Анотація

Пилипенко Володимир

Пилипенко В. Перед лицем ворога. Польська антитурецька література середини XVI – середини XVII ст.

Європа XV – XVII ст. перебувала під постійною загрозою війни проти Османської імперії. Спочатку європейські монархії не ставилися до новоутвореної держави серйозно. Але після захоплення Константинополя 1453 р. Османи перетворилися із локального на глобального політичного гравця і стали погрожувати усталеному політично-економічному порядку Старого Світу. Одним з наслідків турецької загрози стала поява антитурецької літератури майже у всіх європейських країнах. Польське королівство (після Люблінської унії 1569 р. – Річ Посполита) мала досить довгий спільний кордон із Османською імперією та її васалами, тому особливо гостро відчувала цю загрозу. Антитурецька література у Польщі набула значного поширення і отримала назву турчиків.

Автори антитурецьких публіцистичних творів намагалися дати відповіді на питання: як протистояти турецькому наступу, як підготуватись до війни, хто буде союзником, як реформувати власне військо та ін.

З’явившись у суспільно-політичному дискурсі польської держави у середині XV ст., антитурецька література до середини XVI ст. виділилась у окремий напрямок. На мою думку, засновником цього напрямку можна назвати Станіслава Оріховського-Роксолана.

Автори турчиків намагались дати відповіді на актуальні питання. Одним з них було реформування посполитого рушення. Значна частина письменників закликали відмовитись від рушення, адже воно неефективне у боротьбі з татарами і турками. Натомість вони пропонували створити постійне наймане військо, яке б квартирувалося на українсько-татарському прикордонні.

Одним із способів протистояти турецько-татарській загрозі було адміністративне реформування українських земель. Письменники пропонували створити на південно-східному прикордонні Речі Посполитої нові адміністративні одиниці: полки, лицарський орден, Нижню Польщу, козацьке князівство. Головним завданням населення цих адміністративних утворень мала стати оборона кордону. Паралельно із реформуванням територій пропонувалися і реформи війська. Інтелектуали виходили з того, що наявне військо неефективне. Для підвищення його бойових характеристик слід навести дисципліну, призначити кваліфікованих керівників, регулярно проводити муштру.

Один зі способів підняти бойовий дух польської шляхти вбачалося створення лицарської школи для шляхетської молоді. Вона мала розташовуватись на українських землях і служба у такій школі була б обов’язковою для шляхетських синів. Письменники вважали, що у такий спосіб молодь здобуде необхідний досвід і при необхідності зможе захистити власну державу.

Частина польських інтелектуалів пропонувала активніше залучати до оборони кордону запорозьких козаків, вбачаючи у їх існуванні не лише негатив. На їх думку, козаків можна використовувати як на суші, так і на морі. Дехто навіть хотів, щоб запорожці разом із іншими європейськими країнами взяли участь у загальній війні проти турків.

Жваво дискутувалася і можлива війна зі Стамбулом. Письменники пропонували різні варіанти загальноєвропейської антитурецької коаліції та плани її діяльності, шляхи наступу на Османську імперію.

Окрім проблем польсько-турецьких стосунків у турчиках активно обговорювались устрій держави Османів, її культура, традиції. Турків і татар зазвичай негативно описували. Проте така інформація майже завжди була упередженою. Автори свідомо намагалися очорнити турків і татар, адже вони були ворогами.

Незважаючи на значну популярність турчиків та постійну загрозу війни з Османською імперією, ні король, ні шляхта так і не дослухались до порад інтелектуалів. Антитурецька література пережила пік своєї популярності у часи Хотинської війни 1620-1621 рр. та поступово пішла на спад. А з початком Національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. узагалі відійшла на другий план.

Примітки

Подається за виданням: Пилипенко В. Перед лицем ворога. – К.: 2014 р., с. 227 – 228.