6

Юрій Клен

Тобі, праматір, шлю привіт

з років, що час їх порохом укриє.

Та що тобі пісні цих клятих літ

і чорний жах, що вовком виє!

Це нам стерні глухий простір

і без кінця безрадісні блукання.

Тобі ж, тобі краса далеких зір

і злота заграва світання.

Це нам іти крізь сум років,

крізь біль наруг, крізь ніч гірку неслави,

а Ти в крилатім шумі прапорів

колись зустрінеш буйний травень.

З полів незнаних чужини

до тебе вітер долетить, мов спомин

про наші в муках виплекані сни,

і днів давно забутих гомін.

Та що Тобі, Тобі до них,

що йдеш крізь дні прекрасні і суворі

до дальніх мет, невидано-ясних,

прямуючи в нові простори!

По нас, забутих на землі,

хай пройде час важким, залізним плугом.

Майбутнього крилаті кораблі

уже стоять на рейді кругом.

Прозора височінь дзвінка,

і дужий вітер дме в шумкі вітрила,

і вже чиясь невидима рука

ворота в далеч відчинила.

Ми відійшли в глибінь віків,

ми, мов жорстока пісня, відлунали,

і чорні груди зораних степів,

що їх роздерло гостре рало,

колоссям вкрилися густим.

Благословенний дощ скропляє жито,

до сонця пнеться все стеблом тремким,

щоб жаром дихати і жити…

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 147 – 148.