3. Як святий Николай лагодиться в дорогу
і єму родичі померають

Юрій Федькович

О, стався Николай священиком божим,

Та й думає морем пійти в подорожє.

Та не в подорожє, би час марнувати,

А в то подорожє, би світа пізнати.

Бо світа хто знає та й Господа славить,

Блага научаєсь, свій вік не лукавить.

Бо світ є широкий і зла в нім богато,

А доброго більше, що варт переймати.

А зле хто минає, благе переймає,

Той лиха ніколи на світі не має.

О, лагодить же ся Николай в дорогу,

Аж тут ’му ся стала від Бога тревога:

Бо помер отець ’му, та й померла мати,

Лишили ’му срібла і злата богато.

Святий же ж Николай всіх бідних скликає.

Та й гойно-прегойно добром наділяє;

Та й так до них каже: «Не всі то убогі,

Що в руб’ю, с торбами обсядуть дорогу:

А в Бога убогі лиш вломні, каліки,

А празні нероби прокляті на віки.

А хто ся убогим з лінивства лиш чинить,

Той варт серед світа, би з голоду згинув,

А хто ся убогим підступно лиш робить,

Той варт, би живцем го присипати в гробі.

Бо муки-роботи, то розказ господній,

За праотець наших той гріх первородний».

Оттак тих убогих Святий научає,

До Єрусалиму в дорогу рушає;

До Єрусалиму, до божого гробу,

За наші проступки, за грішників злобу.

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 566 – 567.