Нива

Юрій Федькович

Доки маю світом нудить,

Доки маю люди гудить,

Доки маю дожидати,

Заки Галич зможе встати?

Ліпше сам я рано встану,

А сповівшись щиро богу,

Займу плуги круторогі:

Зорю гори та й долину,

Зорю свою Буковину,

Як наш Тарас, як мій тато

Научив мене орати;

І віру, любов, надію

Буковинов скрізь посію.

Виростай же, руський боже,

Пшеницю, як лаву!

Хай зародить моя нива

На співацьку славу,

Хай в’яжеться колос в колос

Від верха до долу,

Хай сіється Буковинов

Правда, віра, й воля!

А я піду – як палата,

Так і бідна хата,

Піду руськов Українов

Женчиків збирати.

Жніть, вжинайтесь, женці мої,

Та й подякуй богу,

Що поміг нам жито жати

На своєму полі;

Що не підем зажинати,

Мов крепак мізерний,

У чужий край, чужі люди,

На коробку зерна.

Вже не будем, женці мої!

Безсмертний наш Батько

Научив нас свою землю

Питому орати.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тепер уже знаєм…

Жніть, вжинайстесь, женці мої,

А я заспіваю.

А я заспіваю по руському краю,

Щоб було далеко, далеко мя чути;

Від Чорної гори до Дніпра – Дунаю

Розсипся ми, пісне, беарвінком та рутовю!

Най руські молодці затичуть кресаню,

Най руські дівчата вінки собі шиють,

Най люди не кажуть, що ми безталанні,

Най сльози кроваві личко нам не миють.

Розсипся ми, пісне, як сонечко літі,

Хай наші кроваві навіки обсушить.

Розсипся, розбийся, як грім по рокиті,

Хай шваркіт німецький нас більше не глушить.

Розсипся же, пісне моя,

Та й не схаменися!

Де попадеш руське серце,

Отам пригорнися.

Як той голуб до голубки

На новім острішку,

Пригортайся, пісне моя!

Примітки

Друк. Вечерниці, 1863, ч. 9. Пропусків, пороблених редакцією, на жаль, ми не мали змоги поповнити.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 151 – 152.

Вперше надруковано в жури. «Вечерниці», 1863, № 9, с 70 – 71.

На жаль, за браком повного автографа твору, досі не вдалося встановити купюрованих у публікації рядків. Деяке світло на це проливає недрукована монографія М. С. Возняка про Ю. Федьковича.

«Коли Володимир Шашкєвич був редактором літературної газети «Вечерниці», – писав М. С Возняк, – прислав Федькович вірш на роковини смерті Шевченка. Це було 1863 р. [іншого твору, де б згадувався Шевченко, поет у 1863 р. у «Вечерницях» не друкував, крім «Ниви» – у березневому номері. – М. Шалата]. Левицький поправив Федьковичів ритм у кількох місцях. Шашкевич був би на це не дозволив собі.

Прочитавши свою поезію, надруковану з правками Левицького, Федькович в листі до одного з львівських знайомих відгрожувався, що поїде до Львова з пістолями й там по-гуцульському розмовиться з тим, що наважився поправляти його поезію. Згодом Федькович охолов із першого гніву, тим більше, коли довідався, що правки зробив Остап Левицький, відомий із своєї сатиричної польської поеми на дезертирів – польських повстанців [ЛБ, ф. М. Возняка, № 118, арк. 59].

Шалата М. Й. Примітки. – В кн.: Юрій Федькович Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 522.