Зіронька моя

Юрій Федькович

Що леліє-шелевіє?

Море, друже, море!

Утонула сеї ночі

В ньому ясна зоря, –

Та не знаю лиш чия:

Чи чужая, чи моя?

А чи тої царівочки,

Що берегом ходить,

Молодого царевича

За рученьку водить? –

Нехай буде, чия буде –

Ніхто вже їй не добуде!..

А Пречиста з Неділеньков

купатися йшли,

Убитую да зіроньку

над морем найшли.

Да й стали в’ни над зіроньков

три думці думають,

Та й стали вони да й зіроньку

сестрицею взивають.

А я вбитій тій зіроньці

ще й казку вповім:

Ходив Христос Оливною,

три думці він вів;

А як здумав першу думку,

то рай ся втворив;

А як здумав другу думку.

Старий ся збудив;

А як здумав третю думку,

до Бога пішов…

Де плакали Ісус з мамков,

Васильчик зійшов.

А решту оповім потому.

Да поки се, да те, да оне,

А мої зіроньки нема!…

Я ждав їй з вечора та ждав,

А в’на не те що – й не моргнула!…

Чи в’на заспала, чи забула?

Примітки

Друк. Правда, 1868, ч. 24, стор. 282 – 283.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 321 – 322.