Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Волосне правленіє. Стіл. За столом сидять писар, старшина і Гершко.

Ява І

Старшина

Хто ж то базіка?

Гершко

Перший Петро. Він каже, що замість того, щоб заплатити недоїмку, – я з вами в кумпанії куповав у мужиків на громадські гроші хліб будущого урожаю з великою уступкою. Вредний зовсім чоловік! І так все розказує, наче він там був. Декотрі хазяїни почали забивать йому баки, то він чуть не бив Дмитра.

Старшина

Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що ціна підніметься, продамо хліб і бички, то й гроші покладем на своє місце; от їм і дуля, хоч би й до начальства дійшло.

Гершко

Аби все було гаразд – ви лучче знаєте.

Старшина

То-то. (Сміється). Ти не робій, Гершку. Омеляне Григоровичу, що ви там записались так і не слухаєте, що тут Гершко розказує?

Писар

Тут статистика зовсім голову заморочила.

Старшина

Покиньте, пощитаємо свої діла.

Писар

То їсть, хоч пропади: одно – статистика, а другое – скопленіє большое отписки.

Старшина

Беріть щоти. Кладіть. Ну, Гершку, кажи.

Гершко

Зараз. Я купив тисячу пуд пшениці на розписки. Скидки з пуда двадцять копійок проти ціни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав гроші, з кожних трьох рублів – мірка жита або ячменю. Записали?

Писар

Записав.

Гершко

Тепер роздав п’ятсот рублів тим, що не схотіли хліба продавать під розписки, і кожний хазяїн з трьох рублів приніс за процент мірку пшениці або дві ячменю, що у кого було. Окрім того, кожний хазяїн повинен одробить один день за вигоду.

Старшина

Ну, це в розділ не піде. Це вже моє щастя, бо тільки ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!

Писар

А скільки ж ячменю і пшениці принесли?

Гершко

Це треба подивиться, я з собою записок не брав. ь

Писар

Ну то так не дощитаєшся, це настояща статистика!

Гершко

Найкраще ходім до мене, ми там удвох і пощитаємось.

Старшина

А й справді.

Писар

Ну, а статистика? Лежатиме?

Гершко

Полеже, хіба так її зараз і схопиш?

Писар

Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!

Старшина

Пусте діло!.. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка, хоч вона і не страшна, та все ж лучче, коли знаєш. Тепер, слава богу, страшних нема. Був тут у нас митець бунтувать громаду. О, тоді погано було, а як Панаса не стало, то хоч дехто і дере горло, але на вітер, бо нічого не тямлять!

Гершко

Що ж то за птиця, той Панас?

Старшина

Не бійся, його тут нема, він десять літ уже в Криму чабанує, навряд чи й прийде!

Гершко

(сміючись)

Нехай його там вовки з’їдять, коли він страшний.

Писар

Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсім засохло. (Склада бумаги). Ну й надоїла мені та статистика, ви не повірите! Через неї і лишню чарку вип’єш. (Виходять).

Ява II

Старшина

(один)

Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? І усе є, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. От же ні, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хліб та скот продам, то з баришів закладу третю, і всі гроші громадські треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пійматься! Хоч і не показуєш виду, що страшно, а на душі якийсь неспокій раз у раз: ну як начальство довідається, що я на громадські гроші баришую, пропаде багато праці! Наче аж легше, як тільки подумаєш, що вернеш гроші – і гріхів ніяких! Поможи боже! Тоді вже не буду зачіпать казенних грошей. Оцей тільки раз, коли б благополучно…

А тут ще другий неспокій! Ну, що ти будеш робить на світі божому? Запала в око дівка, тут є в бідної вдови – Галею прозивається – і нудюсь світом! Та вже ж стара Марія не сказилась, щоб не віддала своєї дочки за мене заміж. Та й дівчина ж! Чорт її знає, в кого вона й уродилась така хороша! Там така дівка, що тільки гляне… А!.. Аж тоді вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до старої Марії – почуємо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатів – гарної жінки захотілось… Хто його зна, коли вже ті діла покінчаю…

Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вікно). Здається, він іде. Аж тремтю: що то він скаже?

Ява III

Входить Сидір.

Сидір

А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.

Старшина

Ну що, бачив?

Сидір

Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує – мало не вискочила на хату!

Старшина

А нехай їй біс, тій Парасці, – обридла вже вона мені! Кажи, що Галя, чи согласна?

Сидір

Та де там вам согласна, не хоче: в нього є вже, каже, Параска.

Старшина

Та що ти мені з Параскою лізеш у вічі? Хіба я з нею вінчаний, чи як? Ти діло мені кажи.

Сидір

Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!

Старшина

Тю на її батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирівняє до мене якого парубка, чи справиться зо мною?

Сидір

Коли ж, бачите, дівчина вона дуже молода, красива, то де вже їй іти заміж за вас.

Старшина

А чому ж і не йти! Яка ж розумна дівка не піде за багатого хазяїна, хоч би й немолодого?

Сидір

От бачите, а вона каже: яка розумна дівка піде, хоч би й за багатого, та за старого.

Старшина

Чи не брешеш ти?

Сидір

І, їй-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками й ногами брикається. Мати каже, що вона кохається з Олексою Жупаненком, а примусить її, каже, не маю сили: як не схоче, каже, то вона й повіситься, я її знаю.

Старшина

То ти так і кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, і сякий, і такий. Це друга річ! Ну, то постривай, я покажу їй Олексу! Постривай!.. Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяїном, помагай же мені!

Сидір

Кажіть, я все зроблю. Мені аби отвіту ніякого.

Старшина

Який там отвіт! Візьми ти Олексу зараз під арест, у мене коні на тій неділі покрадені, скажи, що на його пада підозреніє. Галя від нього відкинеться, як від злодія, а там ми ще поміркуємо з писарем, якщо буде стоять на своєму, чи не можна його в москалі запроторить. Післязавтрього якраз прийом у нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. Іди зараз та гукни на Омеляна Григоровича, він тут, у Гершка в шинку.

Сидір виходить.

Ява IV

Старшина

(один, гука в двері)

Мерщій писаря зви! От тобі й раз! Хто ждав, щоб дівчина, гола як бубон, не пішла за мене заміж? Але я хочу, щоб вона була моєю жінкою. Хотів я розбагатіть – розбагатів; хотів я почоту – маю; тепер хочу красиву молоду жінку – та й не добуду?! Ні, добуду! Я Олексу того й у Сибір пошлю, як на те піде! Все спродам… Ні, це вже лишнє: цілий вік наживав, та й збуть? Можна й так обійтись!.. Старий, каже… Дурна, дурна! А гроші, а худоба!! Хотів би я тепер упирем буть, щоб причарувать її.

Ява V

Входить писар.

Писар

Пощитались. Виходить баришів п’ятсот рублів. Сотняжка й мені перепаде!

Старшина

Дві! Тільки зробіть діло. Омеляне Григоровичу, скажіть мені: чи можемо ми з вами вкупі заправить так, щоб супротивникам нашої волі прийшлося і свербляче, і боляче!

Писар

Як у якому ділі, а до того ще й як кому, – треба знать послідовательно.

Старшина

Ви від мене не обижені? Еге, ні? Так ви й знайте: помагаєте мені – собі помагаєте.

Писар

Істина. Я всегда так думав і так поступав. Що це ви такі збентежені? Яке там діло? Мабуть, круте?

Старшина

Многосложне діло, Омеляне Григоровичу, але як і виграємо, то й могорич буде!..

Писар

Многосложний?

Старшина

Он який!

Писар

Кажіть.

Старшина

Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте. Єсть тут дівчина прехорошая собою – Галя Королівна. Мені захотілося її взять за жінку. Послав сватать, а вона не захотіла.

Писар

Це діло трудне. В душу не залізеш і туди її не навернеш, куди сама не схоче.

Старшина

Не те. Слухайте далі. Вона не хоче за мене через одного парубка – Олексу Жупаненка. От цього-то Олекси треба здихаться – і Галя Королівна моя. Розібрали?

Писар

Тепер розібрав. Здихаться? У городі є у нас один чоловік, Казюкою прозивається, так той тільки й порадить, як здихаться.

Старшина

Як самі не придумаємо, то й до Казюки вдаримося – я Казюку й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! А поки що самі поміркуємо. Оце зараз я послав Сидора заарештовать Олексу за те, що буцімто він покрав мої коні на тім тижні. Мені здається, що Галя від нього відцурається, як почує, що він злодій. Та цього мало. Чи не можна його в москалі віддать? Бо з кіньми справи не виграєм. Ну лишень розкиньте розумом!

Писар

А постривайте, справлюсь, яке його посемейство.

Старшина

Мати-вдова і три сестри.

Писар

(шукає по списку)

Один син – не можна.

Старшина

Мати вийшла заміж за Вербу, і сестри живуть при вітчимові.

Писар

(ударив по списку)

Ой, постойте – можна.

Старшина

Чи єсть же таке діло, що б воно було невозможне? Хіба ми сьогоднішні? Ну, кажіть, як?

Писар

Мати, значить, Вербенчиха, дочки при ній, а Олекса Жупаненко особо остався – одиночка, значить, а одиночки йдуть! Так і по списку показано.

Старшина

(цілує писаря)

Голова!

Писар

Постривайте, а як по справді окажеться…

Старшина

То друга річ, нехай оказується, а тим часом не буде мішать.

Писар

Та чи так? А як хто заступиться, як мати пожалується?

Старшина

Куди їй к бісу жалуваться! Та ми її в холодну запрем на той час, поки приймуть Олексу; а мені аби Галя побачила, що Олекса в москалі пішов, то вона й моя.

Писар

Як так, то й так! Значить, підженем свою політику. Глядіть же: дві сотні з баришів і могорич! А тимчасом бувайте здорові, я піду до Гершка: там ще щоти зоставив, треба кінчать.

Старшина

Я вже знаю, які то щоти, лучче б ви їх не кінчали, бо ще рано, може трапиться яке діло, а як щоти скінчите, то…

Писар

Я свою степень понімаю! От тільки статистика мені в печінках сидить – та нічого, не ударим в грязь лицем: таку статистику підведем, що тільки руками становий розведе. (Виходить).

Ява VI

Старшина

(один)

От і хороший чоловік, тільки торка багато! А голова золота! Ну, здається, діло йде на лад! Коли б мені тільки це діло виграть – годі! Буду в церкві щопразника отаку свічку ставить!.. О, здається, це Сидір іде. Так, він, і Олекса з ним. Ану, попробую ще ласкаво заспівать.

Ява VII

Сидір і Олекса.

Сидір

Так, так, голубчику. Нічого тут крутить і сюди і туди: у нас є свідки, що ти коней віддав злодіям!

Олекса

Та бога ви побійтеся! Я вам десять свідків покажу, що в ту ніч, як у старшини коней покрадено, я був аж у Висці, на весіллі, там і ночував, там і на другий день зостався і тільки в обід третього дня приїхав.

Старшина

Та вже як не вертись, а треба буде признаться, бо з города я получив звістку, що злодій піймався і на тебе показав.

Олекса

А щоб він катові на свого батька показав! Не паскудьте ви мене, ви знаєте, що ми були хазяїни і мій дядько Панас був старшиною, як і ви, а що тепер зубожіли, то це не порок; може, ще й ми хазяїнами будемо. За що ж ви таку біду накликаєте на мене!

Старшина

Бач, у дядька пішов! Дуже цікавий! Гляди, щоб і тобі, як і дядькові, не втерли носа. Були хазяїни. А тепер твій дядько – бурлака, чабаном десь служить, – а все через те, що розумний дуже.

Олекса

Дай боже всім такого розуму.

Сидір

Ти лучче попроси старшину, а то ти все гостро одказуєш.

Старшина

А вийди, Сидоре, в сіни, я з ним побалакаю. То він тебе соромиться.

Сидір виходить.

Чуєш, парубче, я тобі й коні подарую, і діла ніякого не заведу, і ще дам сто карбованців… тільки відсахнись ти від Галі Королівни – я її сватаю! Іди куди в найми, скажи, що кохаєш другу, – одкинься від неї! Бо як цього не зробиш, то я тебе і в острог посадю, і в москалі віддам – все одно пропадеш.

Олекса

Так ось воно що! Ви б так і казали: це ви купуєте у мене мою дівчину? Ні, дядьку, бідний я, правда, і сто карбованців гроші, але я повісився б на Другий день або й зараз, якби взяв у вас сто рублів для того, щоб розпанахать свою душу, зсушить своє серце разом з чужим серцем!! Ні, дядьку, цього не буде! Ви мене не злякаєте тим, що посадите. Посадите – то й випустите. А в москалі піду, то не по вашій волі, а так, значить, слід, тепер усі ідуть. Тільки мені писав дядько Панас, що я вільготний…

Старшина

Я тобі покажу вільготу, коли так! Бач, який завзятий! Я до тебе ласкою, а ти гуком на мене! Е, собачий сину, стривай же! Я тебе поки в москалі віддам, то ще й різками випорю, волосним судом. Сидоре! Візьми його в холодну, – ми з ним завтра розправимося… Ач яке зіллячко!

Сидір

Іди.

Олекса

Гріх вам буде, дядьку! Я всім людям розкажу, за віщо ви надо мною знущаєтесь.

Старшина

Посади його та поклич писаря.

Сидір

Та онде й він, і Гершко, – біжать сюди обидва.

Сидір з Олексою виходять.

Ява VIII

Старшина

(дивиться у вікно)

Диви, й справді, неначе їх хто в потилицю турлить – біжать. Чи не побився, бува, Гершко з писарем?! Ще мало клопіт – розбирай своїх. Ну, вже той Омелян Григорович – з духовних, а не по-духовному поступа…

Ява IX

Гершко і писар разом у двері вскочили і застряли. Гершко виборсався первий, а писар, п’яний, говоре з дверей.

Писар

(в дверях)

Постой, Гершку, ти не розкажеш, загарчиш тільки, бо ти захакався, як собака.

Гершко

Не журіться за мене, глядіть, щоб самі не впали!

Старшина

Бачите, Омеляне Григоровичу, а казали, що свою степень понімаєте!

Писар

(підходе)

Всеконечно понімаю! Ето не ваша, а моя печаль!

Старшина

Що ви там натворили?

Писар

Все як слід. Постойте, я вам по порядку. Тільки що я випив послідню чарку і закусив хваршированою щукою, – у нього славна щука…

Старшина

Та кажіть вже: чи ви побились, чи що?

Писар

Боже сохрани! Вот (цілує жида), значить мир і любов? А тільки дело важное єсть. Гершку, повествуй!

Гершко

Пам’ятаєте, як ви сьогодні сказали, що тут у вас був бунтовщик Опанас Бурлака?

Старшина

То бий вас сила божа, які полохливі! Так же ж був, а тепер чорт його знає, де він! Кажіть толком – що там трапилось?

Гершко

Ну, слухайте ж сюда: оцей самий Бурлака сидить у мене в шинку, тільки що прийшов. Там його обступили люде, розказують, що Олексу заарештували, чули, як Сидір гвалтував, що він коней ваших покрав; і той Панас сюди збирається. Я затим і прибіг, щоб вам сказать.

Старшина

Та ні, то не він! Де йому тут узяться? То тебе лякали.

Гершко

Він! Перелякав мене на смерть – ножем ударив по столу: загнав його по саму колодочку.

Писар

Верно, как статистика!

Ява X

Входить Бурлака в постолах, у свиті, з торбою за плечима і з чабанською герлигою в руках. Писар присіда біля столу, жид задом крадеться за двері і щеза.

Бурлака

Здрастуйте вам. Не пізнали?

Старшина

(стривожений трохи, але не показує виду)

Ба ні, пізнав. Давно прийшов?

Бурлака

Та оце тілько що ввійшов в село! Як же ти поживаєш, Михайле?

(Іде до нього, хоче почоломкаться)

Старшина

Ти знай честь, пам’ятай, з ким говориш! Здається, бачиш, що старшина (показує знак), то треба й говорить якось іначе.

Бурлака

(трохи одступа назад)

Це так товариша стрічаєш? Ну, вибачайте, господин старшина. А я й чув від людей, що ви стали великий пан, що до вас ні приступу тепер, та й не вірив, аж воно й справді так. Вибачайте ще раз.

Старшина

Яке мені діло до людського пащекування! Всяк повинен знать своє стійло. Чого тобі треба?

Бурлака

Бачите, я йшов додому спочивати, на старість надоїло мені між чужими людьми тиняться. Сивіть почав, і ні до кого було голову прихилить! А тут у мене зостався племінник – Олекса Жупаненко – думав у нього доживать старість. Приходжу сьогодні в село, питаю про свого Олексу, а мені й кажуть, що його тільки що заарештовано. Так я й додому не заходив: розпитав, хто старшина, зараз і сюди – думаю собі: старий приятель Михайло дасть братерську раду. Одначе бачу, що ради не буде. Ну, хоч скажіть мені, будь ласка: за віщо ж хлопця посаджено під арешт?

Старшина

А ти що мені! Начальник, чи як, що я тобі буду розказувать, за віщо кого в холодну посадю?!

Бурлака

Ба ні! Ви мені начальник, а всякий начальник повинен заступаться за правду і кожному мирянинові давать і пораду і одповідь на його питання!

Старшина

Та я знаю, що ти дуже розумний, з тобою не збалакаєш! То ти тільки за цим прийшов? Мені ніколи, іди собі з богом!

Бурлака

Як же це буде? То ви й не скажете, за віщо мого племінника посадили?

Старшина

Пішов собі геть! Що ти мені молитву прийшов читать?

Бурлака

(підходить, старшина одступа)

Слухай, Михайло! Я не подивлюсь, що ти старшина, а тільки не заговориш по-людськи, то виволочу тобою всю хату! Кажи, не дратуй мене: за віщо взяли парубка? Я не одступлю за поріг, поки не довідаюсь!

Старшина

(оглядається)

Омелян Григорович, де ви?

Писар

Я тут – на місці. (Шукає наче чого). Перо десь упало.

Старшина

Пишіть протокол! Чули, що він казав?

Писар

(підіймається, витріщив очі і дивиться)

Не урозумів!

Бурлака

Шкода, пане-брате, твій писар тепер тілько мисліте може писать. Бач, який гарний – мов сова! Ще раз просю тебе, Михайло Михайловичу, не дратуй мене, скажи: за віщо ти арештував Олексу?

Старшина

Твій Олекса – злодій, за то й сидить, чув?

Бурлака

Злодій?! Брехня! Люди зараз казали мені, що Олекса смирний, роботящий і чесний хлопець! Не шуткуйте цим словом, господин старшина! Все моє щастя в цьому парубкові: він мій племінник, він мій хрещений син, я задля нього тілько сюди й вернувся. Коли правда, що Олекса злодій, я від нього відцураюсь і завтра ж вернусь назад, а коли довідаюсь, що ні… глядіть! У Бурлаки та сама душа зосталась і те саме серце б’ється в грудях, котрі дванадцять літ тому назад водили його скрізь шукать правди. Я й тепер знайду правду!..

(Виходить)

Старшина

(до писаря)

Шукай, шукай! Вітра в полі… Ну, а ви – хоч викрути: яка тепер з вас порада?

Писар

К вечору – как стьоклушко!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 37 – 47.