8

Марко Вовчок

Наздогнав Павло дівчину коло двору вже панського.

– Варко! тривай, зажди! – ледве промовляє вже: дух у бігу однявсь.

Схопив її обіруч.

– А що? – вигукнула дівчина: – одужала? Нащо ж ти дурив мене, заводив; чому не прийшов до мене, не сказав мені? Я дні й ночі спожидала, я гинула-пропадала, а ти коло неї упадав там… Чому ж не говориш до мене? Промов, заговори!

– Видужала, – одкаже їй.

– Се я знаю!.. А скажи, що робити мені, скажи та навчи! Ти мене з розуму звів: тепер навчи, як бути мені – я сама не знаю!.. Я собі смерті хочу!..

– Підожди, дівчино: надумаємо.

– Думати? Се ти думатимеш, коли в мене серце тліє! Я вже думала днями й ночами… Чи знаєш ти, що я переплакала? Мені було жалко її… було мені страшно… я сумувала сумом об їй… от і виплакала, що одужала втіха моя!

– Були й мої дні, були й мої ночі! – промовив Павло.

Вона як впала коло його.

– Павло, коханий мій! – говорить: – чи знаєш ти, як я побачила вас удвох, як я побачила, що вона до тебе всміхалася, – я б тоді обох вас вбила, якби примогла. Я тут поспитати боюся, дожидаю, тебе нема, – я прибігла під віконце, чи не дознаюся? думала, що вже труна й охрести, – жаль мені, острах мені… Коли ж бачу – укупі!.. Я тебе хотіла забити на смерть… Оце ж я тепер біля тебе, коханий, та здається мені, що я біля свого ворога першого… Я колись тебе зненавиджу… смерті забажаю тобі… Забий ти її, – нехай вмре! Я за що гину? Я щаслива буду з тобою, – забий її!..

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 177.