2.7.9. Труханів острів у міжвоєнному Києві 1921-1941 рр.
Парнікоза І.Ю.
Абриси острова. Станом на 1920-поч. – 1940-х рр. конфігурація Труханового острова та його внутрішніх заток мало змінилася. Добре помітно, що на відміну від сучасного обличчя острова, Матвіївська затока у своїй південній частині вже не має форму вузької щілини. Вона вже розрита з боку Західного півострову, який став при своєму кінці вужчим. З західного його боку виникла також друга затока – суч. затока Водник. Натомість, сучасна західна затока – Матвіївська губа – траса для греблі, яка проходила східною межею поселення, у той час являла собою виключно заплавне озеро, яке перетворювалося на Дніпровську протоку під час повеней. Подібно тоді виглядала і друга протока – сучасна система заплавних озер системи Бабиного через Труханів острів, вона теж наповнювалась, імовірно, лише під час повені, розпадаючись на ланцюжок озер. На аерофотознімку 26 вересня 1943 р. вона показана у меженний період. Це пояснює різницю з матеріалами довоєнної радянської картографії 1920-30 х рр., що показувала її як повноцінну протоку. Між обома цими протоками існував великий масив алювіальних пісків, які відкладалися під час повеней. Адже саме тут своїм старим руслом прямували головні води Дніпра під час бурхливих повеней. Наявність цієї великої піщаної мілини підтверджується спогадами старожилів Труханового, зокрема Є. Л. Томарова. Він описував це так:
«Острів (поселення – авт.) закінчувався, а далі був струмок (сучасна Матвіївська губа – авт.), а за ним кілометри піску. Кілька разів їх пробували засадити вербою. Але як приходила весняна вода все змивала нічого не лишалося… За пісками ж була лука, де випасали худобу» (за диктофонним записом автора, 03.07.2010).
На своєму місці знаходиться і знайома нам з ХІХ ст. мілина вздовж західного узбережжя острова.
Рис. 2.7.9.1. Труханів острів на плані Києва, 1923 р.: 1 – дамба, яка сполучає острів Труханів та Муромець, 2 – дніпровська біологічна станція, 3 – Матвіївська затока, 4 – яхт-клуб, 5 – Труханівська слобідка, 6 – Долобецька протока
Рис. 2.7.9.2. Труханів острів на плані Києва, 1924 р.: 1 – Труханівська слобідка з підписаною розгалуженою вуличною мережею та позначеною церквою, 2- затока Старик (Матвіївська затока). Острів також підписаний
Рис. 2.7.9.3. Фрагмент Труханового острова на детальному плані Києва, 1925 р. Показано планування садибної забудови острова. Садиби являли собою будинок обнесений дерев’яним плотом
Рис. 2.7.9.4. Фрагмент Труханового острова на детальному плані Києва, 1925 р.: Планування садибної забудови. 1 – ремісниче училище (в поточний період – школа), 2 – Єлізаветинська церква
Рис. 2.7.9.5. Фрагмент детального плану Труханового острова, 1925 р. – сучасний півострів Гострий
Рис. 2.7.9.6. Фрагмент детального плану Труханового острова, 1925 р. – сучасний півострів Гострий
Рис. 2.7.9.7. Труханів острів на мапі Києва 1928 р.: показано яхт-клуб та гавань біля нього з острівцем гоночної комісії (1), Труханівську слобідку з її вуличною мережею: провулки Прип’ятський, церква та училище, вул. Полтавська, Чигиринська, Харківська, провулки Дубенський, Остерський, широтні вулиці Київська, Звенигородська, Чернігівська, Уманська, Катеринославська та греблями, які вели до переправ (2), Матвіївська затока (3)
Рис. 2.7.9.8. Труханів острів на мапі 1931 р.: 1 – гавань яхт-клуба, 2 – селище з вуличною мережею: Деснянська, Набережна, Деснянська вулиця, Матвіївська затока, Полтавська, Чернігівська, Уманський провулок, Дніпропетровська, Харківська, а також греблі, які ведуть до переправ, 3 – стариці проток вздовж острова, 4 – Західний півострів, 5 – Матвіївська затока, 6 – сучасний півострів Лісовий
Рис. 2.7.9.9. Труханів острів, парашутна вишка, пляж та переправа на острів, 1920-ті рр. Вишка дерев’яна знаходиться безпосередньо на березі острова. Перед ним широкий пляж з відпочиваючими. На острів переправляються катери та човни. Катери швартуються до причаленої до берега платформи. Кияни спускаються до неї дерев’яними сходами
Рис. 2.7.9.10. Труханів острів на німецькомовній схемі 1931 р. Зазначено низку протиповеневих споруд: гребля (Sperwerk #1), 2 – яхт-клуб, 3 – слобідка з позначенням гребель, які ведуть до переправ, 4 – протоки–стариці, 5 –залізнична колія деревопереробного підприємства, 6 – Західний півострів –берегоукріплення в районі струменеспрямовуючої стрілки, 7– сучасний півострів Лісовий
Рис. 2.7.9.11. Труханів острів на мапі Генерального плану 1936 р. Поточна топографічна основа
Рис. 2.7.9.12. Труханів острів на мапі Генерального плану 1936 р. Проект створення парку
Рис. 2.7.9.13. Вид зі сходів Першотравневого (колишнього Царського, а тепер Міського) саду на Труханів острів та Рибальський півострів, 1938 р.: добре помітною є мілина, що утворювалася спекотного літа вздовж західного узбережжя острова, так що щоб дійти до води доводилося долати значний піщаний масив. Помітно також затоку, з слідами штучного спрямлення, що вдавалася у острів, а у межень ставала озером, за (Малаков, 2005)
Рис. 2.7.9.14. Труханів острів на німецькому аерофотознімку 1941 р.: 1 – староріччя та піщані гриви острова Труханів, 2 – гавань яхт-клуба, 3 – Труханівська слобідка з деревними насадженнями вздовж них тягнеться пляж, 4 – район лісопилки з залізничною гілкою, 5 – Західний ріг з піщаними гривами, 6 – півострів Лісовий з помітними лісовими насадженнями, за (Малаков, 2005)
На аерофотознімку 26 вересня 1943 р. на місці гавані Київського яхт-клубу світла пляма, імовірно, – піщані наноси, якими затягнуло гавань. Південніше помітне невелике Г-подібне озерце, імовірно, – релікт тутешніх заплавних озер, показаних на схемі розпланування території Труханового острова під забудову ХІХ ст. Сам масив, який займала Труханівська Слобідка, різко контрастує з прилеглим піщаним масивом своєю зеленню. Розвинений зелений масив знаходився також вздовж західного узбережжя Західного півострова Труханового острова.
Східний півострів Труханового – Лісовий (первісний масив Труханового острова) у той час мав більш неправильні абриси берегової лінії Матвіївської затоки (вони будуть вирівняні після другої світової війни). Як свідчить аерофотозйомка острова 1943 р., тут навіть утворювалися невеликі піщані острови. У південній частині Лісового півострова існувала неглибока протока, яка влітку перетворювалася на кілька невеличких озерець. Вони зокрема, помітні на мапах 1932, 1934 рр. Одне з них – оз. Лісове, – існує і наразі. Лісовий півострів виправдовував свою назву і у передвоєний час, адже був вкритий заплавним лісом, найімовірніше, – вербово-осокоровим. Ще одна смуга заплавної лісової рослинності тягнулася від сучасного озера Бабине до східного узбережжя острова.
Абриси Труханового залишилися незмінними і станом на 1943 р.
Рис. 2.7.9.15. Труханів острів на німецькому аерофотознімку 26.09.1943 р. (перший день винищення заплавних поселень): 1 – староріччя острова Труханів, 2 – гавань яхт-клуба, 3 – Труханівська слобідка, 4 – район лісопилки, 5 – Західний ріг, 6 – півострів Лісовий, за (Малаков, 2010)
Розвиток поселення. У міжвоєнний час невпинно зростає поселення на Трухановому.
На мапі 1924 р. показано Труханівську слобідку з назвами вулиць: Київська, Чернігівська, Уманська, Катеринославська, провулок Дубенський, Полтавська вулиця, Чигиринська, Київська, Чернігівська, Уманська, Катеринославська, Фарсковейська (спотворено – авт.), Аскотольска (Аскольда?- спотворено – авт.), Осгорська (Остерська? – спотворено –авт.). Матвіївська затока підписана як Старик.
У травні 1928 р. президія міської ради, враховуючи, що Труханів острів щороку затоплюється весняною повінню, ухвалила вважати за недоцільне здійснювати на ньому будівництво й доручила відділу комунального господарства стежити та попереджати випадки самовільної забудови острова. Споруджувати нове житло заборонялось, але старе залишилось (Ковалинський, 2008).
Загалом, перед війною Труханів острів був однією з найменш заселених місцевостей Києва. За переписом, проведеним 1926 р., на один гектар площі тут припадало всього 86 мешканців. Для порівняння: Звіринець – 41, Шулявка – 101, Печерськ – 116, Липки – 181, бульвар Т. Шевченка – 295, вул. Нероновича (суч. Воровського – Бульварно-Кудрявська) – 307, Поділ – 435, Старий Київ (навколо Софійської площі) – 534 мешканці (Ковалинський, 2008).
Станом на 1934 р. на Трухановому острові офіційно мешкало 2404 особи, з них робітників – 1435 чоловік, з яких 205 працювало у майстернях пароплавства тут таки на острові, решта – на київських підприємствах. Мешкали вони у 318 одноповерхових та 49 двоповерхових будинках. Четверта частина дошкільнят відвідувала дитсадок, а три чверті дітей шкільного віку вчилися у місцевій школі. В 1939 р. тут жило вже близько 5000 чоловік (Вакулішин, 2000, Дзівалтовський, 2004)
На схемі Києва 1935 р. на Трухановому острові фігурують вулиці Чорторийська, Прип’ятська, Дульбська, Деснянська, Матвіївська, Матвіїівський провулок, Набережна, Конторська, Переяславська, Лубенська, Остерський провулок, Київська, Звенигородська, Чернігівська, Уманський провулок (раніше позначалася як вулиця Уманська). Цікаво, що не показано раніш зазначену вулицю Катеринославську.
Аналогічно, проте без подання вуличної мережі, представлено Труханів острів на радянській схемі 1936 р.
В 1939 р. площа селища на Трухановому острові становила 2,5 кв. км. Селище мало близько десяти вулиць. Вздовж дніпрових пляжів, оточуючи селище, проходила вул. Дніпровська набережна. Із півночі на території нинішньої бази Палацу піонерів знаходився яхт-клуб. З боку губи Матвіївської затоки селище відмежовувала вулиця Чорторийська. Між північною околицею селища та її центральною площею – Конторською, обмеженої з півночі провулком Матвіївським, у північно-південному напрямку проходили вулиці Дніпровська та Прип’ятська; а у західно-східному: вул. Дульська та Деснянська. У районі Конторської площі розташовувалися напіврозібрана у 1934 р. Єлизаветинська церква (детальніше про неї нижче), школа № 100 у цегляному приміщенні двокласного училища Д. С. Марголіна. За нею розташовувалися майстерні навчального господарства. Як свідчить Є. Л. Томаров, якщо у школі Марголіна спочатку було 2,5 поверхи, то 1920 р. зробили 3-й поверх. Чи це дійсно було так – важко сказати. Адже фото школи того часу не збереглося (за диктофонним записом автора, 03.07.2010).
З півдня селище було обмежене вулицею Катеринославською (пізніше Дніпропетровською), що межувала з лісопильнею. У південній частині селища у північно-південному напрямку проходили (послідовно від Дніпра) вул. Конторська, Конотопська, Харківська, Чигиринська та Полтавська. У східно-західному напрямку проходили провулок Шкільний, вулиці Переяславська, Остерська, Звенигородська, Чернігівська та Уманська. На місці сучасного монументу Водникам між Остерською та Чернігівською знаходилася Ринкова площа. Вулиці були забудовані будинками з дерева і часто страждали від повеней. Будинки будували на палях.
На Трухановому острові на німецькому плані 1941 р., складеному імовірно, перед червневою інвазією, помилково показано фабрику точного машинобудування (25) на місці Єлизаветинської церкви (у кварталі на березі на північ вулиці Остерської). З вуличної мережі на Трухановому зазначені вулиці Чорторийська, Прип’ятська, Чорторийський провулок, Дульська, Дніпровська, Матвіївська, Переяславська, Полтавська, Чигиринська, Київська, Остерський провулок, Київська, Звенигородська, Чернігівська та Уманський провулок.
Рис. 2.7.9.16. Будинок Бондаревського на Трухановому острові – типовий для острова на палях з господарським простором між ними. Поруч помітні допоміжні споруди. Все це мало витримати повені, за (Ковалинський, 2008)
Рис. 2.7.9.17. Островський загін юних ленінців ім. Водників" фабрично-заводської школи №100 на Трухановому острові, 1925 р. У центрі директр ФЗС №100 А.П. Піскорський та вчителька М.М. Бикова. З архіву В. Дзівалтовського
Рис. 2.7.9.18. 7 клас фабрично-заводської школи №100 на Трухановому острові, 1936 р., за (Ковалинський, 2008)
Рис. 2.7.9.19. Труханівські школярі поблизу школи (колишнього училища збудованого Д. С. Марголіним, 1937 р. З архіву В. Дзівалтовського
Поблизу розташовувався також дитячий садок.
Рис. 2.7.9.20. Фрагмент забудови Труханівської слобідки під час повені. Дерев’яні будинки побілені, садиби оточені дерев’яними парканами, висяться осокори
Рис. 2.7.9.21. Чорні тополі – осокори на вулицях Труханівської слобідки, повінь 1938 р. Човни просуваються вулицею вздовж дерев’яних парканів, за (Ковалинський, 2008)
А при кожному будинку були човни. Як свідчать фото будинки Труханівської слобідки були однотипними, маючи 1-2 поверхи на високій основі, що поза часом повені використовувалася як господарська прибудова. Дерев’яні, але майстерно побілені з численними вікнами, будинки мали двоскатні дахи з пічними трубами. Інколи влаштовувалися дерев’яні ганки. До вхідних дверей вели спеціальні дерев’яні сходи. Ділянки садиб труханівців розмежовувалися дерев’яними парканами. Серед дерев можна з легкістю впізнати високі і розлогі осокори (Populus nigra L.), a також свічкоподібні італійські пірамідальні тополі (Populus nigra italica). Подібні будинки стояли і в інших київських заплавних слобідках.
Рис. 2.7.9.22. Труханів острів під час весняної повені, 1931 р. Більша частина острова сховалася під водою
Рис. 2.7.9.23. Повінь на Трухановому острові, квітень 1941 р. З правого боку помітна лінія електропостачання
Рис. 2.7.9.24. Труханів острів на мапі 1932 р.: 1 – берегоукріплення західного узбережжя Труханового острова, 2 – берегоукріплення східного узбережжя острова, 3 – район Бабиного озера, 4 – колишній яхт-клуб (підписано «водные станции»), 5 – Труханівська слобідка (підписано – пригород Труханов остров), 6 – переправи з Труханового острова напроти правобережної пристані, 7 – лісопилка з залізничною гілкою до перевозу, 8 – Західний ріг Труханового острова, 9 – півострів Лісовий
Рис. 2.7.9.25. Труханів острів на мапі 1934 р. 1-2 – берегоукріплення західного узбережжя Труханового острова з підписаними запрудами, 3 – місце, де розташовувався яхт-клуб, 4 – Труханівська слобідка, 5 – лісопилка з залізничною гілкою до перевозу, 6 – Західний ріг Труханового острова, 7 – півострів Лісовий, 8 – район Бабиного озера. Підписана також Матвіївська затока та староріччя, які перетинають острів
Рис. 2.7.9.26. Труханів острів на схематичній мапі Києва 1935 р.: детально подано мережу вулиць слобідки (1), 2 – сучасний півострів Лісовий, 3 – Матвіївська затока, 4- Західний півострів
Рис. 2.7.9.27. Труханів острів на схематичній мапі Києва 1936 р.: слобідка (1), 2 – Західний півострів, 3 – сучасний півострів Лісовий, 4 – пристань
Одним з небагатьох будинків, що стояв не на палях, був будинок Петра Мелкум’янця – труханівця який згодом буде брати участь у диверсіях проти німців на Трухановому. Під фундамент для свого дерев’яного будинку він використав високий колишній фундамент паливного бака (наразі – фундамент колишнього ресторану «Отдых») (зі слів Є.Л. Томарова, за диктофонним записом автора, 03.07.2010).
Єлизаветинська церква. В 1919 р. з ліквідацією об’єднаного товариства пароплавства Єлизаветинська церква була передана місцевій громаді. Громада Труханового острова отримала храм у своє повне користування 21 січня 1921 р., а з 16 липня за бажанням громади служба здійснювалась українською мовою. Так тривало шість місяців, аж поки група шовіністично налаштованого, так званого «слов’янствуючого», населення не подала до губернського відділу юстиції заяву щодо вилучення в української громади церкви та передачі її їм, згідно ухвали односторонніх зборах. У результаті тривалих суперечок церква була надана у користування обом громадам за умови почергового її використання (Ковалинський, 2008).
Церква помітна на топооснові 1925 р. та на мапі Києва 1932 р.
Хитке співіснування двох парафій закінчилось 1934 р., коли церкву закрили та передали під гуртожиток для працівників телефонної станції (Ковалинський, 2008). Ще раніше – 1931 р. був заарештований та утримувався у застінках Київського ДОПРу її священик Ксенофонт Миколайович Соколовський (1876 р.н., народився у с. Кам’яний Міст, Херсонської обл.), який того ж року був репресований. Реабілітований 1989 р. ().
Рис. 2.7.9.28. Вид на Труханівську слобідку з правого берега: 1 – Єлізаветинська церква, 2 – училище (школа), 3 – Конторська площа, 4 – дві дамби, що ведуть до переправ на правий берег (позначені на мапах острова) 1930 р.
Рис. 2.7.9.29. Київ. У Труханівській слобідці. Весняна повінь. Будинок на палях вхід з дерев’яними сходами, кози рятуються на човні. Тополі стоять без листя. Фото з архіву Є. Л. Томарова
Рис. 2.7.9.30. Схема поселення на Трухановому острові станом на 1939 р., за (Дзівалтовський, 2004)
Рис. 2.7.9.31. Кузня Піроженка на Трухановому острові, 1939 р. Архів В. Дзівалтовського
У зв’язку з повенями та антисанітарією міська влада всіляко стримувала розвиток селища на Трухановому (Дзівалтовський, 2004). Дійсно, умови життя на острові були дуже далекі від нормальних, так, Вакулішину вдалося розшукати колективне звернення 179 острів’ян, написане раніше за 1934 р., до голови облвиконкому:
«Усі ці люди (труханівці – Вакулішин) живуть в умовах гірших за безпритульних. Безпритульними всі опікуються, а про них, робітників та службовців, що живуть на острові ніхто…Ми всім оцим доведені до відчаю, тому домагаємося захисту; дайте нам переправу, світло благоустрій та захист» (Вакулішин, 2000).
Сфера праці та відпочинку. На західному узбережжі Матвіївської затоки була розташована лісопильня та судноверф (ІІІ затон). Колишній мешканець Труханового острова Г.Є. Ясєв розповідав, що біля лісопильні, на дні Матвіївської затоки, лежали штабелями затоплені плоти, між колодами яких хлопці ловили сомів (Silurus glanis). А навколо судноверфі іржавіли купи металевих «п’ятаків» – відходів клепального виробництва. Діти знаходили для них широке застосування. Ще донедавна на східному узбережжі острова у воді та на березі лежали фрагменти корпусів суден та інший металобрухт.
Тут також знаходилися водна база «Спартак», а на західному березі – водна база «Динамо» та опора ЛЕП .
На дніпровому березі біля вул. Катеринославської розташовувалась опора ЛЕП, якою острів отримував електроенергію.
На острові, крім численних водних станцій та водного стадіону (на Матвіївській затоці), розташовувалася також зона «тихого відпочинку» з верандами, читальнями, гамаками, душовими, аеросоляріями та купальнями. На пляж на Трухановому острові кияни переправлялися на катерах (річкових трамвайчиках), що відходили з Подолу. Крім того, між островом та Подолом ще з дореволюційних часів Д.С. Марголіна курсував старенький пароплав «Парубок» (Дзівалтовський, 2004)
Пляжний відпочинок починався у Києві 1 травня. Цього дня у Києві кияни вперше вдягали білі сукні, білі парусинові брюки з білими парусиновими туфлями, набіленими зубним порошком. Кияни вперше їхали на катерах та човнах на пляж на Труханів острів, а найсміливіші купалися (Малаков, 2010а).
Як згадує Є.Л. Томаров:
«переправа була налагоджена так: якщо піднімають прапор на правому березі, то треба їхати на правий берег, а якщо прапор піднімають на острові, то треба катеру їхати назад».
Рис. 2.7.9.32. Вид на водну станцію та парашутну вишку на Трухановому острові
Рис. 2.7.9.33. Фундамент довоєнної парашутної вишки на Трухановому острові, 2013 р.
Рис. 2.7.9.34. Пляж, Труханів острів, 1930-і рр., за (Малаков, 2005)
Рис. 2.7.9.35. Повінь на Трухановому острові, 1929 р.
«У передвоєнні роки дуже популярним об’єктом на Трухановому острові була парашутна вишка біля місця церкви. Цю вишку згадують багато старожилів. Вишка була дерев’яна та вища, ніж зараз. На острові також був стадіон для футболу. Був також літній клуб (на мапі селища – літній кінотеатр). У ньому виступали такі зірки, як Л. Орлова, Л. Утьосов та багато інших» (зі слів Є. Л. Томарова, за диктофонним записом автора, 03.07.2010).
У парках та на водних станціях грали оркестри, допізна продовжувалися народні гуляння, влаштовувалися феєрверки (Дзівалтовський, 2004). Зауважимо, що феєрверки полюбляють влаштовувати і зараз, що дуже шкідливо позначається на спокої природних мешканців острова.
Багато інших подробиць з довоєнного життя Труханового острова пам’ятає його Є. Л. Томаров:
«Серед острів’ян було багато цікавих людей. Так, на Дніпрі бував відомий серед острів’ян капітан Чубар, який ходив на пасажирському пароплаві. Один з учнів Томарова знайшов на острові ложку з цим прізвищем. Ще одна острів’янка – М.Ф. Осмоловська, яка залишила записані на плівку спогади (на жаль, поки що недоступні автору), в яких вказувала, що місце свого будинку знайшла лише за бетонним облицюванням водяної колонки. Її батько був раціоналізатором, придумав систему охолодження на пароплавах. При цьому нагріту воду використовували для нагріву питної води.
Дві-три родини на острові були єврейські. Частина євреїв не зрозуміла, чим їм світить німецький заклик, і пішла до Бабиного яру, а частина втекла. Дехто повертався після того на острів.
Фруктових дерев не садили, адже вони засихали від повені. На острові зростала шовковиця: біла (Morus alba L.) та чорна (M. nigra L.). З дерев – осика (Populus tremula L.) та верба (Salix sp.). Ялини (Picea abies L.) не було. Високих трав теж не було. Траву на самому острові на території поселення не косили, бо сильно і не було, адже були піски. Район будинку Є.Л. Томарова був зарослий споришем (Polygonum aviculare) з втоптаним ґрунтом.
Повінь на Трухановому острові зазвичай тривала 2-3 тижні, у кінці квітня починала приходити і у травні була найвища вода. Діти прокопували такі рови, щоб вода швидше сходила. Адже треба було ходити до школи. Зазвичай острів затоплювався весь, окрім місця, де стояли) школа побудована перед революцією Д. С. Марголіним та церква. В 1931 р. затопило весь острів до самих дахів. Школярів забрали у будинок військової флотилії на Контрактовій площі, він був двохповерховий. Там був клуб, де розмістили школярів і вони там жили. На евакуації працював понтонний полк, все завантажували на понтони. Майже всі будинки були на довбнях, або мали два поверхи, з яких, нижній був для худоби.
Рис. 2.7.9.36. Повінь на Трухановому острові, 1929 р.
Рис. 2.7.9.37. Понтонери за роботою у Києві
Про повінь попереджали, фахівці понтонного загону стежили за рівнем води, на острів завозили паливо, сухарі, інші продукти. Адже на той час течія була сильною, а якщо ще і льодохід був, то острів повністю відрізало від правого берега (міста).
Рис. 2.7.9.38. Повінь на Трухановому острові, 1931 р.
Рис. 2.7.9.39. У Труханівській слобідці, 1940 р.
Щодо худоби, то острів’яни тримали корів, кіз та птахів. Три карбованці коштували послуги людей, які виганяли кіз та корів на луки, які знаходилися за піщаною ареною на півострові Лісовий. А ввечері кози та корови звідти самі приходили, самі знаходили дім. Були й кури. Ніхто особливо не старався заводити господарство, бо могли звинуватити у куркульстві. Дві корови ніхто не мав. Всі намагалися бути робітниками. На весь острів було два коні, бо треба було доставляти продукти до крамниці, треба було перевозити дрова до будинків, що доставлялися пароплавом.
Голодомору 1932-1933 рр. острів’яни не відчували, бо працювали на промислових підприємствах та пароплавах. Батько – Томаров Л.К. у той час працював на пароплаві «Чекіст», на якому розміщувався будинок відпочинку ЦК Білорусі. Пароплав надзвичайно гарно постачався, і малий Томаров там завжди об’їдався. На острові не було симптомів голоду. Була смертність старих людей, але то тоді здавалося нормальним.
Шукали ворогів народу. На острові жив капітан 1-шого рангу (Є. Л. Томаров не пригадує його прізвища), його забрали, а через якийсь час повідомили, що його розстріляли. А він мав зв’язок з відомим льотчиком М. М. Громовим. Також він мав срібний позолочений сервіз, тому його дружина, яка товаришувала з Томаровою, принесла той сервіз та просила сховати, щоб не забрали. Томаров Є. Л. закопав його у коробці біля нашого будинку, але хтось запримітив та викопав. Будинок Томарових тоді стояв біля парашутної вишки на вул. Переяславській» (зі слів Є. Л. Томарова, за диктофонним записом автора, 03.07.2010).
Пляжний відпочинок. Більшість киян полюбила пляж на Трухановому острові. У літню пору його щодня відвідували десятки тисяч людей, а кожна велика профспілка мала свою водну станцію.
«Ближче до Києва рух по річці посилювався, – писав Валеріан Підмогильний у романі «Місто». – Попереду лежав пляж – піщаний острів серед Дніпра, куди три моторки безперебійно перевозили з пристані купальників. Місто спливало згори до берега. З вулиці Революції (тепер М. Грушевського – авт.) широкими сходами до Дніпра котилася строката хвиля хлопців, дівчат, жінок, чоловіків – біло-рожевий потік рухомих тіл, що передчували насолоду сонцем і водою. Серед цього натовпу не було похмурих облич – тут, на краю міста, починалася нова земля, земля первісної радості. Вода і сонце приймали всіх, хто лишав на якийсь час перо і терези – кожного хлопця, як Кия, і кожну дівчину, як Либідь. Місяцями гноблені одягом білі тіла виривалися з темниці, розцвітали бронзою в гарячій знемозі на піску, як загублені десь на нільських берегах дикуни.
Тут на мить в кожному воскресало первісне голе життя. І лиш легкі купальні костюми нагадували про тисячоліття».
Письменник згадує про «первісне голе життя» не випадково. Нова влада привнесла у пляжний відпочинок одну істотну деталь. В 1919 р., оволодівши містом, червоні комісари за зразком берлінського Freier Bund («вільний союз») приступили до «практичного здійснення наготи в сучасному суспільстві». Під гаслом «Геть сором!» вони влаштовували «голі» демонстрації на Хрещатику і намагалися відмінити купальні костюми на Трухановому острові.
Труси на киянах лишилися, проте в 1920-х і навіть в 1930-х рр. на міському пляжі можна було побачити компанії нудистів, які вважали себе носіями передових поглядів на життя і зневажали «обивателів»…
Регулярні відвідини пляжу увійшли до моди. Поет Драй-Хмара оспівував кримські і київські пляжі у віршах. Він писав про спекотне проміння сонця, мартинів, запашні персики, виноград, різнокольорові камінчики у піні хвиль. Все це звучало тоді свіжо і надзвичайно привабливо.
Переживши жахи першої світової війни і революцій, кияни прагнули позбутися важких спогадів, щоб знову жити бадьоро і успішно. Втіленням цієї мрії і став Труханів острів – якась утопічна країна сонця, щастя і свободи.
Рис. 2.7.9.40. Довоєнна карикатура на схильність київських пляжників до «халяви», на задньому плані показаний міст ім. Е. Бош, за (Макаров, 2010)
Рис. 2.7.9.41. Колишня набережна яхт-клубу перероблена під фасад водної станції палацу піонерів. Збереглися мурована набережна та сходи. Фото за (Ковалинський, 2008)
Городяни відвідували острів так само старанно, як колись ходили до церкви, і підзаряджалися від нього енергією. А скільки було говорено-переговорено на теплому пісочку пляжу!.. Про політику, роботу, про рідне-сімейне. І, звісно, про жінок… Про них під плескіт річкових хвиль говорили особливо багато і натхненно.
«Якось після репетиції, – згадував відомий актор Василь Василько, – відпочивали ми всі разом на Дніпрі. Як це буває на пляжі, почалися різні розмови. Розказували про всякі пригоди, у тому числі про артистів та їх прихильниць. Садовський (корифей української сцени. – авт.) кидав жартівливі репліки. Хтось не утримався і сказав:
– Так хто ж, як не ви, Микола Карпович, користувався небувалим успіхом у жінок!..
Садовський загадково посміхнувся. Було видно, що це тішило його самолюбство.
– Правду сказати, побачив я їх немало. І вірите, схилялися не тільки переді мною, але і перед моєю собакою Норкою – годували її всі різними ласощами. Так, було колись багато приємного…» (Макаров, 2010)
Перед самою другою світовою війною було розроблено проект пішохідного мосту на Труханів острів. Проект цей реалізують лише після війни.
Колишній яхт-клуб. Як вже вказувалося раніше, з приходом радянської влади припинив свою діяльність київський яхт-клуб. З 1924 р. яхт-клуб перейшов у відання водної станції київського палацу піонерів та школярів (Яменко, 1997).
Журнал “Соціалістичний Київ” у статті “Зразкова водна станція” від 1934 р. зазначає:
«У свій час на Трухановому острові меткі комерсанти збудували яхт-клуб, який по суті являв собою заміський шинок-ресторан, куди приїздила міська аристократія гуляти. Коли прийшла Радянська влада, цей яхт-клуб був пристосований під водну станцію і останнім часом експлуатувався спілкою радторгслужбовців. Навесні цього року дерев’яна будівля яхт-клубу згоріла і на території лишився тільки невеличкий парк і кілька будівель пізнішого походження.
Спілка машинобудування передбачає взяти в оренду всю територію з тим, щоб збудувати на ній свою водну станцію. Тепер уже закінчилося проектування основного двоповерхового павільйону станції, яку мають розпочати будувати з весни 1934 р. Ділянка, де стоятиме ця водна станція, є щодо своїх природних умов найбагатша із всіх ділянок Труханового острова. Її місце розташування на річці, вище від міста та існуючого пляжу гарантує здорову та чисту воду; наявний парк дає змогу зосередити тут, крім водного спорту, інші його види».
Та практично нічого з цього реалізовано не було. Залишились у вигляді проектів також грандіозні плани перетворення Труханового острова у центральний парк культури та відпочинку площею 500 га (Ковалинський, 2008). Від себе зазначимо, що за своїм задумом цей проект нагадує той, за допомогою якого намагаються «освоїти» Труханів острів у наш час.
Рис. 2.7.9.42. Проект парку на Трухановому острові згідно до генплану 1936 р.: 1 – площа прибуття, 2 ¬ футбольне поле, 3 – гідро-стадіон, 4 – зона військової роботи, 5 – водні станції, 6 – зелений театр, 7 ¬ масове поле, 8 – зона тихого відпочинку, 9 ¬ пляжі
Рис. 2.7.9.43. Проект зведення Пішохідного мосту у Києві на Труханів острів, 1939 р. Показано відрізок довоєнної набережної в Києві. Показано пляж з відпочиваючими. Проект буде реалізовано після другої світової війни
В 1924 р. колишній яхт-клуб перейшов до відання палацу піонерів. Тут було створено водну станцію. Саме на водній станції палацу піонерів, починаючи з 1936 р. і до самої війни плідно працював тренером з греблі та вітрилу П. Л. Білозоренко (Яменко, 1997). До цього він працював на водних станціях на Правому березі та «Желдор» на Рибальському острові. Яхт у місті було тільки чотири, одна з яких належала самому П. Л. Білозоренко.
За сприяння директора палацу піонерів Олени Миколаївни Благодєльскої та міського відділу освіти вдалося отримати кошти, щоб придбати вітрильні та гребні судна у Ленінграді та допровадити їх до Києва (Опис життєдіяльності П. Л. Білозоренко з архіву В. І. Дзівалтовського). До цього у Києві ходили тільки на суднах власного виробництва чи закордонних. Білозоренко П. Л. очолив міську та республіканську вітрильну секцію, став заслуженим діячем спорту, членом Президії всесоюзної секції, суддею всесоюзного рівня з водних видів спорту (Ромаданова, 2003).
Свої спогади про водну станцію палацу піонерів залишила Дина Олексіївна Дорохова, колишній працівник цього палацу, яка мешкала на вулиці Дніпровській (відшукати після війни своє помешкання їй допомогли рештки колонки для води, що стояла на розі вул. Деснянської та Дніпровської). Тут проводилися змагання на воді, стояли яхти, на яких здійснювалося катання Дніпром. Також був організований звіринець. Згадує Д. О. Дорохова і сигнальну гармату, що зараз знаходиться на київському морі навпроти Вишгорода. З довоєнних років на території сучасного табору «Дніпро» залишився всього один будинок. Вона ж згадує, що на водній станції займався майбутній Герой Радянського Союзу О. П. Стахорський (архів В. І. Дзівалтовського).
Архітектор А. В. Добровольський спроектував в 1937 р. водно-спортивний комбінат на Трухановому острові. Він мав дві вежі, що добре проглядались би з правого берега. Кожна башта була вирішена в дусі відомого миргородського павільйону О. Г. Сластиона. «Проектуванню передувала велика підготовча робота майстерні…. були вивчені багато пам'ятників дерев'яного зодчества України». Проект виконаний в стадії робочих креслень, але здійсненню його перешкодила війна». Одночасно архітектором розроблена водна станція профспілкового спорттовариства «Темп» (Ерофалов- Пилипчак, 2010).