Ожереди

Богдан-Ігор Антонич

І шепотом по полі рознеслося:

на обрій, мов на терези ваги,

хтось в огрядні, пузаті клав стоги

набрякле борошном, товсте колосся.

І зашуміли враз: «Ще зірвемося».

Так загуділи колоски тугі,

бо вітер за чуби гнуздав луги

і торгав горді скирти за волосся.

Бо ж краще їм, як нидіти в млині,

як гинути від жорен тяготи,

щоб вихор їх розмів по далині,

щоби метіль розвіяла осіння.

О, хто не знає ще бажань втекти

з-під млинового сірих днів каміння.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 10.