Вечір

Богдан-Ігор Антонич

Вечір холодний. Не диво. Весна.

Вечір високий, глибокий, без дна.

Росяний росами-зорями сон,

п’яний від пахощів мокрих сосон.

Вийди самітний тоді перед дім,

тиша обійме тебе, мов мороз.

Вечір шепоче в танку молодім,

палиться срібними іскрами рос.

Чисті холодні кришталі різьбиш

з мармуру мрії, уяви, думок.

Палиться росами й пахне комиш,

зорі заплутались в дивний клубок,

тихо впаде поміж трави одна.

Вечір холодний. Не диво. Весна.

Вівторок, 6 вересня 1932 і вівторок, 18 квітня 1933

Примітки

Вперше опубліковано: «Зібрані твори, 1967». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 175). Другий рядок другої строфи має варіант: «піт із чола витре ніжно мороз».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 302 – 303.