Йому і її

Юрій Федькович

Дві зіроньці світили-леліли;

Під явором двійко їх сиділо.

Сидить леґінь як явір зелений,

А дівчина як гай замаєний.

Як сиділи, сидячи мовчали,

По слізоньці одні утирали.

Каже леґінь: «Мій гаю-розмаю,

Нас батько твій обох розлучає,

Заказує нам любу розмову;

Наймав злющу, сердиту удову,

Аби ми се з собов не сходили,

Не вмовляли розмовоньку милу.

Я ж батькові уступлюся твоєму,

Най не платить він злющим удовам,

Най не сипле проз мене він даром

Ні червінці, ні биті талярі!

Бо талярі на зміни здадуться,

За золото бояри уп’ються».

Зійшла зоря, зайшла зоря,

А все невесела;

Ходить багач по оселях,

Мов закупив села;

У бояри запрошує,

Батьків прибирає,

І священого єднає…

А тим часом з гаю

Несуть його убитого:

Кровава сорочка,

Ще й на грудex прострілена…

А багацьку дочку

Зачісують подружечки,

До вінця співають;

Легіневі за цвинтарем

Могилу копають.

Примітки

Друк. Правда, 1870, ч. 1, стор. 18 – 19.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 355.