5

Юрій Клен

Все, що гуло

в надрах запілля,

все, що росло

в криках безкрилля:

стлумлений гнів,

що клекотів

в жерлі віків,

розпачу рев,

марне горіння,

шумних джерел

дзвін і кипіння,

помста і сказ

вибухли враз

шалом екстаз.

Крила пожеж

там, над віками.

Простір без меж

тут, перед нами.

В блисках вогнів

колом зацвів

обрій років.

В віддалі днів

труби рокочуть.

Крики птахів

грози пророчуть.

Що це дзвенить,

що це шумить

в ранкову мить?

Чуєш, іде

в громі і бурі,

чуєш, гуде,

б’є вже у мури,

дме нам у скронь

вихор, вогонь

Божих долонь!

Примітки

У п’ятому вірші цієї поеми «Все, що гуло…» і т. д. вжито ритму, що його подибуємо у Стефана Георге.

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 145 – 146.