Не знаю

Юрій Федькович

Вернулася весна красна

До нас у гостину,

Принесла нам від боженька

І ружу, й калину;

Вернулася й зазуленька,

Вернули й соколи,

Лиш братчик мій не вернеся

Ніколи, ніколи.

Не верне ся товариш мій –

В глибокій могилі!

Ох, дайте ж ми, камратчики,

Подайте ми, милі,

Подайте ми з-за лужечка

Флояру кручену,

Най піду я на кладбище

До брата в гостину.

Ой піду я на кладбище,

Де братчика маю,

Та й стану му у зголовах,

Заграю-заграю!

Заграю му я Довбуша,

Заграю і рути,

Заграю все, що де любив, –

Чи буде він чути?

Не чує він, не чує він!

Най з богом спочіває,

А я єму граватиму

Щоднини, щоднини.

А чо ж бо я граватоньки

Не маю, не маю!?

А хто мені граватиме? –

Не знаю, не знаю.

Примітки

Друк. Вечерниці, 1862, ч. 26, стор. 225.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 120 – 121.