Стецько, завербованный в уланы

Григорій Квітка-Основ’яненко (?)

Действующие лица

Прокип Шкурат – обыватель из-за Лопани.

Одарка – жена его.

Уляна – дочь их.

Алексий – помещичий крестьянин.

Павло Кандзюба – обыватель из-за Харькова.

Стецько – сын его.

Осип Скорик – отставной солдат.

Тымиш – обыватель из Заиковки.

Хворостина, Вернипень, Усачов, Плескачов, Хватун, Тянибрав, Скоропий, Лупоглаз – уланы.

Феська – сельская дурочка.

Оксана, Федора, Хивря, Оляна, Мотря, Гапка, Настя, Марьяна, Марфуша, Танюша, Дуняша – малороссийские дивчата.

Девки – подруги Уляны.

Действие в г. Харькове, на Гончаровке.

Театр представляет улицу на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора. Изба Прокипа с двором и с воротами, также видна хата Кандзюбы на горе – Стецько сидит близко к сцене, склонив печально голову.

Явление 1

По открытии занавеса Уляна входит с парубками и дивчатами; бывшие в опере «Сватанье», выходят со двора девки, поют на свадебный голос, а также с ними и Уляна поет.

№ 1-й

Хор

Ломліте роженьку,

Стеліть дороженьку,

Щоб мягко ступати

На двір танцювати!

З скрипками, з цимбалами,

З хорошими боярами.

Стецько

Бач! їм і на дворі тісно, так сюди вийшли! А що остили вони мені з сим танцюванням… ану ке подивлюсь, чи вміють вони танцювати.

Девки с боярами танцуют. Стецько смотрит на них, пристукивает ногой, все держа тыкву. Две девки подбегают к нему, поют и пляшут около него под песню:

№ 2-й

1-я дивчина

В мене думка ось яка,

Полюбила я Стецька,

Танцюй, Стецю, ти зо мною,

Зажурилась за тобою.

Стецько стидкий,

Стецько бридкий!

Цур тобі, не в’яжися!

Пек тобі, відчепися!

Божевільний!

2-я дивчина

Не дурна я і не п’яна,

Щоб пішла я за Степана,

Стецько стидкий и проч.

3-я дивчина

Лучче мені з мосту в воду,

Чим достатися уроду.

Стецько стидкий и проч.

Каждая тащит его к себе и танцуют с ним. Стецько вертелся нехотя; наконец танцует со всем жаром и вприсядку, поет не под лад.

№ [3-й]

Стецько

Танцювала риба з раком,

А петрушка з пастернаком,

А цибуля з часником,

А Стецько із гарбузом!

Ой гоп, от так наші, знай,

Ніхто мені не мішай,

Ой знай наші, знай наші, (2)

Нате, діти, каші, каші, каші! (2)

Девки, с боярами в стороне танцевавшие, перестали уже, и три девки оставили Стецька. Музыка умолкла. А Стецько все танцует вприсядку и поет без ладу. Выходят уланы.

Хворостина

Вишь, здесь свадьба! зайдем да погуляем, пока до утренней переклички!

Вернипень

Да и перекличка не рано будет, покуда поручик наш от ремонтера примет лошадей, так и половина дня пройдет.

Усачов

Одначе, братцы, все-таки выступим на ночь с лошадьми; так приказано.

Хворостина

Ну, так и погуляем покуда.

(Одарке.)

Хозяйка, раді будете гостям?

Одарка

Просимо милості, господа служивие, до нас на сватання.

Уланы

Рады стараться!

Прокип

(поднося водку)

Та чи не за угодно ось і по чарці?

Уланы

И от этого не прочь!

Тымиш.

Так-таки і так!

Скорик

(подходя к уланам)

А! Это наши товарищи! А что, откуда вас бог несет?

Хворостина

Да вот пришли с поручиком в г. Харьков принимать ремонт; так пока до дела, ищем, где бы повеселиться.

Скорик

Так и вижу наше солдатское дело; службу кончил, не думай отдыхать, ищи, где бы погулять, с девками поплясать. О-ох! Так мы в Туреччине все жили; пришли в Немецию, – там не охотники гулять и об вечерницах и не спрашивай! Ну, как негде ничего взять – тогда и отдыхать! Просим, товарищи, погулять у нас. Это я состряпал тут сватанье!

Стецько

А мені от же гарбуз піднесли; не через кого, як через його, сучого москаля, достався!

Скорик

А покуда до дела, товарищи-братцы, повеселите мою душу; не знаете ли вы какой из залихватской песеньки, чтоб душенька моя встрепенулась, право слово, тошно жить, давно не слыхавши наших песень!

Хворостина

Изволь, товарищ, споем! Нуте, братцы, повеселите его и спойте повеселее!

Уланы поют из «Жидовской корчмы» «В Вильне, славном месте» и проч. Потом, схватив девок, танцуют с ними – они будто не хотят. Стецько смотрит на них и говорит сам с собою во время их танцев.

Девушка (поет) и Ульяна (тоже)

№ 4-й

Улане, улане,

Малеваны дети!

Не одна дивчина

За вами полети!

Ла-ла-ла-ла!

Ла-ла-ла-ла!

Не одна дивчина,

Не одна и вдова

За вами, улане,

Полететь готова!

Ла-ла-ла-ла!

Ла-ла-ла-ла!

Улане, улане!

Сивы кони майтесь,

Я ж до вас пршистану,

Ничем не полайтесь!

Ла-ла-ла-ла!

Ла-ла-ла-ла!

Поет и танцует мазурку. Стецько, вне себя от восторга, припевает и, притопывая, размахивает руками.

Стецько

І не страшні нітрохи! Цур їм, я боюсь їх!..

(Хохочет во все горло.)

Хворостина

(подбегая к нему)

Чему ты хохочешь, осел?

Стецько

Я нічого не хочу, відчепись; а то так і лясну тебе по пиці – оцим гарбузом.

Тымиш

Так-таки, таки й так!

Вернипень

(улан)

Как! ты еще озорничать?! Ребята, поучим его!

Уланы бросаются на Стецька, тот дрожит и хочет спрятаться.

Скорик

(удерживая уланов)

Не троньте его, братцы, он себе человек – так себе!

Улан

Ну, когда так… так и бог с ним!

Хворостина.

Ну, хочешь ли с нами танцовать?

Стецько.

Пожалуй би танцював; аби б не бились ви!

Улан.

Не будем, не будем! Только танцуй!

Уланы схватывают девок и танцуют под ту же песню: «В Вильне, славном месте».

Стецько

(в кругу их поет свою песню и своим тоном).

№ 5-й

Танцювала риба з раком,

А петрушка з пастернаком,

А цибуля з часником,

А Стецько із гарбузом и т. д.

Хворостина

А что, братцы, завербуем его в уланы?

Все уланы.

Давай, давай! Вербуй, вербуй его!

Хворостина.

А что, парень, не хочешь ли к нам в уланы?

Стецько

(разводит пальцами)

Одно те, то я не парень, а Стецько, так мене і батько кличе… а друге те, що – не хочу; у вас дівчат нема!

Хворостина

Как нема, у нас на каждой квартире, все девки!

Стецько

Е!.. Цур панича!.. Коли так ходять дівки вуланом, давай ке сюди мундир і мні!

(Сбрасывает верхнюю свитку, на него надевают уланский мундир, сверх его кафтана, стягивают, он кричит.)

Ой, рятуйте! Задушите!

(Едва дышет.)

Ке і шапку сюди… О!.. О!.. і дихати не здужаю… а ке і рушницю.

(Берет саблю, уланы дают ему держать се вместо ружья.)

Стецько

(поет № [6-й] без музыки).

Ей, Уляна, Уляна,

Подивися на Степана,

Ти полюби улана,

Полюби мене, Уляна!

Хворостина

(учит его)

Ну, делай на караул… раз, два, три.

Стецько

Та ти мене, голубчику, не вчи, ти мені тільки розкажи, то я і без тебе знатиму!..

(Делает по-своему.)

На тобі, – ось тобі, – озьми – собі, іди – собі!

Хворостина

(улан)

Ладно, товарищ, браво! Ну, теперь пойдем в поход!.

Стецько

(снимая шапку и отдавая саблю уланам).

А вже, братці, коли у поход іти, то цур йому, – не хочу!.. Сказано, не хочу на край світа!!

Хворостина

Да тут недалеко; тилько к Замостину – там погуляєм.

Стецько

Е! се близько… ходім!

(Опять надевает.)

А ти, Алексію, слухай, – тільки вернусь з походу, зараз тобі оцим оружжям голову ізрубаю, дожидай мене тут, та не втікай відсіля!.. чуєш – не втікай! а ти, Уляно, полагодь рушники, за мене підеш.

Тымиш

Так-таки й так!

Уляна

А щоб ти не діждав! Нехай тобі гарбуз перцю. Або послухай, що я тобі скажу.

№ [7-й]

на голос: «Не дурна я і не п’яна».

Не світити ніччю сонцю,

Не горіть огню з водою,

Не цвісти вербі квітками,

Не буть мені за тобою!

Цур тобі, не в’яжися!

Пек тобі, відчепися!

Божевільний!

Не втоплю своей я долі,

Хочу в світі ще пожити,

З навіженим та паскудним

Не хочу себе втопити!

Цур тобі, не в’яжися!

Пек тобі, відчепися!

Божевільний!

Подивись на себе, дурню,

Чи тобі ж мене узяти?

Я, бач, козир собі дівка,

Годен ти дітей лякати!

Цур тобі, не в’яжися!

Пек тобі, відчепися!

Божевільний!

Стецько

Бач, якої втяла! Зовсім мене дурнем зробила, нехай лишень як вернуся, Алексія зрубаю, тоді – не те скажеш!

(Ее голосом.)

Стецю, голубчику, піду за тебе!

(Хохочет.)

А що, правда!

Уляна

Бодай ти не діждав!

Алексий

Або йди відсіля швидше, або що, а то я не стерплю – я тебе тут притасую

(бросается к Стецьку).

Стецько

(кричит)

Ей! Рятуйте, улани! Утечім швидше у поход!

Хворостина

Ну, братцы, теперь на вольницу марш!

(Учит Стецька маршировать.)

Лево… право… лево…

Прокип

(подбегая к ним)

Е! Коли, братчики, ідете на вольну, то озьміть і мене з собою в улани, піду з вами у поход!

Стецько

А озьміть, озьміть сього старого, там-таки здорово п’є!.. Ну, старий, становись…

(Ставит его в шеренгу.)

Дибай! Учіть його маршировать… Право-лево, право, право!

Только что хотят идти, Одарка вбегает и кричит.

Одарка

А куди ви його ведете? Не пущу, не пущу!

(Тащит мужа к себе, а уланы удерживают.)

Тымиш

Так-таки й так!

Прокип

Та пусти-бо хоч трошки погуляти… із усяким народом пив!.. от не доводилось пити із уланами; нехай би я провідав, як то вони, чи по-нашому п’ють.

Хворостина

Мы пьем, гуляєм, да ума не пропиваем!

Прокип

Ось бач, жінко, от і я з ними порозумнішаю… Пусти-бо погуляти.

Одарка

Погуляти можна, тільки не пити!

Прокип

Ох, як то того добра не пити? Хіба ж я один буду на світі неп’ющий чоловік… адже знаєш…

(Поет под дудочку, и уланы с девками танцуют.)

№ [8-й]

П’є Іван, п’є Роман,

П’є мужик, п’є й пан,

П’є школяр, п’є й маляр,

П’є купець, п’є й кравець,

П’є коваль, п’є й москаль,

П’є чумак, п’є й козак,

П’ють й дівки, й молодиці,

А мені б то самому

На горілочку дивиться!

Ні вже, жіночко, голубочко, один тому час, нехай трошки погуляю, я завтра увесь ранок нікуди не піду!

Одарка

Хіба сама піду за тобою і приведу тебе додому.

Стецько

Не беріть її у улани, цур їй! Там така сердита, що нас усіх порозганя!

Хворостина

Пойдемте, братцы, скорее!

(Ставит всех в строй, и Прокопа, и Стецька.)

С места марш!.. лево… право…

Только было пошли – Стецько выходит из строю.

Стецько (поет за Уляной). Уляна (поет под музыку).

№ [9-й]

Підмовляла дівчина

Молодого улана,

А ти, серце, ходи,

Таки вірно люби!

Серце моє. (2 р[аза])

Як до тебе ходити,

Тебе вірно любити,

В тебе батько лихий,

В тебе мати лиха!

Серце моє. (2 р[аза])

Батька дома немає,

Мати в шинку гуляє,

А ти, серце, ходи,

Таки вірно люби!

Серце моє. (2 р[аза])

Як до тебе ходити,

Тебе вірно любити.

В тебе браття лихі

І собаки лихі!

Серце моє. (2 р[аза])

колії собак боїшся,

На воротях повісся,

Ізгидни-пропади,

А до мене не ходи!

Цур тобі, пек тобі. (2 р[аза]) и т. д.

Одарка

(поет)

№ [10-й] с хором

Ой, їхав, їхав, їхав,

Чом до-мене не заїхав,

В мене хата і кімната,

Постіль біла переслата.

Ой, їхав – та й проїхав,

А до мене не заїхав,

В мене горщик варенушки,

А на закуску – пампушки.

Ой, поїхав – не дождався,

Хто ж на тебе сподівався,

Чи так хлопці добрі роблять,

Що чорнявих – обиходять!

Ой, ти їхав, а я спала,

Ой, ти свиснув, а я встала,

Та забула попитати,

Чого їздив коло хати.

Бодай же ти не вернувся,

Що умовоньку забувся.

А щоб їхать коло тину,

Треба й зайти на хвилину.

Танцуют.

Скорик

(с хором поет под музыку).

№ [11-й]

Захотіла бабусенька

Та й розбагатіти,

Посадила курку-птицю,

Щоб вивела діти.

Кво-кво-куд-кудак (2 раза)

Щоб вивела діти, (2 раза)

Ой, не говори хмарка,

Дощик накрапає,

Бабусенька куряток

В хату заганяє.

Ціп-ціп-ціп-ціп!

В хату заганяє.

Ціп-ціп-ціп-ціп!

Цюррю! в хату заганяє!

Ще й додому не догнала,

Троє затоптала,

На четверте спіткнулась,

На курку упала.

Ох-ох-охо-хо! (2 р[аза])

На курку упала, (2 р[аза])

Як приїхав дід із лісу,

Із лісу додому,

Питається бабусеньку

Про свою худобу.

Ох-ох-охо-хо! (2 р[аза])

Про свою худобу. (2 р[аза])

Ой дідусю, дідусю,

Може, будеш бити,

Затоптала курку-птицю

Ще й малії діти!

Ох-ох-охо-хо! (2 р[аза])

Ще и мали діти. (2 р[аза])

Стецько

(говорит)

Е! Тривайте лишень, треба по порядку…

(Подходит к сцене и делает на караул.)

Нате вам – ось вам, озьміть собі – ідіть собі.

№ [12-й]

(поет)

Спасибі вам,

Добрим панам,

Потішили Стецька,

Тепер вдарю гоцака!

Ей, улани, улани,

Коли іще не п’яні,

Вдаримо, вдаримо гоцака. (2 р[аза])

Хор «В Вильне, славном месте» – танцуют, и Стецько свое поет и пляшет.

Занавес

Конец

Примітки

Друкується вперше за списком, що зберігається у відділі рідкісної книги та рукописів Одеської державної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького (ф. 83, № 687).

Цей список 1891 р. надійшов до Одеської міської публічної бібліотеки в складі колекції драматичних творів відомого в Одесі аматора театру Д. В. Ширяева.

На титульному аркуші списку є напис:

«Стецько, завербованный в уланы. Малороссийская шутка-оперетка и дивертисмент, в одном действии, служащий окончанием оперы: Сватанье на Гончаровке, в Харькове. Сочинение Основьяненка.

Печатать позволяется с тем, чтобы по отпечатании представлены были в цензурный комитет три экземпляра. С.-Петербург, июня 28 дня 1840 г. Цензор И. Снегирев.

Харьков. Печатано в университетской типографии 1840 г.

Писал М. Пешаков. 1872 года».

Серед публікацій творів Г. Ф. Квітки, в тому числі й прижиттєвих, названого в цьому написі видання не виявлено. Немає згадок про цю п’єсу й у відомих матеріалах Г. Ф. Квітки.

Список уперше згадано у бібліографічному виданні: Каталог Одесской городской публичной библиотеки, т. 4. Одесса, 1904, с. 144. Там вказано, що рукопис зберігається у театральному відділі під шифром: XXIV, № 2339. У преамбулі до реєстру цього відділу й зазначено про походження згаданої колекції (с. 90).

Це видання, очевидно, було недостатньо поширене, якщо через вісім років такий авторитетний бібліограф, як М. Ф. Комаров, у передмові до одного із своїх бібліографічних покажчиків писав:

«Не обійшлось в моїй роботі без пропусків і помилок […] Тут мені в пригоді стали замітки шановного дослідника на полі етнографії та історії письменства В. Данилова, котрий, передивляючись Одеську городську публічну бібліотеку, надибав там цілий одділ невідомих досі рукописів українських п’єс 1840 – 1870 року, що пожертвувані в бібліотеку невідомо коли якимсь Д. Ширяєвим, і свої замітки про ці рукописи ласкаво передав для ужитку мені, за що й складаю йому найщирішу подяку» [До «Української драматургії». Збірка бібліографічного знадібку до історії української драми і театра за 1906 – 1912 рік. З додатками та поправками до «Української драматургії» до 1906 року. Зібрав і впорядкував М. Комаров. Одеса, 1912, с. 4].

А в розділі «Додатки та поправки до 1-ої частини книжки «Українська драматургія», Одеса, 1906 р.», навівши здійснений В. В. Даниловим опис титульного аркуша рукопису, М. Ф. Комаров зауважив:

«Чи ця п’єса була надрукована, чи так і зосталася в рукопису, – не відомо, бо звістку про те, що «печатано в университетской типографии», можна, здається, тулити і до п’єси Основ’яненка «Сватання на Гончарівці», котра справді була надрукована в 1840 році. Автор п’єси невідомий, і звісток про те, коли і де виставлялася п’єса, – немає» (там же, с. 62).

На цій підставі історики української літератури не зважали на список і в працях про творчість Г. Ф. Квітки цю п’єсу не згадували.

Однак деякі історики театру, спираючись на виявлені в повоєнні роки архівні матеріали, зокрема на театральну афішу про виставу п’єси, вважали її безсумнівним твором Г. Ф. Квітки. Зокрема, М. Ф. Дібровенко у нарисі про К. Т. Соленика зазначив:

«На Україні у п’єсах Котляревського із Квітки-Основ’яненка з великим успіхом виступав Карпо Трохимович Соленик. Він грав Прокопа Шкурата, Стецька («Сватання на Гончарівці», «Стецько, завербований в улани»)» [Дібровенко М. Карпо Соленик. Життя і творчість. К., «Мистецтво», 1951, с. 32].

Інший дослідник життя і творчості К. Т. Соленика, А. А. Грін, додає:

«Тріумфальний успіх Соленика в ролі Стецька не запаморочив йому голови. Коли з’явилося продовження п’єси «Сватання на Гончарівці» – «Стецько, завербований в улани», – Карпо Трохимович, не бажаючи повторятися, цього разу відмовився від центральної ролі, уступивши Стецька новому актору Т. Домбровському, чудовому коміку-буф» [Грін А. Карпо Трохимович Соленик. – К., «Мистецтво», 1963, с. 21].

Що дослідник не сумнівався в авторстві Г. Ф. Квітки щодо цієї п’єси, видно з «Короткого списку ролей К. Соленика», вміщеного у цьому нарисі: «Квітка-Основ’яненко. Стецько, завербований в улани. Прокіп Шкурат» (там же, с. 51). Г. Ф. Квітка названий автором п’єси «Стецько, завербованный в уланы» і в біографічній статті А. А. Гріна про актора Т. М. Домбровського (Театральная энциклопедия, т. 2. M., 1963, с. 479).

Афіша, яку використали у своїх нарисах (хоч і не послалися на неї) М. Ф. Дібровенко і А. А. Грін, зберігається в справі «О игранных на здешнем театре пьесах и о доставлении афиш в III отделение собственной его величества канцелярии» у Харківському обласному державному архіві (ф. 3, оп. 121, спр. 49, арк. 56):

«С дозволения начальства. В пятницу, 18 апреля 1841 года, труппою г. Млотковского представлено будет на бенефис г. Домбровского [далі йдуть драма В. Дюканжа «Шведка», водевіль П. Каратигіна «Авось! или Сцены в книжной лавке». – Р. Пилипчук]. В заключение, в первый же раз, Стецько, завербованный в уланы. Малороссийская шутка-дивертисман, в 1-м действии, соч. Грицька Основьяненка. С малороссийскими песнями и танцами. Служащая окончанием малороссийской оперы «Сватанье на Гончаровке».

Далі йде перелік дійових осіб та виконавців ролей. Прокопа Шкурата грав К. Т. Соленик, а Стецька – Т. М. Домбровський.

Газета «Харьковские губернские ведомости», яка зрідка друкувала театральні рецензії, відгукнулася на вистави, що відбулися 14 і 20 квітня 1841 р., але про виставу 18 квітня, під час якої було показано «Стецька, завербованного в уланы», згадки у цій газеті, на жаль, немає.

Наведена вище афіша вистави «Стецька, завербованного в уланы» за життя письменника в Харкові певною мірою захитує сумніви щодо авторства п’єси. Насамперед, вистава відбулася в Харківському театрі, з яким Г. Ф. Квітка здавна був пов’язаний. Крім того, сценічне втілення п’єси здійснене трупою Л. Ю. Млотковського, який уперше поставив майже всі п’єси особисто знайомого йому Г. Ф. Квітки. До трупи в цей час належали видатні актори К. Т. Соленик і Т. М. Домбровський, з якими драматург теж був особисто знайомий. Як засвідчує афіша, обидва вони грали в цій виставі, навіть більш – вистава йшла у бенефіс Т. М. Домбровського. За таких умов виключається можливість приписання Г. Ф. Квітці твору іншого автора.

Доказом Квітчиного авторства може бути стиль твору і, зокрема, такий аргумент, як наявність у цьому «жарті-дивертисменті» весільної пісні «Ломліте роженьку, Стеліть дороженьку, Щоб мягко ступати На двір танцювати! З скрипками, з цимбалами, з хорошими боярами», яку співають дівчата і в цензурованому Є. Ольдекопом 22 червня 1836 р. автографі триактної комедії «Сватанье» (ф. 67, № 66).

Як і в афіші першої вистави «Сватання на Гончарівці» (1 жовтня 1836 р.), що зберігається в Харківському обласному державному архіві (ф. 3, оп. 107, спр. 49), тут фігурують ті ж епізодичні дійові особи, яких немає в автографі й обох прижиттєвих виданнях «Сватання».

У цій п’єсі зустрічаються деякі імена з інших творів Квітки. У першій яві четвертої дії «Шельменка-денщика» Шельменко каже Скворцову: «Так ви прикажіть Усачову, будучи, запрягати бричку».

Серед дійових осіб незакінченої комедії «От так ти москаля одури!» є «Плескунов, полицейский солдат», отже, прізвище, близьке до «Плескачев» (ІЛ, ф. 67, № 70).

Тема уланів використана і в п’єсі «Бой-жінка» (1841). Така увага до уланів з боку письменника не випадкова, бо в побуті тогочасного Харкова і на всій Слобожанщині улани займали помітне місце: адже ще 1749 р. в Чугуєві із трьох козацьких і трьох калмицьких команд було сформовано козачий кінний полк, перейменований 1808 р. на уланський.

Що згадана прижиттєва вистава Квітчиного «Стецька, завербованного в уланы» не була єдиною, свідчать матеріали ЦДІА СРСР у Ленінграді (ф. 780, оп. 2, спр. 46). 29 вересня 1848 р. чернігівський, полтавський і харківський генерал-губернатор С. О. Кокошкін надіслав до III відділу поданий директором Харківського театру «Список пьес, на введение коих на сцену Харьковского театра испрашивается разрешение». Серед водевілів під № 49 фігурує «Стецько, завербованный в уланы» (арк. 39 зв.) без зазначення авторства (так само, як і щодо всіх інших творів). Ця позиція, як і ряд інших, виділена в списку червоним олівцем. Отже, на неї звернули увагу в III відділі.

Як видно з листа начальника штабу окремого корпусу жандармів і керуючого III відділом Л. В. Дубельта від 21 жовтня 1848 р. до чернігівського, полтавського і харківського генерал-губернатора С. О. Кокошкіна, останньому було надіслано реєстр п’єс, до якого не увійшли всі позначені червоним олівцем у надісланому з Харкова реєстрі п’єси, зокрема й «Стецько, завербованный в уланы».

У цій же справі є й примірник афіші 1850 р., надісланий до III відділу через два роки (арк. 47):

«С дозволения начальства. Во вторник 21 ноября 1850 года артистами Харьковской театральной дирекции представлено будет на бенефис г-на Домбровского [далі перелічені п’єси «Спасенное знамя» Анца, военно-пантомимный пролог «Сражение при Лейпциге в 1813 году», опера-водевіль «Муж хорош и жена не дурна» П. Григор’єва, водевіль «Девичьи клятвы, или Вся беда от романов» С. Соловйова, – Р. П.]. В первый же раз: Стецько, завербованный в уланы. Малороссийская шутка-дивертисман, в одном действии, соч. Грицька Основьяненка, служащая окончанием его же малороссийской оперы «Сватанье на Гончаровке», с малороссийскими песнями и танцами. Интродукция написана на малороссийский мотив капельмейстером императорских московских театров С. И. Штуцманом, а прочие нумера набраны из разных пьес. Действующие лица: Стецько, сын Павла Кандзюбы, обыватель из-за Лопани, отставной жених с гарбузом и впоследствии завербованный в уланы – г-н Домбровский».

Далі йде перелік інших персонажів і виконавців.

На цю афішу III відділ звернув особливу увагу, про що свідчить лист Л. В. Дубельта до С. О. Кокошкіна від 1 січня 1851 р. (арк. 48). З листа видно, що дирекція Харківського театру не подавала тексту п’єси «Стецько, завербованный в уланы», за встановленим порядком, до III відділу для одержання цензурного дозволу на виставу.

Отже, обидва рази, у 1841 р. і 1850 р., п’єса «Стецько, завербованный в уланы» виставлялася в Харкові з окремого дозволу місцевого начальства і театральної цензури не проходила. Немає відомостей і про проходження цієї п’єси через цензуру для друку.

В афішах 1841 і 1850 рр. є різночитання. Зокрема, в афіші 1850 р. поширено характеристику Стецька, названо ім’я його батька (Павло), вказано, що Уляна – «бывшая невеста Стецька», Хворостина виділений із гурту уланів як «вахмистр уланского полка», серед уланів замість Лупоглаза названо Плескачова. Є також розходження в обох афішах і в списку М. Пєшакова 1872 р.: в афіші 1841 р. названо п’ятеро дівчат – Пріська, Гапка, Мотрона, Наталка, Маруся, в афіші 1850 р. взагалі їх імена не названо, в списку – їх одинадцятеро, причому фігурують імена, відсутні в першій афіші (збігається тільки двоє: Гапка, Мотрона – Мотря), до того ж більшість імен наведена в пестливій формі, яку Квітка саме в цьому творі навряд чи міг би вжити стосовно Гончарівки (Марфуша, Танюша, Дуняша). У списку серед дійових осіб фігурує «Феська, сельская дурочка» (відсутня в обох афішах), але в тексті п’єси їй не надано жодної репліки, не згадується вона і в ремарках.

У списку серед переліку дійових осіб названо уланів, які, проте, в самому тексті жодного разу не виступають (Плескачов, Хвастун, Тянибрав, Скоропий, Лупоглаз). У списку не згадано парубків з Основи (Грицько, Гарасько, Микита), яких поіменовано в афіші 1841 р. В афіші 1850 р. прізвище одного з уланів «Хвастун», в афіші ж 1841 р. і в списку – «Хватун». В афіші 1850 р. «Тымиш, обыватель из-за Иковки», тоді як в афіші 1841 р. і в списку – «…из Заиковки». Якщо в обох афішах п’єса жанрово визначена як «малороссийская шутка-дивертисман», то в списку її названо інакше: «малороссийская шутка-оперетка и дивертисмент». Таке визначення засвідчує його пізніше походження: Г. Ф. Квітка у 1830-40-х роках не міг вживати термін «оперета», оскільки цей жанр музичного театру виник у другій половині 1850-х років у Франції. Крім того, твір Г. Ф. Квітки не ділиться окремо на «шутку» і «дивертисмент».

Текст списку містить ряд інших суперечностей і недоречностей. В основному фігурують імена і прізвища «Прокип», «Тымиш», «Хворостина», рідше – «Прокоп», «Тымыш», «Хворостына». У переліку дійових осіб у прізвищі «Хворостина» помітне пізніше виправлення на «Хворостин», у прізвищі «Вернипень» – на «Вернипет». Останнє виправлення послідовно зроблено в усьому тексті п’єси. Після першої ремарки перед початком дії зазначено «Явление І», хоч далі поділу на яви немає. Перші дві пісні нумеровані, а далі нумерація зникає. Усі розбіжності засвідчують певну трансформацію авторського тексту в процесі його переписування.

Наявні матеріали не дають достатніх підстав для беззастережного ствердження ідентичності списку М. Пєшакова й оригінального тексту п’єси Г. Ф. Квітки.

Датується орієнтовно 1841 р. на підставі афіші про виставу в Харкові 18 квітня 1841 р.

Комаров Михайло Федорович (1844 – 1913) – український бібліограф, критик, лексикограф і фольклорист.

Данилов Володимир Валеріанович (1881 – 1970) – український і російський радянський літературознавець і фольклорист.

Соленик Карпо Трохимович (1811 – 1850) – український актор.

Грін Арон Абрамович (1894 – 1969) – український радянський театрознавець, театральний критик.

Дюканж Віктор (1783 – 1833) – французький драматург.

Каратигін Петро Андрійович (1805 – 1879) – російський драматург, актор, педагог.

Григор’єв Петро Іванович (Григор’єв 1-й; 1806 – 1871) – російський актор і драматург-водевіліст.

Дивертисман, те саме, що й дивертисмент (франц. divertissement – буквально розвага, звеселяння) – музично-драматична вистава, що складається з ряду окремих оркестрових, пісенних, танцювальних чи декламаційних номерів, часом об’єднаних спільним сюжетом; давалась здебільшого після якоїсь основної урочистої вистави або в її антрактах.

От ремонтера примет лошадей. – Ремонтерами у царській армії звали офіцерів, на обов’язку яких лежала купівля коней для щорічного поповнення, так званого «ремонту» кінного складу.

Уланы поют из «Жидовской корчмы»… – йдеться про одноактну оперу-водевіль «Удача от неудачи, или Приключение в жидовской корчме» (Спб., 1818) російського драматурга П. Н. Семенова. Польські пісні аранжовані Г. А. Ленгардом.

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 460 – 468.