Дія п’ята

Іван Карпенко-Карий

У Галі в хаті.

Ява І

Галя

(сидить за столом, замислившись)

Нещасна моя доля! От уже друга неділя, як Олексу прийняли у москалі, а дядько Панас пішов з села і вістки не подає. Мати сердяться, щодня силують, щоб ішла за противного, осоружного старшину. Що його робить у світі божому і сама не знаю.

(Співає)

Зелена ліщинонько,

Чом не гориш, та все куришся,

Гей, молодая та дівчинонько,

Чого плачеш, чого журишся?

Ой якби я суха була,

Я б горіла – не курилася.

Ой коли б знала, що за ним буду,

То не плакала й не журилася.

І не плакала б і не журилася… А як його не вернуть, а мене присилують вийти за старого Михайла, я сама собі смерть заподію.

Ява II

Олена

(входить)

Добривечір, сестричко!

Галя

(сполохнувшись)

Ох, як ти мене злякала! Ну тебе!

Олена

Ото яка-бо ти стала полохлива! А все через те, що журишся. Ти вже й на себе не похожа. Не журися, сестро, бог милостивий, Олекса вернеться: мати казали, що якусь бумагу дядько Панас подав, і начальник обіщав відпустить Олексу зовсім.

Галя

А мати коли бачили дядька Панаса?

Олена

Та вже, мабуть, днів п’ять, як вони приїхали з города.

Галя

Чом же й досі ти не забігала до мене? Розкажи ж, сестро, що мати казали, чи бачили Олексу?

Олена

Та я за тим же й забігла, щоб розказать. Я сама тілько вчора прийшла від Шуляка, була коло машини. Оце зараз іду до Палажки, щоб віддала хліб, – вона у нас позичала, – а мати ждуть сьогодня Олексу, кажуть, Що безпремінно буде. Вони, ненько, цілий сувій полотна віддали якомусь писареві, щоб скоріше Олексу пустили. Обіщав, що в п’ятницю, цебто сьогодня, Олекса вернеться.

Галя

Дай боже! Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всі громадяне судили у волості!

Олена

Ох, чула! Бодай не казать! Вітчим казали, Що дядька Панаса засудять кудись далеко.

Галя

За віщо ж?

Олена

Не знаю.

Галя

І ні один не заступився?

Олена

Заступався, кажуть, Петро, боже як заступався, і іде дехто; так Петра кудись послали, а сьогодня сход: оце зараз пішов вітчим туди. Прощай, сестро, мені ніколи.

Галя

Посидь трошки, матері нема, пішли до Савчука на той бік, а мені так важко одній сидіть, аж плакать хочеться.

Олена

З радістю посиділа б, та нема часу. Якщо Олекса прийде сьогодня, то я дам тобі звістку.

Галя

Скажеш йому, щоб до мене зайшов, мені якось ніяково йти до вас.

Олена

Добре. Він тебе визве, як перше викликав! Прощай! (Виходить).

Ява III

Галя

(одна)

Бідний дядько Панас! Вони за всіма оступаються, а всі проти них! А може, єсть такі, що жаліють, але що з того: тут він тебе жаліє, а тут же біда трапилась, не посміє голосу одвести, щоб зарятувать чим!

(Мовчить)

Ох, як важко на душі! Дядько Панас був мені й Олексі замість рідного батька, а скілько він помагав і другим? От тобі дяка яка! Коли б йому звістку подать про те, що тут без нього сталось, може б, він сюди не вертався!..

(Мовчить)

Яке тепер мені з Олексою щастя буде, коли такого чоловіка, що замість рідного батька був, запакують… і запакують, певне, через мене!.. Господи! Не допусти дядькові Панасові попастись в руки ворогам його! Тілько подумаю про це, то зараз за серце вхопить, мов гадина коло нього обів’ється! Нудно ж мені тепер отут в селі сидіть, покинула б все й пішла б світ за очі, якби не мати!

(Співає)

Ой глибокий колодязю,

Золотії ключі,

А вже ж мені докучило,

В світі горюючи.

Ява IV

Входить Бурлака і слуха послідні слова пісні.

Бурлака

Чого тобі, дочко, горювать? Твоя доля ще не вмерла!

Галя

(здригнувши, обертається)

Дядько! (Кидається йому на шию і цілує). Батьку мій ріднесенький!

Бурлака

Годі, дочко, годі, заспокойся!

Галя

(усміхається і сльози утира)

Як мені радісно і як мені тяжко, що ви прийшли!

Бурлака

Чого ж так і радісно і тяжко?

Галя

Ви ще не знаєте, що тут…

Бурлака

Знаю вже. Я давненько прийшов у село, та декуди заходив, і де про що довідався. Старшина хоче здихаться мене. Вже скільки днів поїть громаду, щоб зробили приговор вислать мене в Сибір. Сьогодня й я його бачив у волості, він хотів арештувать мене, та побоявся силою лізти, бо нікого у волості, як на те, не було. У мене в голові миттю пронеслась думка: там же задавить його, анафему, і вже підступив до нього, всередині аж трусилося, і в голові почало шуміть. Якби ще одна хвилина, одна ураза – і закипіло б отут.

(Показує на груди)

І зробив би те, що тілько думкою пронеслось у голові; але він так злякався і таким гидким мені здався, що я тільки плюнув йому межи очі та й пішов. Там сход збирається. Заходив оце до Петра, дома нема, кажуть, кудись послали. Тепер не буде кому і заступиться. Важко мені, дочко, на душі, гріха боюся, а без гріха не обійдеться, бо мене всього вогнем палить, як я подумаю, яку неправду хочуть дурні вівці зробить! Просив Семена, щоб прийшов сказать, що там громада зробе. Якщо приговорять, то, щоб не лізти гріхові в вічі, я зараз-таки вп’ять змандрую. Поїду знов у город, там найшов доброго чоловічка, він порадить, як і що робить. І зайшов тілько для того, щоб тебе побачить і розказать тобі, що Олексу не сьогодня-завтра вернуть. Я доказав, що його підлогом одрізнено від матері й показано одинцем. Недовго воювать старшині, скоро повинен приїхать на слідство непремінний член.

Галя

Тяжко бачить, що ви нам щастя готуєте, а собі напасть накликаєте. Не радісно мені тепер і Олексу бачить, коли вас на старість зашлють у чужий, далекий край.

Бурлака

Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що б ти сказала, якби чоловік топився, а я кинувся рятувать його, та й сам потонув? «Божа воля», сказав. От же й тут так. Я потону, а ти й Олекса будете жить. На безталанні одного виростає щастя другого! Все од бога. Та ще поборемся, може, ще й не потону. Не журися, будь розумна, люби Олексу по-прежньому, то й будете щасливі, а я свій вік прожив горюючи – і мені однаково. А мати де?

Галя

Та пішли на той бік, вже скоро повинні б і прийти. Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б!

Бурлака

Хотілось дуже їсти, та й перехотілось спересердя.

Ява V

Семен входить.

Бурлака

Ну що?

Семен

І не розбереш, такий гвалт! Більша половина так іде, щоб підписать приговор, і вже пішли у волость.

Бурлака

Продають! (До Галі). Якщо є лишній хліб, то дай мені на дорогу та знайди мої сакви і пояс, що я зоставив у вас, як їхав у город.

Галя

Зараз, дядечку, сакви й пояс, здається, в комору мати поклали.

(Виходить)

Бурлака

А ти, Семене, біжи зараз запрягай коней та повезеш мене у город. Я зараз до тебе зайду.

Семен

Я скоро справлюся, а ти не барись.

(Виходить)

Ява VI

Бурлака

(один, довго мовчить)

От тобі й дожив віку між своїми людьми! Ріс у степу, старіти став у степу, в степу й помру! Важко на серці! Один, скрізь один! Чудно склалась моя доля! Чи воно без талану чоловік уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже стара голово, де прихилишся? У Крим… Знов перекопські степи… Там всякий кущ і камінець буде нагадувать молодість, що марно, марно пройшла!.. Ох! Що це я?? Ще розкисну чого доброго! Якось так гидко на душі, і ніби аж плакать хочеться… цього ще ніколи не було.

Ява VII

Входить Галя, несе сакви й пояс, на которому в піхві ніж чабанський прив’язаний.

Галя

Нате, дядечку, сакви – тут я поклала кусок сала і хліб.

Бурлака

Спасибі тобі! Що ж це матері нема так довго? (Знімає з пояса ніж і підперізується, надіва через плече сакви). Нехай ніж зостанеться, бо по городу недобре якось з ножем ходить.

(Кладе ніж на стіл)

Галя

А хіба ви зараз-таки й підете?

Бурлака

Мені нічого тут ждать, дочко, бо вони знущаться будуть наді мною. Поїду в город, і якщо по закону не можна буде дулі піднести громаді, то я подамся знову в степи – там легше жить з вовками-сіроманцями, ніж тут з темними людьми, що дурніші від овець, а лукаві, як сам сатана.

Галя

Дядечку, голубчику! Я покину все, приїду до вас і буду доглядать вашу старість!

Бурлака

Золоте в тебе серце! І я рад, що воно достанеться моєму племіннику. Живіть тут, як вам бог дасть; про себе ж дам тілько тоді звістку, коли можна буде обох вас біля себе поселить і хазяїнами зробить. Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать про ваше з Олексою щастя, надасть мені сил легше перенести все те, що зі мною може бути. Ви молоді, ваша доля попереду, а моя що? Мені не страшне ніяке горе! Досада тілько їсть мою душу, як згадаю овець, котрих поїдом їсть Михайло, а вони ще й прислужують йому. Та що маєш робить? Ет, тілько розвередиш болячку, як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матері не діждуся, а мені не хочеться з Михайлом знову побачиться.

Галя

(обніма його)

Мій батьку, наша оборона, не здолаю свого горя! Я день і ніч буду молить бога, щоб він послав вам луччий талан на старість. О, якби ви знали, як у мене серце болить! Я рада лучче зараз умерти, ніж роз’єднатися з вами, та ще, може, й навіки!

Ява VIII

Ті ж і Олекса входить хутко і весело.

Олекса

Здрастуйте! О, й дядько тут! (Обніма Панаса і цілує. До Галі). Зоре моя, чого ж ти така смутна, неясна? Мене зовсім пустили, тепер ми будемо щасливі! Ти мовчиш? А ви, дядьку, що це, в дорогу наче налагодилися? Я ума не приложу, що тут скоїлось?

Бурлака

Я в дорогу, а зоря твоя пояснішає, як хмара, що трошки затягнуло її, одійде далі. Галю, не сумуй! От твоє щастя! (Показує на Олексу). Живіть любенько, і мені в далекій стороні буде радісно згадать про вас. Прощайте ж! Де буду – дам звістку.

Олекса

Що ж це таке, дядьку?

Бурлака

Старшина підвів громаду зробить приговор, щоб заслать мене на Сибір; так я оце піду шукать правди, а не знайду – утечу туди, де людей нема! Мені ніколи балакать. От вам мій заповіт: поберіться на цім же тижні – я вас благословляю. (Обнімає Олексу, а потім Галю). Е! Ще розплачусь.

(Іде до дверей)

Двері одчиняються і в хату входять Михайло і чоловіка п’ять з дрючками; Панас одступа трохи.

Шукають моєї погибелі! Серце чуло лихо, недурно воно щеміло!

Старшина

Тепер, голубе, тобі нікуди тікать більш! (Показує на людей з дрючками). І ще надворі стільки ж.

Бурлака

(до старшини)

Диявол ти лютий – гірш диявола! (До понятих). Ви куди лізете? Чого вам треба? Нехай він зна, чого шука, а ви хіба знаєте? Кожний з вас і рідної дитини своєї не захистить, як оцей диявол захоче її з’їсти. Він кров вашу п’є, а вам дасть чвертку горілки, купленої на ваші ж гроші, то ви раді помагать його диявольським замірам!

Старшина

Що ви на нього дивитесь? Він всіх вас у вічі лає! Беріть його, йому найкраще місце в острозі. Накладай на нього заліза, щоб знов не втік.

Сидір

Ось і путо.

Бурлака

Бідні, бідні ви люди! Темні! Хто більш усього вас любить – того ви женете від себе. Що ж я вам зробив? Чи против вас провинився? За що ви таким соромом покриваєте мою голову на старість? За те, що вам хотів послужить?.. Іуди, Іуди! Продаєте вашу душу і совість!

Галя

(падає на шию Бурлаці й ридає)

Дядечку, голубчику, сиротами нас покидаєш…

Старшина

Що ви слухаєте його теревені! Сидоре, накладай на нього заліза!

Бурлака

(здригнув, мов гадина полізла за пазуху, а потім до старшини)

Знущайся, знущайся! Тепер твоя сила!

Сидір наклада заліза.

Бурлака

(до понятих)

Будьте ж ви тричі прокляті! Весь гріх на ваші голови ляже!

Старшина

(придивляється, як путо надіто)

Поверни замок у той бік – ногу буде мулять.

Олекса

Дядьку, Михайло Михайловичу, господин старшина! Змилуйтесь, не знущайтесь над дядьком. Пустіть його, він не втече! Що хочете – зроблю для вас: два годи буду наймитом без жодної заплати.

Бурлака

Олексо, не проси його, смердючого розбійника! Не варт він того, щоб до нього балакать, а не то просить таку гадину!

Старшина

То ти ще й тепер будеш лаяться? Безштанько, голодранець!.. На ж тобі!

(Б’є Бурлаку в лице)

Бурлака

О-о-о! (Хватає з столу ніж). Так здихай же, пекельна душа!

(Кидається на старшину)

Галя

(переступає йому дорогу)

Дядьку, не занапастіть себе!

Старшина

Візьміть його, розбійника!

Бурлака хвата його за барки.

Рятуйте!

Писар

(вбігає торопко)

Михайло Михайлович! Приїхав ісправник і непремєнний член, волость запечатали…

Бурлака

(випускає старшину, кидає ніж)

В пору приїхали! Не допустив мене господь многомилостивий до великого гріха!

Старшина стоїть, як громом прибитий.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 76 – 83.