7

Юрій Клен

Пурпуром древнім весна одягає лани наддніпрянські.

(Верби шумлять на горбах, в полі тополі гудуть).

У багряниці старій нас вітає прадавня столиця.

(Сонце тресвітле вгорі, вітер і спів на землі).

Слава золоту бань, що крізь темні дерева нам мріє.

(Дзвоном високих церков ширше росте височінь).

Слава Тобі, о життя, що не має ні меж, ані краю.

Доля на шальки кладе муки, і щастя, і біль.

Бо, врівноваживши все, премудрий закон обертає

тугу дочасну, терпку в радість, безсмертну в віках.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 148.