Сему-тому, хто цураєсь свого дому

Юрій Федькович

Та чого ж ти так раненько

Коника сідлаєш?

Вже ж не інак, пане-брате, –

Їхати гадаєш…

Їдь си, брате, їдь си, милий,

Знаю твою гадку:

Ти гадаєш покидати

Ріднесеньку матку,

А самому требувати

На сторонські люди;

Лиш не знаю, пане-брате,

Чи ти жаль не буде.

Бо то в нас лиш подорожній

Проситься до хати,

В нас лиш ходя за ворота

Гостя зустрічати.

А на тії-то стороні

Хіба тя зустрічут?

Лиш мене би запитати,

Як они калічуть,

А ніхто тебе не вийде

І оборонити;

Ти би плакав – а тут ні з ким

Навіть затужити.

Бо то в нас лиш, на Вкраїні,

Ще зазульки чути;

На стороні, пане-брате,

Вже єї не буде.

Бо то в нас лиш, на Вкраїні.

Тепле сонце гріє,

Де не станеш, де не глянеш.

Всьо щебече, піє.

Ох, та піє, брате, піє,

Серця добуває;

А хто хоче заспівати –

Там нехай співає.

А хто хоче говорити –

Могил много-много:

Говори си, пане-брате,

Чи ж нема до кого?

Є з ким, брате, говорити

Завтра, як сегодне;

Є чим серце наситити

Молоде, безодне;

Є чим віки наповати

Молодецьку гадку, –

Чо ж кидаєш, руський сину,

Україну-матку?

Чо ж кидаєш, недовірку,

Рідне Запороже,

А сам ідеш – у калюгу?

Жалься, моцний боже!!

Гайда, браття, на аренду,

Та вам куплю пива,

Лиш розрадьте нашу неньку,

Щоб ся не журила!

Бо вна думов го поїла,

Славов го плекала,

Свого серця му кроїла, –

Та чого-сь діждала? –

Трохи німця, трохи ляха,

Решту татарчати…

Ох, не плач лиш, не журися,

Україно-мати!

Хто наважив до калюги –

Помагай му, боже.

А ми, браття, не покинем

Наше Запороже;

Бо на тіїм Запорожі

Хата на помості,

В паніматки України

Будемо за гості.

Примітки

Друк. Вечерниці, 1862, ч. 29, стор. 253.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 122 – 123.