Спостереження за Україною,
Малою Росією та її мешканцями

Луняк Є.

Р. 77. – Ми розсудили за доречне запозичити цю статтю з «Анналів Малої Росії», том І, глава І, прекрасного щойно опублікованого твору мсьє Шерера, а також зі «Спостережень історичних і географічних за варварськими народами, які мешкають по берегах Дунаю та Понту Евксінського» мсьє Пейссонеля та інших авторів.

Україна – це країна, сповнена достатку, й, можливо, більш родюча, ніж Росія та Поділля. Маючи небагато обробленої землі, вона виробляє стільки різнорідного збіжжя, що місцеві мешканці, здебільшого, не знають, що з ним робити, оскільки майже немає судноплавних річок, щоб його вивозити.

Країна багата на скот, дичину, рибу, мед, віск і дерево, яке використовують головним чином для будівництва. Місцевим жителям бракує хіба що вина та солі. Вино надходить до них з Угорщини, Трансільванії, Валахії, Молдавії та Франції. Однак, оскільки такий вид харчової продукції є досить дорогим, народ заміняє його пивом, медовухою, горілкою, вигнаною з різних видів плодів, до якої вони є великими любителями. Вони привозять сіль з Велички [416] (Wielicza) чи з Покутської провінції.

Всі будинки в Україні збудовано з дерева; міські мури зроблені тільки з землі, що підтримуються дерев’яними зрубами, подібними до греблі; вогонь може їх знищити. Однак вони краще витримують гарматний обстріл, ніж муровані стіни. Мала Росія простяглася від 50-го до 53-го градусу широти. Цей величезний простір вміщує у собі близько 500 верст вздовж і 400 верст – впоперек. Тут

Р. 78. – не знайдемо більше аж до Чорного моря нічого, крім пустельних степів, які в один бік тягнуться до Дунаю, а в інший – до Лиману й Азовського моря. Вся ця долина сповнена різнорідних харчових трав; найдухмяніші квіти, які європейці вирощують з найбільшим старанням у своїх квітниках, тут на цих полях ростуть від природи; трава тут досягає такої висоти, що вершник на коні може легко в ній сховатися.

Україна, каже Лінней [417], є однією з найпрекрасніших країн Європи та однією з найменш освоєних, зовсім не приваблюючи увагу ні мандрівників-натуралістів, ні істориків. Або очевидна малолюдність цієї країни відлякує дослідників, або їм заважають постійні війни, або ж про свої подорожі, як і про все інше, підпорядковуючись загальному плину традиції, вони говорять побіжно, копіюючи до того ж більшу частину свідчень у попередників, які самі ознайомилися з цим краєм нашвидкуруч або написали про нього якомога простіше. Ця країна однак достойна набагато кращої уваги як перших, так і других, з багатьох причин. Дотепер Швеція мала пишний титул Vagina & officinal gentium & nationum [«Лоно та розплідник людності та націй» (лат.) – Є. Л.]. Однак Лінней у дисертації, надрукованій в Упсалі у 1764 р., але не оприлюдненій (яку мсьє Шерер мав нагоду розглянути в своїй «Мандрівці до Швеції»), здається, доклав багато зусиль для того, щоб перекласти це славетне ім’я зі своєї батьківщини на Україну та південну частину Сибіру. Наведемо власні вислови Ліннея, § 2:

«Хміль, шпинат, лебеда, естрагон і таке інше, це трави, які знаходяться сьогодні у великій кількості на європейських ринках, але вони були невідомі давнім авторам й були заведені в добу варварства,

Р. 79. – коли готи володіли Італією. Це саме вони, з усією очевидністю, принесли до цієї країни свої харчові трави. Російські ботаніки знаходять такі саме трави в Сибіру, де вони безпосередньо ростуть».

Також стор. 19, § 12:

«Розмірковуючи над цією обставиною, я зробив нове припущення, можливо, парадоксальне, яке однак наважуюся запропонувати на розгляд читачеві. Науковці дотепер даремно досліджують, яка ж країна повинна була стати першою, де жили люди після потопу. Хоча Святе Письмо не говорить прямо, що перші люди були створені в тропічних областях, але, зважаючи на їхню голизну, так само, як і більшість тварин, таких як слон, носоріг, різні види собак, свиня, які народжуються без шерсті в цьому кліматі, здається, визначення це досить чітке. Тут пальма пропонує людям перше харчування. Я вже промовчу про інші дерева, які також вкриваються плодами та квітами й постачають найприродніший харч.

Святе Письмо нам повідомляє, що після знищення людства великим потопом, Ноїв ковчег зупинився біля верхівки гори Арарат. Найвищий гірський ланцюг веде звідси до рівнин, розташованих між Сибіром і Татарією, а річки течуть до Льодовитого моря, до Східного океану, до Каспійського моря та інших сусідніх місць, як можна припустити, беруть звідти свої витоки. Тож звідси випливає, що саме після потопу, найперше й найпридатніше для людей житло знаходилося в цих місцевостях, де ті могли легко розмножуватися. А щоб вони могли тут закріпитися, природа щедро постачала їм різнорідне збіжжя, найзвичніше продовольство для людей, яке росте за межами тропіків і яке, згідно ботанікам, не росте ніде невимушено, крім цих частин Росії.

Гензельман (Heinzelmann) у своєму рукописному описі рослин Самари, говорить, що знайшов у башкирських степах пшеницю та ячмінь, які росли тут від природи. Жителі Сибіру випікають свій хліб з жита, яке тут виростає без обробки землі. Тож, здається, саме Сибір став першою країною, де жили люди після потопу, звідки вони почали залюднювати світ, оскільки в цих краях, віддалених від тропіків, найпершим харчуванням людей було те, що росло від природи».

Р. 81. – Ця нова думка дала привід мсьє Шереру звернути свою увагу до даної країни. «Що стосується мене, – каже цей автор, – я не думаю, що Європа залюднила Азію, мені здається, що це Азія залюднила Європу. Безумовно, шкода, що літописи Малої Росії не йдуть далі вглиб століть. Однак постійні переселення народів з цих країв, їхнє походження, вкрите мороком казок, і пожежа, що відбулася в київському соборі, відкрили перед нами найцінніші рештки переселень гунів, готів та багатьох інших народів.

Дві обставини змушують припускати, що Україна була відома римлянам. Велика кількість римських срібних монет, які тут знаходять постійно в землі, могила Овідія, яку тут можна побачити в шести днях шляху від Дніпра у пустельних степах, однак які раніше були залюднені – руїни, нагромадження каменів і велике число старовинних колодязів, котрі тут знаходяться, здається, підтверджують цю істину. Читаємо наступну епітафію на могилі Овідія:

Hic situs est vates, quem divi Caesaris ira

Augusti Latio cedere jussit humo.

Saepe miser voluit patriis occumbere terries,

Sed frustra: hunc illi fata dedere locum [418]».

Козаки чи мешканці Малої Росії є прекрасної подоби, міцні, вправні, щедрі, безкорисні, ревниві до

Р. 82. – своєї свободи та дуже нестерпні до будь-якого ярма. Вони п’яниці, проте сміливі, доблесні та невтомні. Вони займаються військовою справою, полюванням, риболовлею та всіма іншими заняттями, потрібними для життя. Особливо вони відзначаються вмінням виробляти чудову селітру, на яку їхня країна є дуже багатою. Вони вивозять її до Росії, а також і до багатьох інших місць, головним чином до Данцига, де її купують голландці та купці інших націй.

Ця країна є настільки сповнена мошкарою влітку, котра повністю обліплює обличчя, якщо не послідувати звичаю й не сховатися у пологу, своєрідному наметі, дуже подібного до солдатського. Цей намет вкривають бавовняним полотном, краї якого закріплюють, запхнувши їх на пів стопи під матрац, так, щоб не залишилося жодного просвіту.

Ще більше незручностей спричиняє сарана, яка приносила багато горя в деякі роки, головним чином, коли стояла спекотна погода. Ці комахи, котрих переносило вітром зі сходу та південного сходу Татарії, Черкесії та Мінгрелії, країн, які вщент ними сповнені майже весь час, цілими хмарами в 5-6 льє вздовж і 3-4 льє впоперек, що закривають все небо, і, якщо день стояв ясний, він раптово змінюється сутінками. Повсюди, де вони осідають, хоча б на дві години, вони пожирають врожай зернових, навіть якщо ті ще зріють. Ці комахи мають тільки шість місяців життя: восени вони відкладають свої яйця, кожна – десь по триста штук. Якщо весна видається сухою, з них вилуплюється нова сарана. Великі зливи їх вбивають, і це єдиний засіб, який може звільнити поля від цього бича. Вони прилітають тільки тоді, коли дме північний або північно-західний вітер, який жене їх до Чорного моря. Коли ці комахи

Р. 83. – ще не мають крилець, достатньо сильних, щоб літати, вони заповзають до будинків, розташовуються на ліжках, столах і навіть у м’ясі. Тож не можна з’їсти з нього жодного шматочка, щоб не проковтнути їх. Вночі вони обсідають дороги та землю, що часто повністю вкривають все не чотири дюйми заввишки, і коли віз переїжджає по них, то виділяється нестерпний сморід.

Козаки страждають від хвороби, яка поширена особливо серед них і називається лікарями «пліка», а мовою цієї країни «гостець». Ті, кого вона вражає, залишаються майже рік непорушними, не маючи змоги поворухнути жодною кінцівкою, як паралітики, відчуваючи страждання у нервових закінченнях. Коли цей час проходить, вони вночі відчувають, як піт великими потоками струменить по голові, а наступного ранку, вони знаходять своє волосся цілковито склеєним докупи, після цього хворий відчуває сильне полегшення, й за кілька днів по тому він зцілюється від свого паралічу, однак його волосся залишається скуйовдженим, а, якщо його обрізати в цей момент, рідина, що виходять з пор на голові може потрапити йому на очі й зробити його сліпим.

Ця хвороба, на яку коні хворіють так само, як і люди, розглядається в цій країні, як невиліковна. Однак завдяки зміни клімату при переїзді з однієї країни до іншої дехто її позбувся. Ця хвороба походить, у відповідності до загальної думки, від забрудненої та недоброякісної води, але найпростіше те, що вона поширюється, подібно до венеричних захворювань від поєднання статей і передається до дітей, які отримують її народжуючись на світ. Ті, хто мають її від народження, зцілюються від неї, по мірі того як зростають. Вони убезпечуються від неї на все подальше життя.

Мова козаків є діалектом польської. Вона дуже витончена, сповнена зменшувальних слів, перебільшень,

Р. 84. – різноманітних дрібничок та ніжних і пестливих висловів.

Інколи траплялися сильні епідемії в Україні. Найжахливіша відбулася в 1760 р. Я відсилаю читача до історії, яку мій батько [писав Леклерк-син – Є. Л.] згодом виклав у творі, що називався «Medicus veri amator, ad artis alumnus, anno 1764» [«Лікар, що любить істину, про мистецтво виховання, 1764 р.» ( лат.) – Є. Л.]. Я обмежуся витягами з цього твору наступних деталей, що стосуються грунту цієї країни:

1) «Повітря в Україні в цілому нездорове».

2) «Грунт може тут спричиняти серйозні захворювання».

3) «Коли встановлюється досить сильна спека, сонце постійно гріє болота та стічні води, й виділяється величезна кількість різнорідних випаровувань, які, стелячись у формі туману, спричиняють місцевим мешканцям запалення на очах, катаральні й астматичні захворювання тощо».

4) «Ця країна має також причину для ще простішого занепокоєння. Подекуди хтось зазнає нападу хвороби, йому здається, що всі його кістки розбиті. Такі випадки, ймовірно, відбуваються тут через вітер, який дме й переносить багато солі, що нею просякнуті води. Це спричиняє страшні болі в усіх частинах тіла й часто навіть паралічі, які дуже важко виліковуються».

5) «Зазвичай, вода тут майже завжди більшою чи меншою мірою брудна: її колір, запах і смак неприємні, особливо в низинах».

6) «Земля України є однією з найродючіших, відомих мені. Різнорідні овочі виростають тут у повному достатку. Зазвичай, тут вирощують горох, квасолю, гречку, кукурудзу, просо, часник, цибулю: перші п’ять з них досить важкі для травлення й закупорюють внутрішні органи, спричиняють коросту, лишаї, а інколи й навіть

Р. 85. – проказу, два випадки якої я бачив особисто під час свого перебування в Глухові. Отже, не бездумно Піфагор написав у себе: «Уникайте бобів»! Єгиптяни вважали їх нечистими, і їхні священики відмовлялися від них, за свідченням Геродота. Часник і цибуля є ще більш згубними, якщо вживати їх без міри. Ці плоди містять гіркі, гострі та ядучі складові, які, зрештою, викликають запалення у шлунку, внутрішніх органах і рідинах тіла, як спостерігали це Фаллопій [419], Діемерброек [420], Сен-Паулі [421] та інші. Хтось може мені заперечити, сказавши, можливо, що Гален [422] називав часник «протиотрутою бідноти». Я відповім, що Гален був аж занадто знаючий, радячи запровадити щодо нього широке внутрішнє застосування. Кранціус [423] повідомляє, що імператор Арнуд [424] помер від маленьких черв’яків, що розплодилися в його тілі, бо їв надміру часнику».

Поблизу річки Кінська (Kouskaia) та Дніпра існувало колись місто, що звалося Самик (Samik), столиця стародавніх татар, яка мала сімсот мечетей.

Поблизу річок Янчекрак (Iantschékrak) і Бористену існувало містечко, утворене з багатьох мечетей, назва якого нині невідома.

Річка Карачекрак (Karatschékrak) знаходиться за 20 верст від попередньої. Поряд з нею колись існувало старовинне місто Ногайське (Nagaїsko), яке сьогодні називається іменем річки Карачекрак.

Також існувало колись поблизу річки Маячра (Maiatschra) місто, що називалося Маяк (Majak) з мечеттю.

З містечка Плетений Ріг (Pléténoї Rog) на Дніпрі бачимо маленьке містечко Пальчик (Paltschik), котре належало колись татарам.

З давніх-давен поблизу річки Білозерка (Béloserka) існувало

Р. 86. – дуже відоме місто, що теж називалося Білозерка, побудоване стародавнім народом, який називали франками. В епоху переселення цього народу до Німеччини в цьому місті була управителька, яку звали Білозерською (Béloserskaia), яка керувала Білозеркою та навколишньою досить великою сеньйорією. Якось Білозерська побачила перехід Мамая (Mamaї), татарського хана, який йшов війною на Русь. Жах змусив її залишити своє місто й вона осіла далі по Дніпру, поблизу Очакова. Мамай, повернувшись, зруйнував її місто та повністю його стер з лиця землі.

Мамай побудував на берегах річки Мамай-Сурка (Mamaї-Sourka) місто, якому дав своє ім’я.

За 18 верст від річки Вілівела (Vilivéla), поблизу Кінської Води (Kouskaia-Voda), існувало колись велике татарське місто, назва якого тепер невідома. Вона було зруйноване самими татарами через одну комаху, яка називається «мармук» (marmouk) турками й «тарантулою» (tarantula) козаками. Ця комаха водиться тут у незліченній кількості.

За 5 верст звідси існувало інше місто, назва якого зараз невідома. Його змусила залишити та ж сама причина, що й попереднє. Всередині його мурів знаходиться також мечеть, зроблена з каменю.

В одній версті від Шин-Гірея (Schin-Giréi), перетнувши річку Руську (Rouskaia), знаходимо дніпровський острів, на якому турки володіли колись містом, що називалося Ослан (Oslan).

Турецьке місто Тавань (Tavan) існувало раніше навпроти Кизи-Кермену (Kisit-Kermen) на відстані 3 верст.

Нижче від Кам’янського острова (Kamenskoї), розташованого навпроти впадіння Самари, існувало козацьке місто, що називалося Кайдак (Kaїdak) або Кудак (Koudak).

Нижче від нового міста Катеринослава (Ekatérinoslaf)

Р. 87. – починаються дніпрові пороги, з який найбільшими є тринадцять.

Перший називається Кайдацьким або Кодацьким (Koїdak ou Kodazkoї) й утворений з великої кількості скель. Тут є перепад рівня води до трьох з половиною п’ядей впродовж 350 сажнів, тобто російських туазів.

Другий називається Волоським (Véloskaia) й знаходиться там, де Яцька перегородка (barre d’Iatsk).

Третій звуть Сурським (Soursk), бо розміщується він при впадінні Сури (Soura).

Четвертий називається Шанським (Chanskoї) у мсьє Шерера та Лоханню (Lokaou) росіянами й знаходиться за кілька верст тієї ж річки.

П’ятий називається Свельці (Sveltsi) й знаходиться в 6 верстах від попереднього.

Звонець (Zvonetz) – шостий.

Далі Княжинець (Kniaginetz), тобто сьомий, в 6 верстах від попереднього.

Восьмий – Ненаситець (Nénasétinsk) – є найнебезпечнішим з усіх. Він має 700 сажнів довжини та в цьому місці шість п’ядей з четвертю перепад води. Під час війни в 1736 р. проводили транспортні судна суходолом спеціальним настилом, створеним для цієї справи. Їх перетягували за допомогою кабестанів [лебідок – Є. Л.].

Дев’ятий – Ворона-Забора (Vorona-Sabora) – знаходиться в чотирьох верстах від Ненаситця.

Чотирма останніми є:

Вільний (Volnoї).

Будильський (Boudilskoї).

Лишній (Lichnoї).

Вільнянський (Vilnianskoї).

Багатий негоціант з Кременчука (Krémentschouk) Фалєєв наказав підірвати за свій власний кошт в 1784 р. кілька скель. Тут пройшла

Р. 88. – згодом невеличка барка. Автор «Реляції про козаків», вміщеної до першого тому «Зібрання» Тевено [425], говорить, що ці скелі перебувають під водою, інші над водою більше ніж на 8-10 п’ядей; що вони зупиняють течію ріки, яка робить стрибок подекуди на 7-8 п’ядей. Навесні, коли тануть сніги, всі пороги ховаються під водою, за виключенням Ненаситця. Татари можуть перетнути ріку вплав тільки між десятим й одинадцятим, оскільки береги тут є досить легкодоступними.

На Дніпрі відбувається три повені щороку: перша – у березні, коли тануть сніги та крига в цій частині; друга – у травні, коли відлига відбувається у вищий частині, й це час найбільшої повені. Третя, найслабкіша, спричиняється осінніми зливами. Ця ріка завжди сковується кригою під час зими, а влітку її води досить низькі. Коли вони спадають, після виходу з берегів навесні, то спричиняють заразні хвороби, особливо по сусідству з Херсоном, де місцевість сповнена боліт.

Костянтин Багрянородний повідомляє, що руси не мали в себе ні биків, ні баранів і приходили купувати все це до пацинакитів. Слов’яни, данники русів, щозими зрубували великі дерева, з яких робили моноксили [однодревки-довбанки – Є. Л.], тобто судна з єдиного стовбура, які переправляли з озер до Дніпра. Вони доходили цією рікою аж до Кіови-Києва. Тут вони продавали свої кораблі русам, які ладнали на них весла та інше приладдя, необхідне для навігації. Руси вирушали у червні й висаджувалися в Витичеві, місті, що сплачувало їм данину. Тут вони збирали докупи всі свої кораблі, щоб провести їх повз скелі, штовхаючи

Р. 89. – жердинами. Далі відзначено сім місцин, де були ці водоспади: перше називалося Ессупі, що означає слов’янською мовою «Не спи»; друге – Ульборсі – руською чи Островуніпрах – слов’янською, тобто уривчастий острів; третє – Геландіе – шум уривчастого місця; руське ім’я четвертого було Айфор, а слов’янське – Неасит, оскільки пелікани мали тут свої гнізда. В цьому місці руси змушені були нести свій крам самі протягом близько шести тисяч кроків і тягнути за собою свої судна, постійно тримаючи сторожу проти пацинакитів. П’ята місцина була відома русам під назвою Баруфорум, а слов’янам як Бульнепрах: ріка тут створює заводь, де руси знову спускають свої судна на воду, щоб йти далі до шостої, яка називалася Леанті руською чи Берунці, тобто «джерело води», слов’янською. Сьома місцина називається руською мовою Струбун, а слов’янською – Напрезі, тобто «мале узвишшя», «маленький поріг».

Костицьке містечко [426] (le bourg de Kostitzi) є відомим завдяки острову з такою ж назвою, розташованому навпроти. Багато націй послідовно осідали тут. Запорожці здобували його неодноразово, проте завжди відганялися татарами.

Навпроти місцевості трьох річок, що називається Хортиця (Chortiza), можна побачити на Дніпрі великий острів, що також називається Хортиця. Запорожці мали в давні часи тут свою Січ, тобто місце проживання.

Поблизу річки Тарасівка (Tarasovka), ближче до найголовнішої ріки, існувало колись містечко, збудоване франками. Час його заснування невідомий.

Запорозька Січ існувала колись поблизу річки Томаківка (Tomakooka). Тут можна побачити руїни містечка, зруйнованого вже довгий час.

Р. 90. – Микитине (Mikitina), місце, розташоване по сусідству з річкою Підпільною (Podpolnaia), де існувала раніше Запорозька Січ. Ще одна також була поряд з Чортомликом (Tchertomli).

Старовинне місто Мілове (Mélovoї) стояло поблизу річки Мілової (Mélovaia).

Запорожці мали також Січ поряд з Кам’янкою (Kamenka). В чотирьох верстах від цієї річки було колись стародавнє місто Пропасне (Propasinoїé). Місто Космач (Kosmacha) перебувало звідси в двадцяти верстах. Воно розташовувалося між Пропасним та містечком Вишняя-Голова-Космача (Vischnaia-Golova-Kosmacha).

Існували також два містечка в шести верстах одне від одного неподалік річки Дрімайлівки (Drimaїlooka). Не знаємо ні імені їх засновника, ні імені народу, який їх знищив.

Поблизу гирла Тягинки (Tiegnika) на Дніпрі існувало також велике місто Тягинка, а поблизу цього міста був замок, що мав трикутний вигляд і був посилений круглою вежею та оточений водою з усіх боків. Цей замок, як можна припускати, був побудований давніми франками й мав версту вздовж і більш ніж півверсти впоперек. Його кам’яні рештки збереглися до наших днів. Росіяни його відновили в 1738 р.

Знаходимо також руїни одного міста, повністю стертого з людської пам’яті поряд з річкою Малий Інгулець (Maloї-Ingouletz).

Між містом Білозеркою (Béloserkaia) та рікою існує велика дорога, яку називають королівським шляхом. Польські королі проїжджали тут в давнину, коли виступали в похід проти своїх ворогів. Це місце здобуло відомість завдяки битві поляків з турками й татарами.

Не доходячи до редуту святої Анни, на берегах лиману в тридцяти верстах від Бугу, можна побачити руїни міста, що називалося Станіслав (Stanislas). Воно було в давнину зруйноване поляками.

Р. 91. – Велике місто, що називалося Чичиклея (Tchitschigley) розташовувалося поряд з Бугом, в двохстах верстах від лиману. Це місто, збудоване, а потім зруйноване турками, мало багато мечетей.

В гирлі Бугу бачимо містечко Семенів Ріг (Séménof-Rog), тобто ріг Семена. Воно завдячує своєю назвою Семену, першому ватажку запорожців.

Я переходжу до плавання росіян по Дніпру.

Росіяни, перетнувши дніпрові пороги, зупиняються у місцині, що носить назву Trajectus-Crasii, або «крок Кразія» (le Pas de Crasius). Вона повинна розташовуватися у місцевості, яку турки зберегли за собою для будівництва містечка, щоб полегшити собі перехід через ріку, коли вони погодилися за мирною угодою 1700 р., що прикордонні з Росією землі залишаться пустельними та незаселеними. Росіяни спускаються звідти до острова святого Георгія, який, ймовірно, є великим островом, розташованим поблизу гирла Бугу. В цьому місці гирло ріки розширюється й утворює своєрідну заводь, яка тягнеться аж до моря, наприкінці якої знаходиться острів, котрому греки дали назву святого Ефіру (Saint-Ethère). Росіяни тут приводять до ладу підводну частину своїх кораблів.

Коли дме попутний вітер, вони залишають цей острів і йдуть до Білої Ріки (Fleuve-Blanc); поладнавши й тут знову свої кораблі, вони досягають Селінського острова (l’île de Sélina), який знаходиться перед одним з дунайських гирл, що називається Параклітус або Паракладіон (Paraclitus ou Paracladion). Острів святого Ефіру, про який повідомляв Костянтин Багрянородний, має бути тим, що знаходиться прямо в гирлі Бористену між Очаковом (Otchakof) і Кінбурном (Kilbouroun). Заводь, про яку говорить той самий автор, це, ймовірно, частина лиману, а Біла Ріка – це Дністер.

Я переходжу до риб, звірів, птахів і

Р. 92. – плодових дерев, які знаходяться в Малій Росії та по берегах Дніпра.

Тут водяться наступні риби: осетер, судак, оселедець, червона та біла сьомга, білуга, короп, лин, щука, осетрина (різновид осетра), вугор, окунь, плотва, верховодка, стерлядь та багато іншої дрібної риби та раків. В достатку водяться у Малій Росії водяні горіхи.

Серед звірів згадаємо оленів, вовків, лисиць, зайців, ведмедів, видр, диких кіз, диких котів, кабанів і диких коней. Ведмедів та оленів доволі багато навколо Очакова.

Тут водяться такі птахи: гуси, лебеді, качки, дрохви, вальдшнепи, журавлі, пелікани, лелеки, куріпки, шпаки, голуби, орли, соколи, сови та багато інших видів дрібної птиці.

В цій країні росте виноград, яблуня, груша, слива, дерен і барбарис. На дніпрових островах ростуть дикий чай, шавлія та багато інших лікарських рослин. Зустрічається також самшит і клен. По берегах Дніпра можна побачити також тополі, в’язи, сосни, верби та багато іншої деревини, яка не може використовуватися для кораблебудування.

Я з задоволенням подаю тут нотатку, передану мені, про місто Очаків і навколишню територію. Я зобов’язаний нею мсьє Дабанкуру (Dabancourt), королівському інженеру та географу, який подорожував у цих краях, виконуючи спостережну місію:

«Місто чи фортеця Очаків, яку турки називають Озу, розташована на правому березі Дніпра, неподалік від його гирла. Його зведено на похилому пагорбі в сотню

Р. 93. – туазів. Лінії фортифікаційних споруд тягнуться з обох боків, вздовж схилу пагорба до самого моря, де збудовано муровану стіну, не укріплену землею, яку гармата легко може зруйнувати. Шість бастіонів неправильної форми, на яких розташовано 120 гармат, обведені ровом на глибину більше 30 п’ядей. Вони утворюють першу лінію оборони, яка схожа на паралелограм, витягнутий вздовж. Довжина цього паралелограма складає 225 туазів, включаючи цей перший рів, а ширина – 155 туазів. Другий ряд оборонних загород також має невеличкий рів, що захищає еспланаду в 7-8 туазів. Досить велике передмістя, що відкривається далі, також обведене навколо тим же укріпленим ровом, до якого французький начальник додав багато реданів. Охоплюючи все це передмістя з боку моря, він побудував на маківці пагорба земляний бруствер, посилений ровом і сильними укріпленнями вздовж насипу. Далі знову починаються передмістя, якщо можна дати таку назву численному скопищу плетених хиж, вкритих очеретом, які слугують житлами для молдаван-землеробів, яких досить мало проживає в перших двох оборонних лініях.

Виходячи з Очакова через браму, що найбільш наближена до моря, бачимо за 450 туазів кам’яний форт, що називається Гассан-Паша й має квадратну форму в 15 туазів ширини, а також амбразури зверху, де встановлено багато гармат для захисту підступів до великого передмістя, яке простяглося на 150 туазів в обидва боки від верхівки. Проміжок між цим передмістям і містом є доволі заболоченим, тому тут влітку відбуваються випаровування, які несуть згубу та псують повітря.

Р. 94. – Ширина Дніпра між фортом Гассан-Паша та Кінбурнською фортецею, розташованою на протилежному березі, складає 2 400 туазів. Очаківський порт, який простягнувся від острова Березань майже до форту, дуже гарний. Він може вмістити величезний флот. Стоянка для кораблів тут безпечна й чудово захищена від поривів вітру.

Околиці Очакова представлені лише пустельними степами, де трава та степові рослини виростають до надзвичайної висоти, але вони зовсім не закривають обрій, оскільки тут немає жодних дерев, як загалом і сіл, що є дуже рідкими аж до річки Буг.

Молдавани і татари не обробляють землю, за винятком кількох льє навколо міста. Збіжжя тут належної якості й дає майже завжди щедру винагороду у вигляді гарного врожаю для землеробів-трударів.

Однією з очаківських незручностей, проти якої однак знайшли засіб, є нестача води. У місті існує тільки кілька колодязів з гіркуватою водою, а вода з Дніпра досить рідко буває годяща для пиття. Однак потреба привчає до всього, й місцеві мешканці задовольняються нею в поточних справах. Вода у джерелі Метелі (Métély), яку, зазвичай, п’ють, знаходиться за півльє від міста: якщо б зробити потрібні вирівнювання грунту, її можна було підвести до Очакова.

Комерція в цьому місті може стати значною та досить важливою для європейців. Збіжжя надходить сюди у великій кількості з Польщі та України. Тут прекрасна вовна, у великій кількості та за дешеву ціну.

Чудові пасовиська тут утримують багатьох коней і худобу. Всі ці тварини мають посередній розмір, проте перші є кремезними та невтомними, а друга дає

Р. 95. – споживне молоко, що являє собою найголовнішу їжу молдаван. Дині, огірки, кавуни, гарбузи і т. п. мають тут надзвичайний смак.

Зазвичай, до Очакова дме вітер з півдня. Він часто буває дуже сильним, передвіщаючи бурю чи густий туман, які затьмарюють повітря. Тоді дуже важко розрізнити щось на Чорному морі на відстані навіть десяти кроків. Найдовші дні тут складають 15 годин. Координати 45’ 56’’».

Примітки

416. Відоме родовище кам’яної солі в Польщі.

417. Карл Лінней (1707-1778), видатний шведський натураліст, лікар, перший президент Шведської Академії наук, автор наукової класифікації рослин і тварин.

418. Переклад з латини:

«Тут лежить співець, якого божественного Цезаря-Августа гнів

Змусив, покинувши Лаціум [тобто Рим – Є. Л.], йти помирати на чужину.

Даремно нещасний просив дозволити йому на батьківщині лежати.

Все марно, довелося йому тут свій спокій знайти».

419. Габріель Фаллопій (1523-1562), видатний італійський анатом.

420. Ісбранд ван Діемерброек (1609-1674), відомий датський лікар, анатом і науковець.

421. Вочевидь, мається на увазі Симон Паулі (1603-1680), датський лікар, анатом, німець за походженням.

422. Гален (129/131-200/210), видатний античний медик.

423. Альбертус Кранціус або Альберт Кранц (1448-1517), відомий німецький історик.

424. Вочевидь, Арнульф Карінтійський (бл. 850-899), імператор Священної Римської імперії.

425. Про Мелькіседека Тевено згадувалося в примітці до уривку з «Повідомлення про козаків» Шевальє. Див. с. 73.

426. Можливо, під Костицею розуміється Олешківська Січ, заснована Костем Гордієнком, нинішній Цюрупинськ (тут є острів Кардашин, де існувала старовинна фортеця), а, можливо, тут просто перекручено назву Хортиці, хоча це менш вірогідно, бо далі наводиться її правильна назва.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 402 – 413.