Хто ся Богу молить?
Юрій Федькович
Повість
Потало праведне вже було в Чорногорі,
Накинувши на неї багрові свої зорі;
А дзвони на округ просили люди вірні
У світлі церковки волоські до вечірні;
Як я, трудний ходом, не учувши собі ніг,
Тягнувся до села гостинцем на нічліг.
Іду я, що іду, аж тутки на горбочку
Стояла ніби то вечерня зірничка,
У позолоченім барвінковім віночку,
У яворі-маю Пречистої капличка
Під золотим дашком, а коло неї чур
Студеної води, як срібнесенький шнур.
І не одна душа здихала тут глибоко;
Бо не лиш явори та квіточки шовкові
Клонилися низенько Матінці Христовій,
Але і багатий мир поклони тутки бив,
По грошику метав, по свічечці ліпив,
Та й говорив собі сердечно Отче наш,
Як наші пан-отці малими учать нас.
От повернув і я на хвильку до каплички
Сказати, що-м умів, напитися водички;
А припочивши тут при чуркалі май-май,
Пустив-єм ся далі гостинцем попід гай,
Що так маїв на праворуч долину
То в ялину, то в бук, то в явір, то в калину.
Аж дивю попід гай: рубає чоловік
У піч так квапно дров, що видиш ні в той бік,
Що «помагай Біг вам!» до нього честує, –
Але в одно, в одно усе лиш дров пилує.
«Га, думаю собі, що може вражий син!
По Божих церковах не перестав ще дзвін,
А він собі ба й ба, і каманак не скине,
Але пилує дров, – ци ніби світ вже гине?
Ой Божечку святий, коби-м так не трудний –
Гадаю я собі минаючи – а чий
Би ти попам’ятав, коли ся в ліс ходило!
Таких би ся тобі, небоже, приліпило».
От так сердитий я ідучи се гадав;
Аж тут – ой Госпідку, небесна твоя воля!
Як дуже ся я зляк, – утни мене неволя,
Коли не перший раз! – бо бачиш, ангел став
Перед очима ми, над головов зірниця,
В обидвоїх ручках горіла му витиця,
А личенько його сіяло мило-мило,
Аж мало серце ми в грудях ся не стопило.
І як він так стоїт, та й так до мя говорить:
«Скажи ми, як гадаш, хто з них ся молит тут:
Ци люди тамтоті, що он поклони б’ють,
Ци той там чоловік, що онде бардов творить?» –
«Ей, де ж би – кажу я, – тот чоловік в діброві?
Гій завтра вже не день, пилує дров у піч». –
«Так, дров пилує він до печі бідній вдові!» –
Промовив херувим, та й десь подівся пріч.
Примітки
Друк. Вечерниці, 1862, ч. 10, стор. 76.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 112 – 113.