Страж на Русі (А)

Юрій Федькович

Як шум і грім по небесах,

Як гук і буря по лісах,

Розлягся голос по Дунай:

Хто осокотить руський край?

О руський край, спокоєм будь,

Бо твоя страж єсть руська грудь!

Тя жог татарин, бісурман,

Пив твої крові ляцький пан,

Та ще й донині він не сит,

Бо ще й донині рад би пить!

О руський…

А білий цар, як змій, стоїть,

Та рад би зжерти цілий світ,

Та рад би разом всіх слов’ян

Закути у оден кайдан.

О руський…

А єзуїт ввесь світ би рад

Перестроїть на римський лад

Та й ту святую нашу Русь

Заколотили в свою грузь.

Святая Русе – без тривог,

Бо твоя страж – сам господь бог!

Сторонец 20/6 1874.

Примітки

Друкуємо з автографу поета (піваркуш білого паперу, писано лише з одного боку, з підписом «Федькович». власність «Руської Бесіди» в Чернівцях). Се, на скільки знаємо, перший нарис пісні, яку Федькович переробляв скільки разів, бажаючи зробити з неї щось в роді нашого національного гімну.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 364.

Очевидно, цей перший варіант поезії Федькович послав до львівської «Правди». 24 березня 1875 р. О. Партицький повідомляв поета:

«П[ан] Романчук читав нам Вашу пісню «Страж на Русі». Се дійсно поезія велична, пориваюча, а в ній різко висказаний наш народний програм. Однако ж друкувати редактори трохи бояться. Щось так причувається в тій пісні, як би похід збройний. А і те ще заходить, що «Правда» висилається в Росію, та могла би по надрукуванню тої поезії утратити поштовий дебит» [Писання, т. 4, с 241].

Невдовзі Ю. Федьковичу написав Ю. Романчук, один із редакторів «Правди»:

«Правдиву радість зробили-сте нам, присилаючи свою «Страж на Русі». Коротко – а сильно і ядренно. Я показував сю поезію многим, та кождому дуже а дуже сподобалась. Роздумували ми довго, чи не дасться вона в «Правді» помістити, – та от яке діло. «Правди» іде 80 екземплярів на Україну, а там, розуміється, не можна сеї поезії заслати задля строфи о «білім царі». Готові би за се «Правду» раз назавсігди там заборонити. А і в Галичині готов суд видати процес – вправді не за «білого царя», але за «лядського пана, неситого крові». Змінити ж не можна – шкода, бо поезія дуже багато би втратила.

Але, може, якось сему зарадимо. У тих екземплярах, що посилаються на Україну, випустимо строфу о «білім царі» – лише випунктуємо її. А у тих екземплярах, що для Галичини, випустимо слово «ляцький», а лише випунктуємо його. Так, мож, дасться полатати».

Далі зі слів Ю. Романчука виявляється, що вірша у нього нема! Позичив, мовляв, комусь переписати, а «на другий день заслаб і дві неділі пролежав у ліжку», після чого забув, кому дав, бо бажаючих було немало. Після такого «пояснення» він не соромиться знову просити у Федьковича цю поезію, при тому малює «забавну» перспективу:

«Я, як кажу, буду старатися помістити її в «Правді», але хоч би і не те – то як же би се було, якби львівські русини сеї пісні не мали! Ми її й співати будемо на яких вечерницях в «Руській бесіді» [Писання, т. 4, с. 241 – 242].

Як і слід було чекати, у «Правді» «Страж на Русі» не з’явився.

Збереглося кілька автографів поезії: ІЛ, ф. 58, № 51 (лише дві перші строфи, решта аркуша відірвана), повна копія цього варіанта – ІЛ, ф. 58, № 33.

Шалата М. Й. Примітки. – В кн.: Юрій Федькович Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 531.