Ожидання

Богдан-Ігор Антонич

У далеч встромляю розгойдані очі, неначе гарпун:

на обрії сивім, де небо з землею зішите нитками дерев,

таємний, рухливий підноситься пункт,

напів горизонту мотузку тонку роздере.

Уже наближається, скоро підходить.

Момент ще один, ще хвилина остання.

Не знаю: це віз чи туман, пішоходи;

у серце вбиваються гострі, залізні гаки – знаки питання.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 46.