4. У часи міжкоролів’я
Пилипенко Володимир
Міжкоролів’я, безкоролів’я, або interrugnum – досить складний час для Речі Посполитої. Зі згасанням династії Ягеллонів (як відомо, останній із Ягеллонів король Сигізмунд Август не залишив після себе нащадків) Польща залишилася без спадкового монарха. Для держави такий стан був важким випробуванням, адже за тодішніми уявленнями про державу та державний устрій, держава без правителя це – тіло без голови. Звісно, такий стан не міг тривати довго, оскільки до періоду міжкоролів’я був час приготуватися, адже віддавна стало зрозуміло, що Сигізмунд Август не залишить нащадка. Шляхта почала шукати вихід із ситуації, і єдиним прийнятним варіантом стали вибори короля. Але це ставило нове питання: хто є найкращим кандидатом на вакансію правителя однієї з найбільших (хоча й не найвпливовішої) держави Європи? У «передвиборчу кампанію» почали включатися нові претенденти. Перспектива мирно, без війни і великих фінансових витрат стати королем випадає не так часто, тому найвідоміші європейські династії почали конкурувати між собою.
У самій Речі Посполитій не було єдності в розв’язанні цього життєво важливого для держави питання. Виникло кілька магнатсько-шляхетських угрупувань, кожне з яких відстоювало власного кандидата. Хід «передвиборчої кампанії» не є предметом дослідження, тому обмежуся простою констатацією фактів: на престол об’єднаної Польсько-Литовської держави претендували представники московської, пруської, австрійської, шведської та французької династій. Навколо кожного з кандидатів утворилася своєрідна партія прихильників, до якої, крім інших, уходили магнати із залежною від них шляхтою, які забезпечували «силову» і політичну підтримку, та інтелектуали, що працювали з «ідеологічною» стороною пропагандистської кампанії.
У цей час у шляхетському середовищі небувалого значення набуває політична пропаганда, адже майбутнього короля мала обирати саме шляхта, від рішення шляхти залежало майбутнє держави. Способом донести власну думку до адресата, а значить і вплинути на рішення всієї шляхти загалом і кожного шляхтича зокрема, була політична література. Тому із табору кожного кандидата виходить значна кількість ульотних листків, брошур та книжечок. Державою починає кружляти значна кількість літератури. Окрім загальних місць (топосів) про відповідальність, яка лежить на шляхті, про важливість правильного вибору та неприпустимість залишити державу беззахисною у такий важливий момент, у творах вихвалявся «свій» кандидат, який, звісно ж, позиціонувався як найкращий.
У контексті цього дослідження важливо, що у пропагандистських текстах часів перших міжкоролівств постійно був присутній «турецький» мотив. Розглянемо ці твори та проаналізуємо, як автори розуміли роль майбутнього польсько-литовського монарха в можливій боротьбі проти турків.
Почну з московського кандидата. Кандидатуру московського царя або його сина найактивніше підтримували у ВКЛ. Найвідоміший промосковський агітатор – Пьотр Мичельський (Piotr Mycielski). У своїх брошурах (він був одним із небагатьох, хто підписувався під власними текстами) П. Мичельський намагався переконати читачів (шляхту, яка буде обирати короля), що всі кандидати на польський престол, окрім московського, принесуть лише лихо Короні, адже вони не зможуть захистити Польщу під час війни з Портою. Натомість, такий потужний монарх як московський цар Іван IV Васильович зможе організувати надійну оборону, побудувати на Поділлі замки і, у випадку потреби, виграє війну.
Свої думки П. Мичельський виклав у брошурах «Przestroga z pokazanim niepożytków z wzięcia pana z pośrodku siebie» та «Sentencya cuiusdam de electione regis Polonorum…». Автор стверджував, що європейські монархи будуть задоволені із обрання царя. Такий король влаштує і султана. У творі «Przestroga» П. Мичельський розгортає перед читачем експансіоністські проекти, які зможе реалізувати московський цар на польському престолі: оскільки цар не любить татар, він буде воювати з ними задля розширення польських (!) земель. Автор не виключає можливості навіть переходу за Дунай і підкорення нових земель [165]. Примітно, що перспектива мирних стосунків із Османською імперією для Мичельського є першим пунктом у критиці того чи того кандидата. В обох брошурах автор починає саме з цього.
Подібних ідей дотримувалися й інші анонімні автори. Наприклад, автор «Zdanie о obieraniu nowego króla» виводив московського царя на міжнародний рівень, стверджуючи, що боротьба останнього з турками приносить добро не лише полякам, а й усьому християнству [166].
Усі прихильники царя писали, що у випадку потреби об’єднане польсько-литовсько-московське військо зможе переможно атакувати турків [167], саме тому султан боїться московського царя на польському троні й обіцяє дотримуватися миру, якщо поляки оберуть собі короля-поляка [168].
Приблизно такий же арсенал доказів та аргументів використовували і прихильники Габсбургів. Прикладом може бути анонімна брошура «Rozmowa Lecha z Piastem» [169]. Розглядаючи кандидатів на польський престол, автор одним з головних критеріїв вибрав здатність нового короля захистити Польщу від турків. Французький кандидат був зображений як поганий воїн, що не здатний захистити Польщу. На противагу йому всіляко вихвалявся кандидат від Габсбургів, які ніколи не програвали воєн, мали надійні угоди з європейськими монархами і, у разі потреби, змогли б організувати й очолити загальноєвропейську антитурецьку коаліцію.
Аргумент турецької небезпеки використав автор анонімної брошури «De electione novi regis», але цього разу вже проти Габсбургів. Автор послідовно виклав головні мінуси можливого перебування Габсбургів на польському престолі. Першим мінусом він назвав те, що «та династія не є мужньою і не має щастя в обороні від турків. І Максиміліан, і Фердинанд повинні виплачувати туркам данину, Угорщину захистити не можуть і щодня віддають ворогу фортеці». Другий недолік полягав у тому, що обравши Габсбурга, Польща втратить перемир’я з Портою, а новий король почне руками поляків відвойовувати собі Угорщину. На думку автора, такий розвиток подій може закінчитися занепадом або загибеллю Корони [170].
Як бачимо, незважаючи на те, що Габсбурги були однією з найвідоміших і найвпливовіших династій Європи, у Польщі домінувала стара нелюбов до німців та австрійців. Головним аргументом проти Габсбургів на польському престолі стало, як не дивно, те, чим самі Габсбурги пишалися, – їх постійна боротьба з турками. Імператора Священної Римської імперії німецької нації Карла V та інших Габсбургів – Фердинанда (молодший брат Карла V) та Максиміліана ІІ (син Фердинанда) називали головними ворогами турків. Саме це і лякало польську шляхту – вона не хотіла, щоб її руками велися війни проти султана. Зрештою, спрацювала давня неприязнь поляків до Священної Римської імперії.
Головним аргументом у шведський агітації була спорідненість їх кандидата із польською королівською династією: Ян ІІІ Ваза був одружений на молодшій доньці Сигізмунда Старого – Катерині, тобто належав до родини Ягеллонів, але в агітації за нього використовували назву П’ястів. Логіка роздумів була такою: шведський кандидат Пяст, продовжувач величної польської князівської родини, а, значить, і попередньої мирної турецької політики Пястів. Крім того, Пяст, на думку агітаторів, усіх влаштовував [171]. Окрім Яна ІІІ як кандидат на трон розглядався і малолітній син Яна та Катерини Ягеллонки – Сигизмунд.
З-поміж профранцузьких агітаторів найвідомішим був львівський архієпископ Ян Димітр Соліковський, у творчому доробку якого нараховується біля двох десятків брошурок. У багатьох із них автор торкався теми турецької небезпеки. Я. Соліковський переконував читачів, що лише французький кандидат забезпечить королівству жаданий спокій [172]. Більш повно ця тема розкрита в брошурі «Rozmowa kuszwicka» [173].
Твір побудований у формі діалогу Гостя з Пястом, під час якого Гість розповідає Пясту, що думають про Польщу інші народи та який король потрібен державі. Гість розпочинає свою розповідь із турків. На мою думку, цей факт свідчить про важливість «турецького» питання і для потенційного читача брошури, і для суспільства загалом. Автор зазначає, що Польщі потрібен король, який би не давав Порті приводу до війни. Звісно, з погляду Я. Соліковського, саме таким є Генріх Валуа, до того ж султан ніби-то сам хоче, щоб наступним польським королем був француз. Відповідаючи на аргументи опонентів, найперше Мичельського, архієпископ звинувачував прихильників московського царя в політичній сліпоті, адже в разі обрання Івана Грозного, Польща наразиться на конфлікт із Портою і Бахчисараєм. Аналогічні аргументи використав Соліковський і у відповіді на одну з прошведських брошур [174].
Цікавими є два інші тексти Я.Соліковського – «Tabula Cebetis» та «Kompetytorów do korony polskiej commoda», які видані у вигляді таблиць. Загалом вони містять ту ж інформацію, що його брошури, але мають усі переваги таблиці перед текстом. Як і слід очікувати, одного погляду на таблиці досить, щоб зрозуміти, що найкращий вибір для Речі Посполитої – Генріх Валуа.
Ян Соліковський. «Tabula Cebetis»
Ян Соліковський. «Kompetytorów do korony polskiej commoda»
Уже після обрання королем Речі Посполитої Генріха Валуа львівський архієпископ ще раз повернувся до турецької теми, але цього разу не так емоційно, як у часи безкоролів’я. В одній із брошур він писав, що з початком правління Генріха Польща має «всюди спокій: з Москвою, німцями, турками, татарами й італійцями» [175]. Навіть після втечі Генріха до Франції львівський архієпископ залишився прихильником французького короля на польському троні й у черговому творі критикував можливих кандидатів, використовуючи «турецьку карту» [176].
До другого безкоролів’я шляхта підійшла вже з досвідом активної агітації в часи елекції. І, як і попереднього разу, використовувала «турецький аргумент» для переконання «шляхтичів-виборців». Про турецьку загрозу в часи безкоролівств писав у своїй брошурі 1587 р. «Upominek albo przestroga Zacnemu Narodowi Polskiemu» Бартош Папроцький. З-поміж головних досягнень польських королів письменник визначав боротьбу з поганами загалом. Королями, які досягли особливих успіхів у цій боротьбі, на думку Б. Папроцького, були Ягайло та Сигізмунд Старий. Відзначав автор і польських гетьманів, роди Каменецьких, Лянцкоронських, Острозьких, Вишневецьких та окремо Претвича і Струся [177].
Б. Папроцький згадує про турецьку небезпеку, коли говорить про протиріччя в обранні майбутнього короля Речі Посполитої у шляхетському середовищі:
«не позбавляйте, прошу вас, своїми незгодами доброго пана, не обирайте [короля – П.В.] з волі турчина».
У брошурі, яка скоріше за все була замовною, Папроцький звинувачував останнього короля Стефана Баторія в тому, що той привів Польщу в залежність від Османської імперії, «що паша казав, так мусило бути» і Корона зазнавала від татар значних утрат [178].
Під час другого безкоролів’я взяв слово і Кш. Варшевіцький, написавши промову на смерть короля Стефана Баторія. Намагаючись витримати нейтралітет поміж різних кандидатів на престол, відомий письменник і дипломат перераховує загрози Речі Посполитій у часи безкоролів’я і звертає увагу читачів на небезпеку від турків і татар. «Турків і нас розділяє Дністер, не Дунай. Татри – не Кавказькі гори», – кілька разів натякає автор на ненадійність природних кордонів Корони. Як і багато інших авторів, Кш.Варшевіцький закликає не вірити туркам і не відчувати «приязні» до них, адже через таку приязнь згинули угорці, серби, боснійні [179].
У протистоянні зі Стамбулом перевагою Кракова буде те, що турки вже багато років воюють із персами. Ця війна забирає з держави багато ресурсів. До того ж Варшевіцький знаходить ряд факторів, які повинні допомогти полякам у можливій війні з турками. Зокрема польська кіннота, минулі перемоги польської зброї, які повинні налякати турків. Відповідно до літературної традиції, що склалася в Польщі в XVI ст., автор описує слабкість турецького війська, що воює лише від травня до вересня, не може витримати довготривалої війни, у ньому часто трапляються епідемії, люди і худоба з півдня слабші за північних.
На сторінках «Промов» Кш. Варшевіцький робить цікаве порівняння турків та римлян. Автор намагається довести, що і перші, і другі мають багато спільного у способах ведення війни, у стратегіях відносин із сусідами тощо [180]. Одночасно письменник використовує образ християнського передмур’я:
«Річ Посполита – башта всієї Європи, мур цілого християнства. Якщо поганці її здобудуть, то будуть скакати по полю битви у шяхетській крові і забавлятимуться від того» [181].
Можна стверджувати, що «турецька карта» активно використовувалась усіма учасниками політичної гри у часи безкоролівств. Агітуючи за свого кандидата, усі політичні угрупування намагалися довести шляхетському загалу, що саме їх кандидат зможе забезпечити Речі Посполитій спокійні стосунки з Османською імперією, не допустить війни з турками і татарами, або ж, у випадку нагальної потреби, швидко організувати й ефективно очолити міжнародну антитурецьку коаліцію. Але, окрім агітації, у публіцистиці вказувалось і на слабкі місця в обороні Речі Посполитої. Так, Я. Соліковський зауважив, що у випадку поразки польського війська в можливій битві з турками в полі держава фактично залишиться беззахисною, адже не має достатньої кількості фортець і укріплених міст на прикордонні. Те, що навіть у «передвиборчий» час еліта держави пам’ятала про можливу небезпеку з боку Османської імперії, на мою думку, свідчить про глибоке вкорінення цієї проблеми у свідомість шляхти. Навіть, якщо припустити, що більшість озвучених закликів була відвертим популізмом, вони все одно повинні були впливати на формування у шляхти усвідомлення необхідності розв’язання питання убезпечення від турків.
Примітки
165. Mycielski P. Przestroga z pokazanim niepożytków z wzięcia pana z pośrodku siebie // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia. – Kraków, 1906. – S. 376.
166. Zdanie о obieraniu nowego króla // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia. – Kraków, 1906. – S. 354.
167. Gdyby panowie Polacy cesarza albo Niemca obrali, tody nа nie przyść musiało // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 361, 366.
168. Mycielski P. Przestroga z pokazanim niepożytków z wzięcia pana z pośrodku siebie // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 390.
169. Rozmowa Lecha z Piastem // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 37-68.
170. De electione novi regis // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 401.
171. Dialog księdza biskupa // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 419.
172. Solikowski J.D. Sententia cuiusdam de eligendo rege // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 447-450.
173. Solikowski J.D.Rozmowa Kruszwicka // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 469-490.
174. Solikowski J.D. Respons na circumstaniae szwedzkie // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 465.
175. Solikowski J.D. O przyjeżdzie króla przestroga // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 527.
176. Solikowski J.D. Komornik a burmistrz // Pisma polityczne z czasów pierwszego bezkrólewia… – S. 643-654.
177. Paprocki B. Upominek albo przestroga Zacnemu Narodowi Polskiemu // Bartosza Paprockiego Dwie broszury polityczne z lat 1587 i 1588. – Kraków, 1900. – S. 14,16.
178. Paprocki B. Upominek albo przestroga Zacnemu Narodowi Polskiemu // Bartosza Paprockiego Dwie broszury polityczne … – S. 24, 36-37.
179. Warszewicki Krz. Chrysztofa Warszewickiego po śmierci króla Stefana na pierwszym i głównym zjeździe Mazowieckim mowa // Dwie mowy pogrzebowe ks. Krzysztofa Warszewickiego kanonika Krakowksiego. – Kraków, 1858. – S. 18.
180. Warszewicki Krz. Chrysztofa Warszewickiego po śmierci króla Stefana… – S. 24, 25-26.
181. Warszewicki Krz. Chrysztofa Warszewickiego po śmierci króla Stefana… – S. 34.
Подається за виданням: Пилипенко В. Перед лицем ворога. – К.: 2014 р., с. 91 – 98.