Переміни

Богдан-Ігор Антонич

Як не упитись хмелем свого тіла,

коли на серце світ, мов рай, упав.

Душа, мов вугіль, спопеліла,

душа від пристрастей сліпа.

О пута тіла найсолодші,

окови тіла найдорожчі,

чи ж може буть: без вас ще жити?

Та з кожним днем душа молодша,

яснішим смолоскипом світить.

Що ж принесу Тобі у жертву?

Хіба оцей букет квіток:

глухі пісні й дзвінкі гріхи,

коли, мов солі стовп сухий,

звалюсь із ніг в покорі мужній – неплебейській.

О, яким дивом, яким чудом,

Золотогромий, твориш Ти,

що із моїх поганських уст

спливає цей Христовий спів,

немов вино з води у Кані Галилейській.

Четвер, 27 серпня 1936

Примітки

Публікуємо вперше за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 176).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 314.