Розмова

Богдан-Ігор Антонич

(для дітей)

У світ виходять вовченята,

несуть науку, пісню й сміх.

Приходять хлопці і дівчата

і придивляються до них.

Чого ж зубаті гості хочуть,

питається довкола все.

А «вовченята» щулять очі,

відповідаючи на це:

«Ми хочем бавитися з вами,

оповідати різне вам.

Ви станете товаришами,

найближчими в усьому нам.

Навчала так вовчиця-мати,

старий вовчище повторяв,

що треба гострі зуби мати,

відважно й певно йти в життя.

Ми хочемо вас ще навчити,

задати заповідь оту,

для свого роду треба жити

готовим все віддать йому,

щоб поодинці не ходили,

але лучилися в ряди.

Щоб гартували юні сили

і карбували крок твердий.

Щоб з вас росли хороші друзі,

щоб за одного кожний став.

Щоб у житті, неначе в кузні,

ніхто під молотом не впав».

Таке сказали «вовченята»,

і скажуть вам ще не одне.

Уважно слухайте, дівчата,

і ти – юнацтво молоде.

Примітки

Вперше опубліковано: «Твори, 1998» (за машинописом з архіву Євгена Поповича; заголовок: «Розмова для дітей»). Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп, ф. 10, од. зб. 68 / 1). Останні чотири рядки публікуємо вперше.