Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Сільський вид. Улиця. Збоку шинок.

Ява І

Біля самих дверей шинку стоять Харитина й Рухля. Харитина переклада з свого хвартуха у хвартух Рухлі курячі яйця.

Рухля

(дивиться на яйце против світу)

Може, вони нечисті, попорчені?

Харитина

Божилась баба Палажка, що свіжі. На тій неділі тілько знесли кури. .

Рухля

Ну, нехай! Тепер же ти побіжи зараз до Соломії, візьмеш у неї курку і мірку картоплі: вона мені винна; потім забіжи до баби Горпини – нехай дасть молока зараз від корови. Тілько мерщій, бо панич Сруль як проснеться без тебе, то буде плакать! Чуєш? Не сиди мені там, скоренько справляйся, бо вже нерано, а поки води наносиш, чай поставиш, то й ніч… ще й пелюшки треба постірать і діл помазать… Ну, іди, чого стоїш?

Харитина

Загадали увечері. Як же я все разом зроблю?

Рухля

Хіба я кажу разом? Я тобі загадую тілько, бо ти без загаду не зробиш…

Харитина

У чому ж я ту картоплю принесу? У нас нема мішка.

Рухля

Нехай дасть у свій мішок, завтра віднесеш.

Харитина

Не поспію я сьогодня всього зробить, уже вечір…

Рухля

Ну, не галамагай! Роби, як велю.

(Пішла у шинок)

Ява II

Харитина, а потім Цокуль і Борох.

Харитина

(одна)

Отак день у день! Як муха в окропі крутюсь… (Дражне). «Харитино! Сруль плаче. Харитино – Гершка одягни. Харитино – поведи Рівку надвір!..» Не знаєш, до котрого й кинуться, а тут знову: принеси води, біжи туди, біжи сюди!.. Та все швидше, і мушу терпіть… Е, терпи, душа – спасенна будеш!

(Пішла)

Борох і Цокуль.

Цокуль

(дивиться вслід Харитині, набік)

Як картинка! (До Бороха). Проворна у тебе дівчина оця, Харитина… відкіля вона?

Борох

Я й сам не знаю – сирота.

Цокуль

Гарна дівчина! Я давно збираюсь її переманить до себе.

Борох

Борони боже! Рухля моя буде репетувать на все село. Ну, а що ви скажете за овес? Ей, таково ціни, як ви правите, теперечки нема.

Цокуль

Як нема, то не продам.

Борох

Краще пущай миші з’їдять, ніж бідний чоловік што-небудь заработав.

Цокуль

І мишам треба що-небудь їсти. А коли вже на те іде, щоб заробить, то чом же мені більше не заробить?

Борох

Ви все своє, все шуткуєте – ой, какой ви! Ні, справді, Василь Микитович, поговорим на сурйоз: продайте мені овес і ячмінь, дайте што-небудь заработать.

Цокуль

Купуй!

Борох

Заходьте до мене, ми побалакаєм, ми зойдемся: ви штось-небудь уступите, я чого-небудь прибавлю.

Цокуль

Не піду я. Там набереться усякої голоти та й лізуть у вічі, щоб поставив горілки.

Борох

А чого ми будем сидіть у шинку? Хіба у мене нема кімнати? Заходітє до меня, ніхто не буде мішать. (Одчиня двері). Пожалуйте!

Цокуль

Ну, добре. А як я в тебе наймичку одіб’ю, то що ти тоді скажеш?

Борох

Ха-ха-ха! Єй-богу, ви веселий чоловік, усе з шутками… только не шутіть так при Рухлі… Милості просю.

Цокуль

Без шуток…

Пішли в шинок.

Ява III

Входить Панас.

Панас

(один)

І де вона, тварюка, лазить? Цілий день вештається, а тут треба! То до кума залізе, то до московки – ну й бабій! Був і там, і там – не застав! Сказали, що москалям овес продає, ходив аж до вахмистра, знов сказали: не було. Чорт його знає, де й шукать. А тут хотілось би до вечора справиться, щоб хоч на хвилину до Марусі урваться. П’ятий день не бачив. Коли б уже, господи, мерщій покрова: візьму у хазяїна гроші і пошлю старостів…

Маруся дума, що я нічого не маю, і я їй нічого не кажу, а як полічу, скілько-то я грошей зажив у хазяїна, то аж повищаю від радощів! Горював, правда: зате ж шістдесят п’ять карбованців, як одна копійка, мені слідує!..

У Марусі є від покійного батька наділ, тепер вони його здають, а я сам робитиму!.. Ну й робитиму ж, ну й робитиму ж! Вола запряжи, то впаде, а я не впаду. Одна думка: хазяїном стану – і я, здається, дужчий вола… Коли б тілько вибиться на своє – і вночі буду робить, а на чужому обісіло. Своє!.. На свойому… аж дух радується.

Ява IV

Харитина несе у мішку картоплю і в руках курку.

Панас

О! Здрастуй, Харитинко!

Харитина

(до себе)

Він радий, що мене бачить. Боже, яка ж я щаслива!

Панас

А ти, як та бджола, звідусіль таскаєш мед у жидівський вулик?

Харитина

Свого нема, то приходиться у жидівський.

Панас

А так. Добре, що я тебе побачив.

Харитина

Підожди ж мене трошки, я зараз вибіжу.

Панас

Та стривай, мені одно слово: ти не бачила мого хазяїна?

Харитина

Хазяїна?! Так ти хазяїна шукаєш?

Панас

Та його ж. Чого ти так здивувалась?

Харитина

Я… ні… Хазяїн твій пішов до Бороха.

Панас

Знайшов-таки.

(Пішов у шинок)

Харитина

(одна, зітхає)

А я, дурна, зраділа, аж затрусилась, думала – мене шукав!.. Сказать би йому… коли ж соромлюсь, а, господи, як люблю його!.. Коли б вибрать час – заплющу очі та й скажу. Єй-богу, скажу! Може, й він мене любить та соромиться… Скажу, єй-богу, скажу.

(Пішла в шинок)

Здалеку чуть: гурт співає і наближається.

Ходім турка воювать,

Свою землю одбирать,

Гей, горе не біда,

Свою землю одбирать.

Виїхали на майдан,

Ударили в барабан,

Гей, горе не біда,

Ударили в барабан!

Виїхали на пісок,

Прощай, мати, на часок!

Гей, горе не біда!

Прощай, мати, на часок!

Виїхали за ріки,

Прощай, мати, навіки!

Гей, горе не біда,

Прощай, мати, навіки!

Не плач, мати, не ридай,

Дарма сльози не збавляй,

Гей, горе не біда,

Дарма сльози не збавляй!

Ява V

Харитина виходить з корчми з глечиком, а з другого боку гурта парубки, москалі, дівчата, молодиці, музика.

Харитина

Боже, як гарно співають, а тут нема часу й послухать.

(Пішла)

Тоді, мати, заплачеш,

Як на коню побачиш,

Гей, горе не біда,

Як на коню побачиш.

На черкеському сідлі

У салдацькім мундері,

Гей, горе не біда,

У салдацькім мундері.

Гурт, співаючи, іде в корчму з таким рощотом, щоб посліднє слово пісні зникло в корчмі. Маруся перебігає кон, за нею біжить Пилип, доганя її на середині й придержує.

Маруся

Одчепись!

Пилип

Хіба я чіпляюсь?

Маруся

Ба й ні?

Пилип

Геть його, та сюди!

Маруся

На біса ти мені здався!

Пилип

Овва!

Маруся

Пхі!.. Не бачили цяцю! Пусти, кажу, бо кричатиму…

Пилип

Хіба ти дурна? Ну, годі, не пручайся! Побалакаєм ладком.

Маруся

Ні об чім.

Пилип

Не ти б казала, а не я б слухав. Ну, а хто вибіга раз у раз і до конюшень, і до водопою?

Маруся

Коли?

Пилип

Буцім і не знаєш? І вчора, і позавчора, і…

Маруся

Угу!.. Якраз.

Пилип

Так два!

Маруся

То я теля шукала.

Пилип

Тю, яке навіжене теля, по три дні бідна дівчина шукає.

Маруся

Єй-богу, теля шукала.

Пилип

Та не бреши! Теля? Ха-ха-ха! Ну, а сьогодня, оце зараз, чого ти біля конюшень снувала…

(Тулить її)

Маруся

Так… (Набік). От же допитається!.. (До Пилипа). Не обнімай мене, бо надворі ще видко, хто-небудь побаче.

(Тихо випручається)

Пилип

Ну, годі, моє серденько, годі, не пручайся, ходім зо мною погуляємо на прощання.

Маруся

(полохливо)

Як на прощання?

Пилип

(зітхає)

Завтра виступаємо в город

Маруся

Завтра?!

Пилип

А тобі жаль буде мене? Скажи по правді.

Маруся

(зітхає)

Не знаю…

Пилип

Ходім же хоч погуляємо! Е! Гора з горою не сходиться…

Маруся

А чоловік з чоловіком?

Пилип

Зійдеться! Ходім…

Маруся

Я вийду пізніше, а тепер пусти: треба додому навідаться.

Пилип

Не пустю. Ти не вийдеш, ми поїдемо – і я буду пропадать за тобою.

Ява VI

З шинку виходе Панас.

Маруся

(побачивши його, виривається)

Панас!

Пилип

Так що ж, що Панас? Нехай-пущай і Панас ідьоть до нас!

Панас

А ти чого причепився до дівчини і силком тягнеш її, розбишака?

Пилип

Зась! То моє діло.

(Підходить до Марусі)

Панас

(одпиха)

Геть!

Пилип

(заточився)

А ти ж! Я тєбя как гетьну, то у тєбя і очі стануть рогом.

Панас

Одв’яжися, бо тілько гудзики зостануться, як приймуся.

З корчми на цю суперечку виходить кілька москалів і парубків.

Москаль 1-й

Стой, братці, так не годиться! Ми завтра од’їжджаєм, зачім же свариться!

Панас

Який же чорт його зачіпає, він он причепився до дівчини!

Москаль 2-й

Брось ти ето дело!

Пилип

Да ти хто їй: брат, сват чи батько?

Москаль 1-й

Ну, довольно, мир!

Парубок

Годі тобі, годі!

Москаль 1-й

Іменно – годі! Маладець, Харитон, мири ще ти!

Парубок

А звісно, коли заступається, то має на те якусь причину… Чудной чалавек!..

Панас

Маруся – моя дівчина, коли хочеш знать.

Пилип

Так і бери свою дівчину, я її не з’їв. Ходім, братці, не стоїть зв’язуваться.

Всі

Ходім.

Пішли в шинок.

Маруся

(до Панаса)

Ходім і ми до гурту, там музика буде, трохи погуляємо.

Панас

Іди, коли тебе кортить.

Пилип

(од дверей)

Та що ти його слухаєш, Марусю, хіба він тобі чоловік? Побачиш, як весело буде.

(Пішов у шинок)

Ява VII

Панас і Маруся.

Панас

Чого ж стоїш? Іди!

Маруся

Ходім умісті.

Панас

Іди сама – тебе, видимо, кортить; недурно ж з москалем збіглася на вулиці.

Маруся

Хіба я винна, що він причепився?

Панас

Чом же він ні до кого більш не причепився, а тілько до тебе?

Маруся

Хіба я знаю?

Панас

Слухай, Марусю! Не грайся з моїм серцем, бо воно не за тим так щиро б’ється до тебе! Любиш – люби, а не любиш – не води.

Маруся

Хіба я яка?

Панас

А!! Хто там вас розбере! Чотири дні тебе не бачив, а на п’ятий з москалем зустрів…

Маруся

Чого ти причепився?.. Москаль та москаль… Я не знаю, що тобі й сказать… я не винувата!

Панас

Ну, годі! Ну, не плач! Кажеш – не винувата, я вже вірю, я заспокоївся… пригорнись же до мене; я так давно тебе бачив… все ніколи… от, бог дасть, діждемо покрови… Ти якась чудна…

Пилип

(підслухував. Вигляда з дверей)

Ач, як розпатякався!

Маруся

Ніяк до пам’яті не дійду.

Панас

Серденько моє! (Обніма її). Я вірю тобі, що ти не винувата. Чого ж ти ще турбуєшся? Повеселішай!.. Ну ж!.. Забалакай же ласкаво своїм дзвіночком-голосочком! Чого ж мовчиш? Може, соромишся, що на вулиці? Так ходім, я тебе одведу додому.

(Обняв її)

Пішли.

Ява VIII

Харитина іде з вулиці до шинку, а Пилип виходить з шинку.

Харитина

(оглядається)

Панас!.. З ким же це він? Либонь з Марусею… Так і є! Обняв її…

(Зітхає)

Так от з ким він гуляє!.. Серце болить, коли подумаєш про свій гіркий талан… Талан!.. А я манила себе надіями, хотіла сама йому признаться, дурна, дурна… Та чи мені ж, наймичці, круглій сироті, пристало думать про щастя? Де там… Не було на молоці – не буде й на сироватці…

(Пішла)

Пилип

(присідаючи, вдивляється вслід Панасові і Марусі)

Пішли до Марусі! Він плеще, а Маруся мовчить. Вона його не любить, жде тілько, що буде сватать, от і все! Знаю я… О, якби любила, то не шукала б щодня теляти! А сьогодня, як я її обняв, то вона ніби й одпихає, а сама ще щільніше тулиться… Піду назирці. Панас тілько від неї, а я зараз і заспіваю! Як тілько вискоче Маруся, тоді сміливо наша. Не треба случая пропускать… Як не виграю, то й не програю.

(Пішов)

Харитина

(виходе з відрами)

Чи до роботи ж мені тепер, коли…

Голос Рухлі

Та швидше мені! Лізеш, як нежива, – Сруль плаче…

Харитина

А, бодай він тобі луснув! Вже й підошов не чую: так угнали.

(Пішла)

Ява IX

Цокуль, а потім Борох.

Цокуль

(один)

Ну й дівчина! А!.. Одберу від жидів Харитину хоч би там як! Прямо квітка… та ще трохи випив, і з думки не йде… Одберу!..

Борох

(виходить)

Василь Микитович! Подождітє мене, пожалуста. Я зайду до Федьки – нам вмісті; проводіте мене від собаков.

Цокуль

Слухай! Уступи мені свою наймичку Харитину.

Борох

Ви знову за своє. Як же Рухля зостанеться сама з дітьми, га?

Цокуль

Ти собі візьми бабу Горпину.

Борох

А одчого ви не візьмете собі бабу Горпину?

Цокуль

Та від того, що вона тутешня, а всі тутешні рвуть що не попало: чи молоко, чи масло, чи борошно – усе таскають додому, бо жінка моя другий місяць слаба, – хто його вглядить. А Харитина тут чужа, родичів нема, то хоч поки подружок не заведе, красти не буде, а тимчасом жінка видужає. От яке діло!

Борох

Пес!.. І нашто вам ета рахуба?.. Вона нічого не поніма, вона лінива, без загаду нічого не зробе, вона тілько спать любе.

Цокуль

О, у мене не буде спать.

Борох

Оставте ето, просю вас.

Цокуль

А я тобі кажу, що вона у мене буде служить.

Борох

Ні, не буде.

Цокуль

Та що ж вона кріпачка ваша, чи як? Я більше заплатю – і піде до мене.

Борох

Ну, то я вам скажу на сурйоз: вона – бродяга!

Цокуль

А ти ж держиш її, чом же я не можу?

Борох

Ми? Ми другово діло… я знаю, де її взяв. Ну, оставте… вам будуть непріятності, бо Рухля її любить, піднімить гвалт і з досади скажить уряднику, што вона бродяга… і од вас її візьмуть у острог, тоді ні вам, ні нам.

Цокуль

Ну, стривай! Чого нам свариться? Я тобі дам одступного. Хочеш?

Борох

Одступного?.. Єй-богу, не знаю, што із вами робить… А скілько ви дадітє?

Цокуль

Дам четверть вівса.

Борох

Нам жаль так задешіво уступить.

Харитина несе воду.

Відітє, какая проворная – як куля: і сюда, і туда! Ви дадітє три четверті, нічого з вами робить.

Цокуль

А, більш вже пропала! Нехай вже дві.

Борох

Єй, нельзя! «Какая девушка, на всю округу не знайдеш: умная і проворная.

Харитина виходить з шинку і хутко іде за хату.

Гляньте! Нє, ви гляньте прямо – куля!..

Цокуль

Так пришли її завтра до мене з квитками, я сам з нею побалакаю, а ти не кажи їй нічого, не одговорюй!..

Борох

Знаєте, Василь Микитович, ви дайте Рухлі… ну… мішок картоплі… нехай не сердиться.

Цокуль

Та ти не здурів часом?

Борох

За чево здурів? За чево?.. Какая девушка… це-це! Як калина!

Харитина несе в’язку соломи у корчму.

(Борох тихо)

О!.. ви придивіться, гляньте – какая она кругленькая…

Цокуль

Ходім, бо тут ще хто підслуха, – от когось чорт несе! (Іде). Ходім!

Борох

Я буду іти з етого боку, ато у Семена зла собака…

Вийшли.

Ява X

Пилип і Маруся.

Пилип

Бог з тобою, коли не віриш, а я присягаюсь.

Маруся

Ти мене обманеш, а після осмієш, покинеш.

Пилип

А я тобі скажу, що у тебе Панас на думці, від того ти й боїшся їхать у город.

Маруся

Я Панаса зовсім не любила… так собі зійшлися, гуляли – думали, поберемось, а тепер…

Пилип

Що?

Маруся

Ти знаєш…

Пилип

Ні, ти скажи сама.

Маруся

(обніма його і цілує)

От що! Боже мій, навіщо я тебе побачила і отруїла своє життя?

Пилип

Так, кажу ж тобі, переходь у город, там будеш служить, я сам знайду тобі місце на п’ять рублів у місяць. У городі тілько й жить. Зайдеш у чайну – музика гра, на бурвар – музика гра, або в тіатер підем, то там такого надивишся, що тут хоч сто літ живи, не побачиш: і на голові ходять, і колесом крутяться, стрічки з рота тягне, огнем дихає – прямо очі розбіжаться, а тут що?.. Велике щастя, що за обірванця Панаса підеш заміж: буде кому бить та й годі!.. Послухай мене. Та через год ти й сама себе не пізнаєш, як надінеш плаття з форнюром, а тут унизу клисе… Краля! Одно слово, тоді й старшина тут шапку перед тобою здійме. Маруся. А мати?

Пилип

Мати тебе хлібом не годує, а я вийду з служби, то прийдемо сюди; тут і поберемося. (Обніма її і цілує). Так так? Рішай!

Маруся

Ох! І матері жаль, і за тобою пропаду! Пилип. Вибирай, хто миліший.

Маруся

(обніма його)

Не обмани, не одури ж мене, мій лебедику!

Пилип

Ти мене любиш, я тебе люблю, то, виходить, ніякого обману не буде.

В корчмі чуть хряск розбитого горшка.

Що це?

Маруся

Щось розбилось.

Пилип

Ходім мерщій у леваду – там порадимось

Хутко зникають обнявшись.

Голос Рухлі

Ой вей! Молоко, молоко пропало! Ой вей мір, і два яйця розбила!

Голос Харитини

Та то не я!

Голос Рухлі

От тобі, от тобі!

Чуть, що б’є в спину, аж гуде.

Ява XI

Харитина

(вибіга з корчми і тіка на другий бік кону)

За що ви б’єтеся?

Рухля

(вискакує з качалкою)

За чево, за чево? Подлая хамка! Цілий глечик молока і два яйця розбила, а тобі за етово сказать: «Покорно благодару вам», га?

Харитина

То не я, єй-богу, не я, то панич Сруль…

Рухля

Брешеш! Панич Сруль такое делікатноє дітю, што етого не зробить… Іди в хату! Іди, кажу тобі, я тебе буду колотіть!

Харитина

Не піду, бо ви й так добре мене били… я утічу, куди очі дивляться.

Рухля

Я тєбя і под землею знайду та у острог засадю, бродяга ти! Іди, кажу!

Янкель

(вибіга)

Мамаша! Ідіть у хату! Там будете кричать, сколько влєзіть, а тут будуть люди сміяться… Таково почтенная дама з качалкою драку делает… Пожалуйте, просю вас!

(Тягне Рухлю в хату)

Рухля

Пусти, я буду єйо колотіть, подлую!

Янкель

Образованная дама, колотіть на уліцу! Пс-с! Стидно!

Рухля

За чево ти мене тягнеш? (Рветься). Пусти, гавару тебе!

Янкель

Мамаша, мамаша, прохолоньте! Просю вас с убєжденієм. (Силою тягне її в хату). Чістово скандал с такою горячово мамаша!

Зникли.

Ява XII

Харитина

(одна)

Боже мій, боже! За що ж так мучусь? Всім чужа, всі чужі, ні до кого прихилиться, ні од кого порадоньки взять – де ж мені в світі діться?.. Господи! Пошли ти мені смерть, остогидло мені життя моє осоружнеє, нехай я не буду отак весь вік поневіряться, бо як так жить, то краще отруїть себе, пропасти!!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 221 – 232.