[Купала на Івана]
Григорій Квітка-Основ’яненко
Действующие лица
Охрим Стовбыр – обыватель.
Мелашка – дочь его.
Васыль Палывода – молодой обыватель, ее любезный.
Пан Тымофтей Кнышевский – приходский дьячок.
Панас Кривопыка – старый запорожец.
Игнатко-беспятко, невидимка – его хлопец.
Явдоха Зубатыха, Одарка Джиджийка, Мотря Гугняйка, Хвеяна Швыриха, Домаха Куцоручка, Кулына Сукодойка, Векла Цюцюбийка – ведьмы.
Горбко, Крывко, Слипко, Глушко, Сапко – черти.
Довгый Потапко – видьмино дитятко.
Упыри, вовкулаки, скарбы, жабы и другие разные чудовища.
Действие первое
Простая, чисто убранная изба. Стол покрыт ковром и сверху скатертью; на средине стола лежит хлеб. В углу печь.
Явление первое
Мелашка
(разводит в печи огонь; подле нее щепки, разной величины горшки, ухваты и другие принадлежности. Она, работая, поет).
Ой за яром брала льон,
Всю долину ісходила.
Нема того та й не буде,
Кого вірно любила.
Ой затоплю і закурю
Хоч сирими трісками.
Чи не прийде мій миленький
З ласкавими словами.
Ой прийди і прилини
Ти, мій милий, до мене!
Ох ниє, ниє, заниває
Моє серце без тебе.
Ой прийди, ой прибіжи
Хоч крутими берегами!
Любилися, не побралися
За вразькими ворогами.
Ой я вороги топчу під ноги,
Круту гору перескочу.
Оддай, оддай, стара мати,
За кого сама я хочу.
Оддала мене матуся моя,
За кого я не хотіла.
Шумить, гудеть дротяна нагайка
Коло мого білого тіла.
Ой нагаєчка, дротяночка
Із кілочка не спадає.
Шитий рушничок від дрібних слізочок
Ніколи не висихає.
(Плачет, утирает слезы и, продолжая работать, говорит.)
От-таке мені лихо буде, як батько віддасть за кого-небудь, тільки не за Василя! Прийдеться плакати і мені увесь вік; прийдеться не ласки і жарти, а таку ж нагайку приймати від нелюба!
(Собирает щепки.)
А урагові тріски! Зовсім не горять; може, справді сирі… Сьому батькові тільки то і чоловік, як хто багатий; а на Василя він і не подивиться, і що я за ним убиваюсь, і що без нього мені і світ не мил, йому нужди мало.
(Перебирает в миске рыбу.)
Одже рибки на борщ трошки буде; хіба солоної підбавлю… Що то якби матусенька жива була, не так би все було!.. Ох доленька моя нещаслива! Сказано: сирота! Хто об ній пожалкує?
(Перебирает на деревянной тарелке соль.)
Яка ж то сіль на базарі була дорога; не знаю! Казав, що прийду сьогодня до обід, та ось і не йде. Дума ще він батька умолити; ну-ну! Може, розсердився, що учора увечері не вийшла до нього. Що ж би я йому розказала? Хіба як мене батько лаяв за нього? Та як і вийти? Зараз люди осудять. Ох! Таке вже моє сирітське щастя…
Явление второе
Мелашка и Васыль.
Дуэт
Васыль
Ой ти, дівчино, гордая, пишна!
Чом ти до мене звечора не вийшла?
Мелашка
Ой як же мені та до тебе вийти?
Вороги мене осудять, не велять любити.
Василь
Нехай судять, нехай осуждають;
А як ми поберемось, вони перестануть.
Мелашка
Коли ж то се буде?
Васыль
Як батько розсуде.
Мелашка
Він тебе не любить.
Василь
Чим мене огудить?
Мелашка
Каже: бідний! Як віддать?
Васыль
Один бог багат.
Маласю моя! в тугу не вдавайся,
На мою любов щиро сподівайся.
Мелашка
Серденько моє радості не чає.
Васыль
Бодай тому тяжко-важко, хто нас розлучає.
Мелашка
Батько ж то ріднесенький, що нас розлучає.
(Вместе.)
Маласю моя!
На мене надійся.
Нема того на світі,
Хто б нас розлучив!
Василечку мій!
Я не надіюсь.
Нема того на світі,
Хто б нас з’єдинив.
Васыль
Та що справді батько твій дума? Чим я не козак? На току молотити, тин городити, орати, косити – за трьох Паливода справиться. Зате ж і на вулиці з дівчатами жартовать, з парубками погулять, старим баляндраси підпускати – так против Василя ніхто. А що бідний? Так я об сім і не думаю. Узявши мене Стовбир у прийми, через год іще б багатший став. Та скажи він мені, щоб я роботою тебе добував, то – от єй! – велике слово, десятьох за пояс заткну; а через год він став би багатший того прикажчика, що біля нас у панськім селі грошей накрав, а село купивши, та свого-таки пана узаший випхав. Ти таки, бачу, негаразд і просила…
Мелашка
Де то вже не просила! Впала йому навколішки, руки йому цілую, ноги слізьми обливаю… та просю, просю, що господи! Кажу, що вмру без Василя і світ за очима піду і сама собі смерть заподію.
Василь
Що ж він тогді?
Мелашка
Одно вже каже: бідний! Як віддать за нього? Та у нього увесь рід з мужика мужик. Адже ти знаєш батькову натуру, що у нього то й чоловік, хто у синій свиті, і йому б усе знаться тільки з отаманами та з писарями, та ще щоб і ті його почитовали. Адже він і на родича, коли бідний, то й не дивиться і зараз каже: «Геть, мужик!» Неначе сам міщанин!
Васыль
(задумавшись, слушал, потом)
О бідность, бідность!
Песня.
Мелашка
Не журися, не вбивайся, мій Василечку, та йди тепер до свого діла, бо батько вже швидко вернеться додому.
Васыль.
Так що ж, що вернеться?
Мелашка
Еге! як побачить тебе зо мною, то буде мені, буде і тобі.
Дуэт
Мелашка
Тут лихо не біда! Б’ють мене за тебе!
Прошу тебе ласкою: не ходи до мене!
Васыль
Таки буду ходити, таки буду любити,
Бо не можна без тебе на світі жити.
Мелашка
Я боюсь. Скоро батько ввійде.
Васыль
Нехай сюди прийде,
У ніг його лежатиму,
Слізьми обливатиму
І жалібно прохатиму.
Васыль и Мелашка
(вместе).
Нехай батько ввійде,
Нехай сюди прийде.
У ніг його лежатиму,
Слізьми обливатиму
І жалібно прохатиму.
Мелашка
Не розлучай нас, тату рідний!
Дай пожити мені, бідній!
Васыль
Не пий, не пий нашої крові;
Не розривай щирої любові,
Худобу всю собі озьми.
Мелашка
Без неї щасливі будем ми.
(Вместе.)
Нема біди,
Нема нужди,
Де щирая любов.
Дасть нам радість,
Дасть нам щастя
Наша вірная любов.
В окончании дуэта Кнышевский еще за кулисами кашляет. Музыка, ему отвечая, умолкает.
Мелашка
Який там дідько так кахика?
Явление третье
Те же и пан Кнышевский.
Кнышевский
(войдя, то смотрит на Мелашку, то, оборотясь к печи, нюхает. Потом говорит).
Услаждаемым двом чувствиям моего немощного естества прочий взыграшася яко овны овчии. Благоухая велелипный борщ з карасями и гарячий кныши з смаженою цыбулькою, уповаю усладыты ими мой вкус и напитаты изсохшую утробу. А созерцая благовидную Меланию, надіюсь її…
Мелашка
Будьте і ви здорові, пане Книшевський. Мабуть, ви до нас прийшли, як таки і частенько до нас учащаєте, так батька-бо нема дома і ще не швидко вернеться.
Кнышевский
Мир его хождению и да не будет ему поткновения. Истинно зван бых, во еже бы сокрушиты пресловутый борщ, его же уготоваша руци твои, яко же и медоточивый шулыки, их же зело возлюбы утроба моя. Но се родителя твоего нисть зди и се возсия мне случай радостен. Реку теби, юнице моя! И обид сей во устах моих обрящется яко пелынь, аще сокрушиши сердце мое, аще не возотвитствуешь мни тие ж любовию, ею же згараю яко в пещи халдеистий.
Васыль
(в сторону)
Ану-ну, що з сього буде? Послухаю.
Мелашка
Де там, пане Тимофтею, горить? Чи, нехай бог милує! – де пожар, чи що?
Кнышевский
Пожар и пресловутый.
Мелашка
Ох лихо! Так би побігти до волосного правленія…
Кнышевский
Ты мое правление, ты моя и концистория; но ты прытчей не удоборазумиешь. Сего ради в ясность погружусь. Благоприятно еста время и никто же препятствует повидаты скорби люты сердца моего.
(Поет.)
Люблю тя, друже мой, паче себя!
Не вижу тебя, трачу себя.
Скорбь зди прелютая вик викует;
Воздух любовный кровь волнует.
Лютыя страсти мя разжизают
Желания тяжки, дух раздувают.
З очей сладчайших пролей согласность
И совокупно вступимо в брачность.
Васыль
(в сторону)
Бачиш, куди пан дяк загина! Та ось я ж йому дам.
Кнышевский
И что ж? Каково будет соотвитствие? Говори, ластовице желаний моих.
Мелашка
Та що вам говорити? Я й досі вас не второпала. Бачу, що ви стоїте, витріщивши на мене очі, що як баньки не вискакають. Чую, що ви співали якуюсь псальму, за те вам покорно спасибі дякую і ось, як випечеться буханець, то я гаряченький дам вам.
Кнышевский
Псальму! Будь я бестия, ежели сие псальма; но сие есть гортанное повиствование чувств, волнующих житейское море воспряновенныя плоти моея и требующих удовлетворения не буханцем, но ничимся другим. Но изложу в пинии просто, а ты, юже красивейшей и в преисподней невозможно обристи, внимай:
Терцет
Кнышевский
О вкуснейшая паче кутии!
Внемли слова мои!
На тя гляжу,
Ты мя разишь.
Теби скажу:
Прелестен кныш.
Скажу не в смих,
Преславна ковбаса,
Но паче сих
Сияет твоя краса!
Дай десницу – сочетаймося;
Дай уста – облобызаймося.
Мелашка
Чи ви сказилися, чи що?
І мелете не знати що!
Васыль
(стоя в стороне).
Бач, пан дяк наш куди гне!
Його лихо не мине:
Почастую тусанами,
По-по-по-б’ю кулаками.
Кнышевский
Не изыду от вас,
Покы не облобызаю;
За те ж вам проспиваю
Псальму на шестый глас.
Уста давай!..
(Бросается к ней.)
Мелашка
(защищаясь).
Ой лишечко! Ай-ай-ай!
Васыль
(бросается между них).
А що се ти задумав, дяче?
А геть, кажу тобі, відсіль!
Мелашка
(сквозь слезы).
Оборони мене, Василь!
Кнышевский
(выходя из изумления).
Агарянин! Искариот ты паче!
Ты дав мени поносного товчка
И не почтыв стыхарного дячка!
Васыль
Ти її перелякав!
Кнышевский
Еретыку я не внымаю.
Мелашка
І руки всі помняв.
Кнышевский
Сочетатыся желаю.
Васыль
А зась! Не знаєш?
Кнышевский
Вотще стращаешь.
Мелашка
Не буде сього зроду.
Кнышевский
Я полиминия отдам.
Васыль
З головою кину в воду.
Кнышевский
Анафтеми предам.
(Вместе.)
Васыль
(защищает ее)
Геть, кажу тобі, відсіль.
Бач, вона від тебе плаче.
З головою кину в воду.
Повісся з ним і вдавися сам.
Мелашка
(обороняясь)
Оборони мене, Василь!
Геть від нас, мерзенний дяче!
Та не буде сього зроду,
Щоб вам досталася. Цур вам.
Кнышевский
(бросаясь к Мелашке)
Гнушаешься мя ты ль?
Агарянин! Иуда паче.
А я иминия не дам.
И анафтеми предам.
Явление четвертое
Те же и Стовбыр.
Стовбыр
Що, що се у вас? Крик, галас, один одного пха, один одного товка. Що се таке? Кажіть.
(Вместе)
Кнышевский
Умыслиша на хребте моем учинити поругание.
Мелашка
Та тут, таточку, зовсім була біда прийшла!
Васыль
І ще то добре, що я тут згодився та оборонив…
Стовбыр
Та кажи-бо один. Усіх разом не можна розслухати. Адже і перед паном не всі мужики разом говорють, так і ви передо мною. Кажи ти, дочко.
Кнышевский
Мени слидует предпочтение: я и на клироси починаю.
Стовбыр
Так кажіть же ви, пане дяче.
Кнышевский
Уповая у щедрости вашей найти уготованную трапезу, на ню же зван бых снисходительностью вашею, отрынув усердие доброго Уласа Шпонки, его же отца ныни земли предахом, и по сему случаю у него обид уготован великоименитый. Нам, причетникам, сей случай зело благоприятен; ибо умножения грихов людских [ради] в нашей Палестине зело [мало] есть преставляющихся. Будь я бестия, ежели лгу, что в целую седмицу не имил утешения слышать погребального звона о умершем и гди бы мог благоутробно и безубыточно уконтентоватыся. А тут было и угобзыся трапеза, но дружбы ради упустих оказию и поспиших приходом до выталыща вашего, но зди…
Стовбыр
Що ж дальш, як ви прийшли, пане Книшевський?
Мелашка
Увійшов у хату і як добрий проспівав псальму, а далі, не знаю, що йому сталося, став лізти…
Васыль
Щоб з нею ціловатися.
Мелашка
А Василь мене оборонив…
Стовбыр
А що се я чую, пане Тимофтею? Так такі-то блохи за вами водються? Га?
Кнышевский
Согриших окаянный! Но сие я сотворих ради того, що возымих непринужденное намирение…
Стовбыр
(с удовольствием начинает слушать)
А кажіть, кажіть: що там у вас за намиреніє?
Кнышевский
Благое, твердое, непринужденное, но секретное. Да изыдет оглашенный!
(Кашляет и указывает на Васыля.)
Стовбыр
А ти за чим тут, голодранець? Бач! І він сюди прийшов? І він рівняється до мене? Сказано тобі, мужику, щоб ти не знав мого порога. Старець!
Васыль
(кланяясь ему низко)
За що, дядьку, така немилость? Я таки усе за своїм ділом прийшов: згляньтесь на бога! Не занапастіте моєї душі! Віддайте-таки за мене вашу Мелашку. Буду вам усе робити, буду вас во всім послухати, десять год буду вам за челядника служити…
Стовбыр
(с презрительною насмешкою)
За тебе віддать? Чи ти ж мені рівня? Бач, куди посунувся! О бодай тебе! Чи ти сю знаєш? Мій дідусь та сватавсь на сотниківні. Еге! Хоч вона йому і печений гарбуз піднесла, та усе ж він узяв його не від простої дівки, а від сотниківни, гм! А батько мій? Так той ще краще. Комісар – ти чуєш? – комісар та крав казенний пров’янт та у нього переховував, і укупі у Сибір пішли. Так от з яким панством мій рід водився. Та й я таки: вже я до простого мужика не піду у беседу, та усе або до попа, або до отамана, хіба вже дуже-дуже до писаря. А ти що? Мужик з мужика; і батько мужик, і дід мужик, і увесь рід мужики, а ще дума з нами рівнятися. Викинь таку думку собі з голови. Я дочці ськаю рівні.
Кнышевский
Ричи твои премудрее Соломоновых притч. Видя ваше высокомудрое преднамерение, дерзнух возвести очеса мои на липоту липообразной вашей Мелании и принях желание просыты ю себи в содружие. Рцы слово – и возвеселиться душа моя!..
Стовбыр
Се друга річ. Се таки-так, неначе й так. Я вас, пане Книшевський, пожалуй, знаю; та чи буде вам чим мою дочку содержать?
Кнышевский
(поет).
На ся уповаю,
Її пропитаю,
Бо ірмолой знаю,
Прескладно читаю
І сладко співаю,
Устав понімаю,
Хаптуру собираю;
За рождение,
За крещение,
За обручение.
За совокупление,
За очищение,
За погребение,
За поминовение,
За освящение,
За всякое моление.
Помалу толику хап-хап – и маю.
Стовбыр
Та се усе добре, а то таки, що маєте у себе?
Кнышевский
Нескудную благостыню. Повидаю вам. Аз мизерный во дияках, презрев школьную премудрость яко суету мирскую и бесполезную вещь, по сладкогласию моему и твердому знанию устава, обритох в здешний парахвии мисто штатного диака и в немногии лита приобритох, елико другие и при соборном приходи невозмогоша толико приобрести, ибо времена были благоприятныи. Будь я бестия, ежели в злую для прочих годыну, егда приснопоминаемая холерия зди усих есть давляше и всегубительствоваше, аз приобритох толико, яко могу и на дяконство предприяти…
Стовбыр
(с большой радостью)
Дак ви і дяконом будете? І у нашому селі?
Кнышевский
Ей так, именно так, будь я бестия, ежели не так. Сего-то для ищу подружия.
Стовбыр
(Мелашке)
А що, чуєш? Швидко ж ви будете дяконом?
Кнышевский
Немедленно по совокуплении. А по дяконстви взыду и на высшее.
Стовбыр
Як? Так ви і попом будете? А моя Мелашка буде попадею? Господиновою?
Кнышевский
И зело еще вскори.
Васыль
Та я, дядьку, чув…
Стовбыр
Відчепись! От племінника бог дав! Я вже і сам духовного чину; не докучай мені. Так коли так, пан… вже троха не сказав панотче. Так коли так, пане Тимофтеє, так одже вам і Мелашка, руками вам віддаю. Коли захочете, тогді і весілля.
Квартет
Мелашка
(к отцу).
Батьку мій ріднесенький!
Голубе сизесенький!
Що ж оце ти робиш?
За що мене топиш?
Зжалься ти над долею моєю!
Стовбыр
Хочу, щоб була ти попадею.
Мелашка
Не довго поживу, вже вірно знаю!
Стовбыр
Аби вмерла попадею,
Зато гарно поховаю.
Мелашка
Зжалься, тату, на моє горе!
Кнышевский
Слезы, суета, житейске море.
Мелашка
(Кнышевскому)
Кажу, що я не буду вас любити.
Кнышевский
Не мені о сім тужити.
Нам дом потребно созидати,
Хаптуру відусіль я буду собирати
І з мертвого, з живого драти,
А ти пойдеш по селу сновати
Із края в край.
Наберемо,
Навеземо,
І буде в домі нашем рай.
Мелашка
Як без любові, то і жисть не та.
Кнышевский
Хаптура благо; любовь же суєта.
Стовбыр
А мені якая буде честь:
Онде, скажуть, он попівський тесть!
Кнышевский
О коль слезно смотриты,
Егда родныи диты
Батька не вважают,
Их велинью не внимают.
Стовбыр
Я на сльози не гляжу.
Давай людей,
I рушники я пов’яжу.
Кнышевский
Розумно, ей-же-ей!
Васыль
(к Стовбыру, на коленях).
Ой згляньте на мою біду!
Мелашку за мене віддайте,
Коли ж не віддасте, то знайте:
За очима світ піду!
Стовбыр
(хохочет).
От налякав небога!
Дурневі туди й дорога.
Кнышевский
От налякав небога!
Дурневі туди й дорога.
Мелашка
Коли Василя рішуся,
Повішуся або втоплюся.
Стовбыр
Посміється тобі усяк.
Кнышевский
Будь я бестия! ей так!
Васыль
Мене з тобою розлучають,
Нехай же знають:
За очима світ піду!
Кнышевский
Прожени його відсіль,
Нехай же нам він не мішає.
Мелашка
Мене з тобою розлучають,
Нехай же знають:
Я смерть собі найду.
Стовбыр
Геть же, геть від нас, Василь!
Ти нам тільки тут мішаєш.
Васыль
Яз місця не піду,
Тут смерть собі знайду
Стовбыр
Так геть же, вон із нашой хати!
Чи довго ж се тобі казати?
Кнышевский
Будь я бестія! Прогнати
Фарисея з нашой хати.
Васыль
Мене з тобою розлучають!
Нехай собі вони се знають:
Я за очима світ піду.
Мелашка
Мене з тобою розлучають!
Нехай собі вони се знають:
Усюди смерть собі знайду!
Кнышевский
Доколи нас вони смущають?
Вареники вже проспівають.
Жени єретика із хати.
Стовбыр
Та як мені вже досаждають!
Хіба вони мене не знають?
А вон, Василю, вон із хати!
При последних словах Стовбыр и Кнышевский отчаянного Васыля выталкивают в дверь; Мелашка в слезах уходит. Театр переменяется и представляет лес.
На правой стороне сцены шалаш, близ коего Кривопыка вяжет сеть и поет запорожскую песню.
Явление пятое
Кривопыка и голос невидимки Игнатка-беспятка.
Кривопыка
(поет)
Примітки
Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 67, № 71). Це початок незакінченої комедії без назви. Автограф чистовий.
Зберігся і первісний, дещо стисліший, варіант початку цього твору, без назви. У ньому відсутній текст пісень, проставлено тільки їх номери. Тексти пісень подаються окремо. Замінені імена окремих персонажів: Семен Паливода замість Охріма Стовбира, Василь Бобченко замість Василя Паливоди.
Окремі ситуації і персонажі перегукуються з уривком, який має назву «От так ти москаля одури!» (і в першому, і в другому виступає дячок Книшевський, деякі його репліки збігаються майже дослівно. Цей же персонаж виступає і в романі «Пан Халявский»).
Датується початком 1830-х років за водяними знаками на папері – 1831.
Назва умовна.
Ірмолой – ірмологій, служебна книга православної церкви, в якій містяться молитви, призначені для співу при богослужінні.
Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 395 – 406.