Писанки

Юрій Федькович

Повір’я народне

А з четверга, темної нічки,

Без місяця і без свічки

Оливна гора сіяє:

Бо там син Божий у слізоньках потопає,

К землі припадає,

Господа благає:

«Не дай мене, Боже,

На ті муки тяженькії.

А може, – йой Боже! –

Може така мені доля

Від тебе судилась?…

Нехай буде твоя воля

І царство і сила.

А може б мож тую чашу

Від мене узяти?…»

Не мож було. – Замучили.

А Божая мати,

Та бідна, нещаслива мати

За Русалимом, в крайній хаті

Сидить собі коло печі,

Вовчик крає, в черен мече,

І в новенькім череночку

Топить його на жарочку.

І вовчику натопила,

І золоту кисточку купила,

І покладів свіженьких, біленьких узяла,

Воском уписала,

Ще й намалювала,

Відтак в кошелик поскладала,

Тай до Пилата поспішала,

За Пилатом навколішки ходила,

Писаночки носила,

І курочку в даруночку,

Та все благала-просила:

«Пилатію, воєводо,

Славний государю,

Пусти мені мого сина ..

Одного і маю,

Лиш одного, мій паночку,

Їй Богу, одного!

Я ще кращих по напишу,

Ще кращих, – їй Богу,

Що я кращих по напишу…

Одного і маю…»

«Не плач, не плач, Пречиста!

Його вже немає:

Уже жиди замучили.» –

К землі повалилась,

Мов убита – а писанки

У світ розкотились.

Примітки

Друк. Мета 1863, ч. 1, стор. 13 – 15.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 154 – 155.