Дія перша

Іван Карпенко-Карий

Багата крестьянська хата.

Ява І

Данило

(один, сидить за столом, читає)

Глибока дуже книга, мало що й розберу, а ні до кого вдариться, щоб розказав… Боже, як хочеться все знать… (Зітхає). Все б віддав… Поки у нас був учителем Олександр Федорович, то, спасибі йому, багато від нього я навчився: євангелію і біблію умісті прочитали. Чудесні книги давав читать, а чого не зрозумієш – розкаже, як у рот покладе. Тепер у нас новий учитель, та якийсь гордий, і приступить до нього страшно.

Ява II

Входить наймит.

Наймит

Там Микола прийшов.

Данило

Чого?

Наймит

Просить, щоб випустили бика.

Данило

Якого бика?

Наймит

В спашу зайняли.

Данило

В спашу!.. Який же спаш його бик зробив? Тепер глибока осінь; здається, вже й трави нема.

Наймит

То воно, звісно, спашу тепер не зробиш. А сказано, скотина зайшла на наш степ; Михайло побачили та й звеліли зайнять, щоб не тинялась.

Данило

То скажи Михайлові або батькові, я не знаю.

Наймит

Їх нема дома.

Данило

А де ж?

Наймит

Михайло пішли у волость, – аблакат приїхав, – а батько у церкву.

Данило

(про себе)

Хто його знає, що й робить. (До наймита). Може, біля скирт зайняли бика?

Наймит

Та ні! Я ж кажу – йшов степом, біля левади.

Данило

То віддай йому бика – бог з ним!

Наймит виходить.

Ява III

Данило

(один)

Скоро через брата так люде зненавидять, що й на улицю не можна буде показаться! Бик полем пройшов – шкода, а яка шкода, спитай його, то й сам не скаже; аби на кому-небудь злість зірвать! Сердиться, що громада не оддала шинка в оренду. А нащо йому шинок, чи наше ж діло шинкувать? Батько йому ввірились: що він скаже, те й роблять, а я у них дурний! Тепер знову з жидами водиться та з аблакатом – якісь шинки хоче забрать. І в кого він такий ненажерливий удався? Все йому мало!

Ява IV

Входить Федір.

Федір

Здрастуй, з неділею будь здоров.

Данило

Спасибі, дядьку, будьте й ви здорові.

Федір

Житіє читаєш?

Данило

Ні, гражданська книга.

Федір

А я думав – житіє. Люблю слухать божественні книги. Що ж, хоч хлопець і почав там трохи шупить у книжці, коли ж взяв у дяка житіє, та не втне. Свою книгу добре чита, а житіє не втне. А в його книжці, вибачай, таке, що й слухать не охота: про козлика, про котика та півника – нісенітниця, одно слово!

Данило

Повчиться більше, то й житіє тоді розбиратиме.

Федір

Та воно, може, й навчилося б, мовляли, коли ж біда моя – неспроможність далі вчить, бо коли буде у школу ходить, то помочі від нього не жди; а тут скрут: така біда мені трапилась, що й сказать не можна.

Данило

А що там?

Федір

Спрягся я, знаєш, з Микитою, і виїхали ми ото орать. Тільки що загнали десятину, а тут – на тобі: коняка моя заслабла – бирса, чи що, напала – і на скотину є усякі хвороби! Било її, било, до вечора й здохла. Тепер з одною конячкою ніхто в супрягу не приймає – хоч сядь та й плач! У пана просив – не дає: каже, що вже хазяйнувать не буде; жид дає, але не інакше, як за порукою. Просив твого брата, щоб позичив на одробіток. Найми, каже, хлопця в год, а так, каже, не дам. Ото тобі й наука!

Данило

То вже краще позичить, ніж хлопця одривать від школи.

Федір

Та воно так, коли ж жид без поруки не дає… Багатий не поручиться, а бідного в поруку не візьме.

Данило

(замислившись)

Правда, правда.

Федір

(помовчав)

По правді тобі сказать, то я оце, побачивши, що Михайло пішов до волості, а батько в церкву, прийшов тебе просить, щоб ти поміг, бо більш ні на кого не маю надії.

Данило

Рад би душею помогти, коли ж не маю сили.

Федір

Всі люде тебе хвалять за добре серце – поможи! Бог тебе не оставить, ти ж Семенові й Дем’янові поміг!

Данило

Ото ж і горе! Я їм поміг, а вони й досі не віддають, та ще й сміються – дурним звуть…

Федір

От бач! Поміг таким луципірам, що, мовляв, ще й сміються, а через них і стоющому чоловікові не поможеш. Я не такий, як другі, спитай кого хочеш… Поможи, будь ласкав, бо прийдеться знову не тільки хлопця взять із школи і у найми віддать, а і самому нахватать роботи чужої на шию.

Данило

Не можу, дядьку. Батько довідались за гроші, що я дав Дем’янові й Семенові, дуже гнівалися на мене, і тепер я ні до чого не мішаюсь: все хазяйство у брата Михайла на руках.

Федір

Та ти підпишись за мене поручителем у жида! Ніхто не буде знать, а я тобі повік цієї помочі не забуду і всі гроші на Петра віддам, будь певен! У мене є парка бичків, на ту осінь їх можна буде запрягать; коней на Петра продам і гроші віддам.

Данило

Та жид моєї поруки не візьме, бо він сердиться за те, що я одговорював людей не пить горілки.

Федір

Хіба ж він без вигоди дасть?.. Процент злупе, який схоче… А жид твою поруку з радістю прийме, аби твоя ласка поручиться…

Данило

Не знаю, що й робить з вами.

Федір

Зділай милость! Завтра ярмарка у Павлівськім, то я б на ніч і “поїхав; купив би шкапу, то, може, хоч з десятину ще виорю.

Данило

(подумав)

Ну, добре – поручусь. Тілько ви, дядьку, нікому не кажіть, щоб батько не довідались.

Федір

Хіба я не знаю! Спасибі тобі. Ходім же мерщій, бо жид збирається за горілкою у город їхать.

Данило

Ходім.

Ідуть; назустріч їм Михайло і аблакат. Федір виходить.

Ява V

Михайло і аблакат.

Михайло

(до Данила)

Коли ти порозумнішаєш, дурний книгар? Тільки з хати вийду, зараз і нашкодиш. Сказано тобі, не мішайся не в своє діло! Сидів би на печі у попелі.

Данило

А ти чого кричиш? Що там таке сталося?

Михайло

Нащо ти звелів випустить бика Миколиного? Га?

Данило

А яку ж він тобі шкоду зробив?

Михайло

Чи шкода, чи не шкода, а зайняли на своїм чужу скотину, нехай платить штрап, коли не глядить, бо тілько попусти їм, то й на голову вилізуть!

Данило

За віщо ж штрап? Що пройшла скотина десять ступнів по землі, хіба ж вона знає межі? Бога ти не боїшся!

Михайло

Капустяна твоя голова! Іди в ченці, коли такий богобоязливий! Я на твоїм місці давно б уже постригся.

Данило

Залив сліпи зранку, то вже й не тямиш, що верзеш.

Михайло

Брешеш, дурню! Та хоч би й випив, то яке тобі діло?.. Я вас усіх годую, а ти тілько роздаєш.

Данило

І балакать з тобою противно!

(Хутко виходить)

Ява VI

Аблакат і Михайло самі.

Михайло

Отак як бачиш! Що ти будеш з ним робить? (У двері). Палажко, а принеси хліба та огірків! (Вийма з кишені пляшку, бере з шкафи чарку і ставе на стіл). От одна нас мати породила, та не однаково розумом обділила! Зовсім парубок дурний! Прийде неділя, то він тобі ні за холодну воду по хазяйству: візьме книжку й цілий день з нею провозиться! Чорт його знає, який він смак найшов у тих книгах? Я ж і сам грамотний, а книжки, про мене, нехай хоч і всі погорять! По-моєму, грамота потрібна, щоб вексель або розписку прочитать, чи підписать договір; повістку від мирового, окладний лист, квитанцію прочитать, щоб, виходить, не общитали, а далі – це дурна примха.

Палажка вносить на тарілці хліб й огірки. Ставе на стіл і виходе. Михайло налива.

Аблакат

(спльовує)

Це правда! Я читаю устави о гражданськім судопроізводстві, о наказаніях, налагаємих мировими суддями, та каліндар, коли нужно справку навести, а другі книги – іменно примха, казки!

Михайло

Вип’ємо!

Аблакат

Розумне слово!

П’ють. Аблакат від одної чарки до другої їсти не перестає, їсть не хапаючись.

Михайло

Закуси. Тепера сам посуди: батько старий, Данило нестаткує, виходить, я один роблю й хазяйство держу; я один стараюсь; з якої ж речі мені побиваться день і ніч, коли це не моє, не власне хазяйство?

Аблакат

Це правда.

Михайло

Пора мені подумать і про себе. Що ж я цілий вік на других робитиму, чи як?

Аблакат

Резон.

Михайло

От і тепер: жидам не можна держать шинків по селах, і я взяв п’ять шинків. Жиди вернуть всі розходи, дадуть добру рату, посадять там баб шинкарками, а самі, ніби мої повірені, будуть одбирать бариші. Нехай торгують.

Аблакат

Розумно придумано, розумно!

Михайло

Мені вже Лейба дає за два таких шинка в Конотопівці двісті карбованців, а дасть двісті п’ятдесят, бо там п’яниця на п’яниці. Хіба батько або Данило придумають таку комерцію? Зроду не придумають, а бариші треба класти вмісті! Виходить, що я своєю головою чужі кишені набиватиму! Вип’ємо.

(Налива)

Аблакат

Комерчеська голова.

П’ють.

Михайло

Так, бач, задумав я хазяйство все перевести на себе!

Аблакат

Геніяльно!

Михайло

На всяке діло сміливіше йдем, коли поміч є!.. Та таки у мене така натура: у важному ділі совітуваться, знаєш, як то кажуть: свій розум май, людей питай!

Аблакат

Предусмотрительно!

Михайло

Так будеш ти мені совітувать і помагать?

Аблакат

А гонорарій, значить, плата?

Михайло

Не журись, заплатю.

Аблакат

Одначе?

Михайло

Півсотні дам.

Аблакат

Скупо… Сто!

Михайло

А ще й приятель! І не гріх же тобі так дерти?

Аблакат

(перестає їсти і довго дивиться)

Гріх?!

Михайло

Атож.

Аблакат

Що ж то я у бога теля з’їв, чи як, що мені гріх за труди взять?

(Їсть)

Михайло

Який же це труд?

Аблакат

Тим живу.

Михайло

Дам три четвертних.

Аблакат

Почнеш торгуваться, буду оборонять від твоїх замірів Данила.

Михайло

Чи ти не здурів?! Ну, згода!.. Дам, як ти кажеш. (Налива). Тепер могорич!

Аблакат

Розумне слово!

П’ють, аблакат їсть.

Михайло

Тепер слухай: шинки візьму на батькове ім’я; батько буде бачить, як я побиваюсь за його хазяйством, як заробляю скрізь і, мов бджола в улик, все несу сюди, до нього в скриню; тимчасом… я вже знаю, що робить, а ти помагай… Приміром: почну що-небудь я казати про Данила, а ти додай від себе; я скажу от стільки, а ти от стільки… А далі… зробиться само… Тямиш?

Аблакат

Обстоятельно!

Михайло

Одному не так зручно, удвох же…

Ява VII

Входить Каленик.

Каленик

А, слихом слихати! Здрастуйте, Платоне Калистратовичу!

Аблакат

Здоровенькі були! З неділею вас!

Каленик

Спасибі. (До Михайла). Куди ти, сину, зібрався їхать? Мені Онисько сказав, що ти велів коні запрягать, так я оставив стару у попа, а сам прийшов оце додому.

Михайло

У Гапонову хочу їхать. Там сьогодня оплатки йдуть, так можна буде задешево людей найнять на десятини.

Каленик

Хазяїн ти у мене, сину, за все пам’ятаєш!

Аблакат

На всю округу хазяїн! Завидують вам люде, та й є чому! Щасливий батько, у котрого такий син!

Каленик

Слава богу, що діждався таких дітей! Тепер сидю собі на печі, та хазяйство йде своїм шляхом.

Михайло

Небагато, тату, нахазяйнуємо, коли я один буду глядіть хазяйство.

Каленик

Колись, сину, і я глядів і приобрітав, а тепер несила моя – старий став; кому ж за хазяйством глядіть, коли не вам?

Михайло

Та я не про вас, тату, кажу. Данило нічого не глядить, а тілько розоряє.

Аблакат

Чув, чув. Мота, кажуть?

Каленик

Біда моя! Не знаю, що й робить з ним.

Михайло

(до аблаката)

Хотів шинк взять у свого общества, вмішався Данило, одговорив громаду – сто рублів у воду ляснуло… Там, знову, їздив у город, продав хліб, а тут підлабузнились до нього Семен і Дем’ян – перві мошеники – вимантачили п’ятдесят карбованців без розписки. Так небагато нахазяйнуєм: я буду зароблять, а Данило роздавать!

Аблакат

Це погибель! Банкротство!

Михайло

Краще буде, коли ви мене одділите.

Аблакат

Що ти?.. Та він без тебе батька з торбами пусте.

Каленик

Господь з тобою, куди я тебе одділю! Що ж без тебе буде в хазяйстві? Розореніє. Ні, сину, ти вже не кидай мене – орудуй всім. Данилові ж я наказав, щоб він і тріски з двору не брав без тебе – не то що!

Михайло

Так він і послухає. Сьогодня я звелів зайнять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає, а сам пішов у волость. Прийшов Микола, знищився, а Данило звелів віддать йому бика без штрапу.

Каленик

Наказаніє боже з тим дурнем! Де ж він?

Михайло

Повіявся кудись з Федором. Знову яку-небудь штуку викине, побачите, бо Федір вже у мене грошей позичав.

Каленик

Нехай же він із дому вже тоді тікає!

Аблакат

Коли Данило не статкує, то, на мене, я б одного Михайла зробив хазяїном, а то вся праця пропаде.

Каленик

Та так же воно й є. Михайло один у мене хазяїн, все у нього в руках.

Аблакат

Та воно так! Тілько знаєте, що я вам скажу: Данило не перестане щитать себе таким самим хазяїном, як і Михайло, аж поки ви формально, по купчій, не віддасте всього Михайлові, щоб він знав і бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке… Цим тілько способом і справите заблудшого.

Каленик

Це правду ви сказали; щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке… Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт…

Михайло

Та бог там з ним… Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип’ємо на дорогу.

(Налива)

Каленик

То підвезете й мене до попа.

(Пішов)

Ява VIII

Аблакат і Михайло самі.

Михайло

(озирається)

Голова! Спасибі…

П’ють.

Діло почалось добре!

Аблакат

Чого ж ти зараз не вчепився, коли клює?

Михайло

Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуєш, як я спитаю. На задаток.

Аблакат

(ховає бумажку)

Не в зачот.

Михайло

Як?

Аблакат

Та так: спасибі – мало!

Михайло

За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!

Аблакат

Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.

Михайло

(чухається)

Крюк!.. Нехай так! Вип’ємо ж. (Налива). Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там – тихенько тілько – підлий в це діло масла ще.

Аблакат

А роздувать вже будеш ти?

П’ють.

Михайло

Щоб не потухло те, що вже розжеврілось.

Аблакат

Не вчить тебе, а в тебе вчиться: як по книзі робиш!

Михайло

Помагай тілько! Ходім!

Аблакат вперед вийшов, і з других дверей виходить Мар’яна, а потім Палажка. Побачивши їх, Михайло остається.

Ява IX

Мар’яна, Палажка й Михайло.

Михайло

Недурно ж кажуть: на охотника звір іде.

Мар’яна

Хто ж тут звір, а хто охотник?

Михайло

Хто піймає – той охотник, а хто піймається – той звір.

Мар’яна

Інший звір хоч і піймається, а коли тенета гнилі, то й вирветься так скоро, що охотник тілько рота роззяве.

Михайло

Може, й правда твоя. Поприбирай, Палажко, з столу, часом хто прийде, то негаразд.

Палажка збирає зі столу й виносе.

Чого ти, Мар’яно, так сердито мені одказала? Хіба я чим тебе вразив?

Мар’яна

Співай кому іншому Лазаря! Що то за звір? Ти мене щитаєш звіром, а себе охотником! Гнилі твої тенета, не вдержиш такого звіра, як я.

Михайло

Та ну-бо не сердься, я пошуткував.

Мар’яна

Коли ти шуткуєш, то й я шуткую.

Михайло

(набік)

Гостра бісова дівка, як коса. (До Мар’яни). До тебе з голими руками не підступай.

Мар’яна

Авжеж не підступай, бо опечешся!

Михайло

(хоче обнять)

Ох, ти ж моя цікава!

Мар’яна

(одхиляється)

А може, й не твоя! Чорт каже, що його.

Михайло

Ніколи мені тепер, а то б ми зараз помирились! Ну та дарма. Я на цих днях навідаюсь до тебе, можна?

Мар’яна

Не ждатиму, бо обманеш, а прийдеш – рада буду!

Михайло

О?? Рада! Ти мені до вподоби, Мар’яно.

Мар’яна

Не вперве чую! Слова такі мене не гріють.

Михайло

Діла прокляті мішають, а то й погріть би можна!

Голос знадвору: «Михайле! А йди, бо коні не стоять».

Бач, мішають! Не гнівайся ж на мене, серденько!

Хоче обнять. Палажка увійшла.

Мар’яна

(одпиха)

Одчепись!

Михайло

(кашлянувши, щоб зайнять свій замір)

Прощай, коні не стоять.

(Хутко виходить)

Ява X

Мар’яна і Палажка.

Палажка

Що він тобі тут казав? Здається, хотів обнять?

Мар’яна

Ет! Аби зуби скалить… Чіпляється. Випитував мене, чи й справді я люблю Данила. Коли весілля наше буде.

Палажка

Недурно він мене із хати вислав. А ти ж йому що сказала?

Мар’яна

Сказала, що він дурний.

Палажка. Ох, не дурний! Він сам, давно я примічаю, зиркає на тебе неситим оком; а як довідається, що ви з Данилом любитесь, будь певна, підведе яку-небудь машину.

Мар’яна

Хіба такий?

Палажка

Заздрісний! Раз у раз копа против Данила, і батька так настроює, що й вони все гримають на бідного Данила!.. Ну що ж ми забалакались? Чим би тебе попоштувать? Стривай! Я зараз меду принесу, а ти посидь.

(Виходе)

Ява XI

Мар’яна

(сама)

Попалась добре я, не знаю, що й робить!.. Михайло справді липне до мене… А тимчасом я боюся, щоб не довідався Данило… От напасть!.. Котрий же з двох?.. Данило любить, а Михайло, здається, хоче в тенета упіймати!.. Та не діждеш! Не на таку наскочив! Сватай, коли до вподоби!

Ява XII

Входить Данило.

Данило

(ще на порозі)

О! Й Мар’яна тут!

Мар’яна

Чого ж ти так перелякався?

Данило

Зрадів, скажи, скоріше.

Мар’яна

Якби так радісно тобі було бачить мене, то давно б забіг провідать! Мабуть, не в серці, а на язиці тілько радість.

Данило

А сама добра: попереду виходила до нашого млина щовечора, а тепер я підряд три дні просиджував там до півночі, а ти неначе відцуралася від мене Свирид мені сказав, що ти з Михайлом, братом…

Мар’яна

Бреше він, клишоногий чорт: мати були слабі!

Данило

А мене острах взяв: і я подумав, що ти мене не любиш вже…

Мар’яна

Тебе я не люблю?.. Добре ти знаєш сам… Вже люде почали шептаться про мене, бо хтось бачив нас з тобою біля млина кілько разів і пустив поговір. Звісно, людям заздро: багатирський син і я! Що ж їм сказать?.. Любовниця! Бач, яке ім’я вже заслужила, а ти слухаєш дурного Свирида, думаєш та збираєшся, поки й пилипівка не настане!

Данило

Я перший раз це чую!.. Лукаві люде!.. Не сумуй же, моє серце! Бачить бог, як вірно я тебе люблю й не попустю, щоб злії язики потішалися над нами… Старостів пришлю… І в ту неділю – весілля безпремінно!

Мар’яна

(обніма його)

Мій ти милий, мій коханий Данилочку! Ти думаєш, що я ці три дні за тобою не скучала? Скучала, господи! Сама світом нужу, а сердюсь на тебе, думаю: що ж це він дурить мене, чи що? Аж плачу, що не бачу тебе, та й кажу собі нишком: нехай же жде, щоб вийшла! Хоч здурію від досади, а не піду… (Зітхає). Та й не видержала, бачиш, прийшла!

(Обніма й цілує його)

Ява XIII

Двері одчиня наймит. Палажка несе в одній руці мед, а в другій хліб.

Палажка

Еге! Як я бачу, то й меду вам не треба!

Данило

(держить Мар’яну за руку)

Не треба!! Усі перекази – брехня! Увіривсь я, Палазю: Мар’яна мене любить. У цю неділю весілля наше буде безпремінно!

Палажка

Нехай господь вам помагає.

Мар’яна

(обніма її)

Як весело нам буде, сестро, вмісті.

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 177 – 188.