Дифірамб

Богдан-Ігор Антонич

Як не співать

твоє геройство,

людино!

Як не складать тобі

пісень лаврових

мармурових.

Ти завжди йшла непереможно

й нестримно

до правди і до перемоги

і до обнови.

З твого серця кресала іскри мужня мрія,

твої груди вдихали здобивчо запах поля.

Ти вперто йшла вперед, а, коли навіть завмирала

віра й надія,

вела тебе незламна і невгнута воля.

Ти – завойовників ногами топтала землі,

ти – з каменю різьбила душі.

І час твоїх слідів не змиє,

і час твоїх статуй не зрушить.

Гори різьбили твої змагання,

ріки жолобила твоя гадка.

Хвала твоїм пориванням,

хвала твоїм упадкам.

На цей тон – гордий і мужеський –

настрійте ваші лютні, гудці й піїти,

Не м’який мелос вишневих садків, не степова гуляйпільщина,

не яблуневі квіти

(тільки вогонь, що замкнений у громі,

тільки готика смерек і класика каменоломів).

Понеділок, 22 травня 1933

Примітки

Вперше опубліковано: «Зібрані твори, 1967». У «Поезіях, 1989» та усіх пізніших виданнях заголовок: «Дифірамб». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 175). На початку авторська примітка: «Вільний ритм». Після рядка «і час твоїх статуй…» помітка: «(?)». Біля двох останніх рядків – знаки питання. Вперше публікуємо продовження вірша (від рядка «На цей тон…» і до кінця).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 303 – 304.