Савл і Давид

Юрій Федькович

Сидить король на золотім престолі,

Сидить сумний, понурий як та скеля;

Махнув руков, щоб зараз му привели

Ісаї сина. І вволена воля.

«Ходи-но хлопче з золотов органов,

Ходи, розбий мені мої тоски, туги,

Що чорними оповивають дуги

Життя моє, мій ум кують в кайдани!»

І сів Давид на підніж королевин.

«Великий Господь!» – так він зачинає

Гру; струна струні правду вповідає. –

«Великий Господь і без краю дивен!

І що живе, Всевишньому ликує.

На день світає, ніч ся розступає, –

А праведне, ідучи путь, співає,

І як співає!… хто єго не чує?!…

Здійми, о князю, ту тяжку корону,

Здійми її з схорованої скрані!

Та вийди, глянь на світлий божий ранок.

На ті лелії красні, мировонні!

І глянь на тії байраки рожеві,

На виноград, як пишно свої віти,

Розчахнені від золотого цвіту,

По всіх садах розкрасив маслинових!

І глянь на гори, як в’ни пишно знялись

У сине небо, у вінках кедрових!

Які то співи в кедрах та дібровах,

Які то гульки в водостоках взялись!

Коли ж бо я, вівчар, слуга твій сущий,

Та серце моє так весело б’ється, –

Що ж ти аж, князь, на золотій столиці!

О скільки ж твоє битись мусить дужче?!

Про що же твоє око в сльозах тоне

Та твою душу сумороком в’яже?

Який прекрасний світ!… О глянь бо, княже,

І знов сей мир до твоїх скрань приклонить!

І знов вселиться ясна, світла днина

У твою душу, і сам Господь свят» –

Але король, зірвавшись, вхопив рать,

І верг за перепудженим хлопчиною.

Примітки

Друк. Правда, 1873, ч. 2, стор. 49 – 50.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 361 – 362.