Боги Сагари

Юрій Федькович

Жемчуг, порфір і злато до окола

У світлі амфор без чисел леліє,

А цар сидить високо на престолі,

Та з думи сам аж над собов думіє.

Бо що восток, що Азія багата,

Що Індія найдражшим пишеть словом –

У мраморних змогилене палатах,

Палати же під золотим покровом.

А син Сагари з напряженим луком

І тигра оком вічну страж тримає,

І лиш князям та королям та дуком

Кедрову дверь витворити приказ має.

А часом, як сударь при добрі воли,

То й для самого він Сагари сина

Ласкаві найде два чи три глаголи, –

Звичайно, лиш як проти пущанина.

«І що ж, Амруд? Чи твої там еміри

Хоть у казках такий гаразд видали?

Чи ймили би на твоє слово віри,

Аби боги людей любить так мали?»

«Любить? і так? О князю, в нас богове

Лиш того, що провадя на погубу,

У золоті заковують окови!

А своїх слуг вбирають в бідства шубу».

Примітки

Досі не друковане. Друкуємо з автографу, власність Наук. тов. ім. Шевченка (з паперів пок. Ом. Партицького). Автограф – піваркуш звичайного паперу, записаний з обох боків, з підписом автора під текстом, без дати. Судячи по письмі, згіднім з письмом остатніх листів Федьковича до Партицького з р. 1875, і ся вірша походить мабуть із того року і певно була призначена для «Читанки», яку тоді укладав Партицький і для якої просив матеріалів у Федьковича.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 368.