Баркарола

Юрій Федькович

Сонце заходить, світ вечеріє лідо леліє,

У сріблі луни лагуна мріє,

А гондоліре, кращий Аполля,

Пустився барков долів на море…

«О, де ж ти правиш? О, де гадаєш?

Дожів чертоги чого минаєш?»

«Що мені дожі? Що їх палата коруна?

Поуз Ріяльти – там моя дума!

О сеніора, чи ти не чуєш,

Чи вбогим Марком уже гордуєш?

Ах, сли гордуєш, то хоть спогляни,

Як вірний Марко в море потане!»

Аж тут втворяєсь стиха віконце,

А в нім являєсь красна, як сонце:

«О caro mio! Де ж так барився?

Чи не на зорю де задивився?»

«О нє, мадонна! Зорі сіяли,

Доки у твої не заглядали,

Прекрасні У твої очі, кращі від зорі,

І від Кращі жемчуга, глибші дна моря.»

…Місяць заходить, море леліє,

Порожнов барков по фалях віє.

Де ж молод Марко, що нехав барку?

Чи в сеніори, чи на дні моря?..

Примітки

Досі не друковано. Друкуємо з автографу, власність «Руської Бесіди» в Чернівцях (картка звич. паперу 4-о, подерта і посклеювана). Під текстом підппс автора і дата 20/12 1874.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 365.

Автограф, за яким І. Франко опублікував цю поезію, зберігається в ІЛ, ф. 58, № 3.

За словами І. Франка, «Баркарола» – це «проба віддати гармонію, милозвучність, меланхолію та трохи театральний сентименталізм венецьких веслярських співанок» [Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т., т. 33, с. 132].

Лідо – піщана коса вздовж Венеціанської затоки.

Дожів чертоги – знаменитий палац дожів на площі Святого Марка у Венеції.

Поуз Ріяльти – Мається на увазі Понте-Ріальто, один із кращих венеціанських мостів.

Шалата М. Й. Примітки. – В кн.: Юрій Федькович Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 532.