халвою і солодкими пирогами, свати погомоніли трохи про врожай і про франкські вітрильники на каффському рейді, потім підвелися з м’яких міндерів.

Тепер, за звичаєм, хтось з чоловіків, родичів нареченої, мусив віднести Ібрагімові її подарунки. Але Медже була сирота. Старші брати загинули в морі разом з Халілевою шхуною, і залишився тільки Ахмет з маленьким Меметком.

– Меметко, – впіймала Медже хлопчика, ще облизував липкі пальці. – Хочеш, щоб тебе добре почастували? Віднеси Ібрагімові мої подарунки. Скажи, що ти єдиний чоловік у саклі, крім Ахмета. Вони тобі щось подарують.

Меметкові дух эабило від радості. Хотілося підстрибнути, завищати, перекрутитися через голову, але, розуміючи, яке це почесне доручення, Меметка тільки зашарівся і відповів поважно:

– Добре. Тільки відпусти мене завтра у гори збивати з Алі та Якубом мигдаль.

– Відпущу, якщо тн нічого не попсуєш і не забрудниш моєї роботи, – хвилюючись, згодилася Медже.

– Кажу, що все буде гаразд, – так воно й буде, – поважно відповів хлопчик, скидаючи стару сорочку.

Свати здивовано перезирнулися, побачивши Меметку в новій сорочці, сап’янових чобітках і срібному поясі.

– Ти чого причепурився? – спитав сивобородий Омер. – Чи то задумав і собі свататись?

– Я понесу до Ібрагіма подарунки Медже. Я її родич, і я – чоловік, – серйозно пояснив хлопчик.

Свати розсміялися. Хлопчик ображено насупився і мовчки взяв піднос.

– Дивись, Меметко: впустиш та зіпсуєш подарунки – так відшмагаю, що й не загоїться, – попередив Ахиет.

Але хлопчик тільки зиркнув у батьків бік і мовчки рушив з саклі.

Пізно ввечері повернувся Меметка додому.

– У Ібрагіма дуже гарно, – розповідав він, показуючи Медже срібні аспри і цілу торбинку горіхів, підсмажених з медом. – Є в нього кинджали, ятагани у золоті та два турецькі пістолі. І кінь у нього – як вітер. Тільки чуєш, Медже: не подобається мені стара баба Сабіха. Вона мене й горіхами годувала, і баклавою… Та не така вона, як моя мама…

Медже важко зітхнула. Хлопчик не помилявся. Тільки кохання до Ібрагіма подолало в ній жах перед владною та вередливою Сабіхою. Чимало разів бачила Медже її заплаканих та побитих невільниць і навіть дочок…

І довго не могла заснути Медже, думаючи про грізну свекруху, і вирішила про всяк випадок купити у Кайтмази ще один амулет.

Примітки

Іджіари – декоративні вишивані або гаптовані рушники, якими татари оздоблювали свої хати.

Саган – миска. Взагалі мусульманам заборонено їсти з мідного посуду (дозволено вживати череп’яний, скляний і фарфоровий посуд), але під час якоїсь релігійної церемонії або на свята дозволяється варити і їсти з металевого посуду.