«Дивно, а одначе таки так...»

Богдан-Ігор Антонич

Дивно, а одначе таки так:

стрілою смутку вдарила весна у груди,

а сонце –

червоний птах –

чорною тінню

над серцем блудить.

Дивно це, а проте таки так:

сонце – труйлива троянда

(о, не сон це) – троюдить.

Вулиця парує і пахне гнило,

мов густа олія, ллється на дахи задуха.

Щось незнане й невідоме

твоє серце полонило,

й кров дуднить у скронях глухо.

І місто – не місто,

і ява – не ява.

Іскристо, сріблисто

кружляє уява.

Неділя, 16 квітня 1933

Примітки

Вперше опубліковано: «Зібрані твори, 1967». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 175). Поряд є закреслена строфа:

Палить спрага уста,

палить камінь ноги,

мов олія густа

вкрила спека дороги.

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 301.