Божевільна риба

Богдан-Ігор Антонич

Дзюрить, дзичить, дзюрчить, дзирчить вода,

мельодії грає на каміння флейті,

а в білих пін хвилястогривім рейді

риб щічки розцвітають з глибу дна.

Над плесо вискочила з них одна

та сонця колесом побита в леті

упала вниз. Відтоді є в хвиль меті

самітна та німа, хоч молода.

Поете! Чорний шлях твій, чорна скиба,

не заспокоїть сірини багонце,

чужа ржа біржі, гниль коржава гриба.

І мрій снуєш сріблясте волоконце,

і вверх глядиш, мов навіжена риба,

яка побачила хоч раз вже сонце.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 13.