Хустка

Юрій Федькович

У кроваве море сонце ся топило;

Молоденьке дівча золотом ї шило.

Золотом ї шило, мудро забирало,

А личко-лелію сльозами вмивало.

А як ї ушило, к серденьку тулило, –

З буйними вітрами соколом пустило:

«Буйні ви вітрове, буйні, як дунаї,

Занесіть хустину, де серденько знає.

Де серденько знає, де серденько тужить,

Де коханє моє осударю служить.

Осударю служить в уланськім наборі, –

Гоя, золотая, гоя з вітром д’горі!

А як ти ся здане, що голубчик гуде,

Станеш, золотая, – то мій любчик буде.

В него коник карий, зброя, як позлітка, –

Падь му на серденько, як рожева квітка.

А як спить він, може, – прошу не збудити;

А як вбили, – боже! – личенько накрити».

Примітки

Друк. Вечерниці, 1862, ч. 15, стор. 116.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 116 – 117.