5

Марко Вовчок

Сперву вже повівало лихо над тим коханням, а це впрям пойняло, як вода. Як не бачаться – гіркий світ, а побачаться – ще гірший. Сидять було, просиджують ніч темну рука з рукою, а в серці горенить мов отрутою.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

– Розкажи мені, будь ласков, яка твоя жінка? – промовила Варка.

– Як же мені розказувати? – спитав… – І нащо питати?

– Розкажи мені, розкажи! Чого одвертаєшся? Як в мене нічим хвалитись перед тобою, ти мені похвалися!.. Яка ж вона? Яка краса її?

– Вона хороша.

– Спасибі богу! Любить тебе?

– Любить.

– І жалує?

– І жалує.

– І добра й люба?

– Добра й люба.

– Чого ж тобі ще треба? Чого коло мене ти шукаєш? – погукнула. – Іди до своєї хати, до милої жінки!

– Годі, дівчино, годі! нащо розпитувать! Не так було б мені свою праву руку одрубати важко, як тую правду визнати-вимовити. Пожалуй ти лучче моєї бідної голови!

Вона вирвалась із його рук.

– Де ти з нею пізнався? – пита.

– Тут, у селі.

– І дуже вподобав одразу?

– Вона мені до вподоби була… А за що ти мені муки завдаєш, дівчино?

– І хутко її посватав?

– У півроку.

– Мав час на роздуму! Півроку зналися!.. І часто бачився тоді з нею? щодня?

– Щодня.

І от, мов устала перед очима його та вісень тепла та ясна, коли він побрався з Галею: як тоді на полі серпи блискали, а на ланах широких коси дзвеніли зрана, а ввечері до села тягнули важкі вози, хитаючись; викладалися стіжки коло кожної хати, по усіх дворах чулися голоса веселі; як червоніли рясні яблука по садках, – черкаючи крильцями, пурхали в гілках пташенята… Згадалося, як він вів Галю з церкви у рутяному віночку; як у його вбогенькій хатині веселіш стало і як запахло свіжими квітками за божничком… Гірко йому все теє пригадалося, як гірко згадується добро, що було колись тобі навіки миле, і тебе не зрадило воно, не перейшло, а одбіг його сам чоловік невситимий. Нікого було йому винуватить, нічого осуждати, тільки хіба – себе самого…

В його на руках дівчина його люблена ридала… Плакав і він того вечора сльозами.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 170 – 171.