Дія четверта

Іван Карпенко-Карий

Великий курінь над берегом Чорного моря. Рибацький човен; на ньому невід, колоди. Біля куреня великий казан висить на триногах. Стоять бочки, діжки і перерізи. Шматок невода на палицях сушиться і кінцем своїм з-за куреня виходить наперед кону.

Ява І

Як піднімається завіса, десь далеко чути тихесенько співають пісню: «Ой по горі, по горі чабан вівці зганяє». Після першого куплета гурт зачина другий, так само ледве чутно, а за коном поблизу співа жіночий голос без музики.

Несу воду, несу воду,

Коромисло гнеться.

Стоїть козак коло воріт,

Як барвінок в’ється.

(Останні два рядки кожного куплета співає двічі)

Входить Марта, замислившись, і стає біля куреня, схиливши голову. Тимчасом музика приграє до пісні прелюдію.

Марта

(співає)

Мету хату, мету сіни

Та й задумалася.

Вийшла мати води брати

Та й догадалася.

І мати догадалися, і батько догадалися, а Данило не догадується!.. Милий мій, чорнобривий Данилочку, чом же ти не догадуєшся?

Тече річка невеличка,

Схочу – перескочу:

Віддай мене, моя мати,

За кого я схочу…

Віддали б, якби Данило хоч слово сказав. Батько в ньому душі не чує. Що ж мені робить? Невже самій признаться Данилові, що люблю його? Ох, сором який… Самій сказати парубкові: «Я люблю тебе, Данилочку!» Ні, ні, не скажу!..

А чом би й не сказать! Може, й він любить, та соромиться… І я соромлюсь… та так і розійдемось?! Ой, як тяжко розійтись з милим і не знать, чи він любе тебе? Все одно, що в домовину лягти… Соснові дошки тісної домовини не так давлять, не так тяжко в могилі під сирою землею лежати, як тяжко у серці одинокім носить кохання!..

Сказать йому?.. Легше буде, хоч і дізнаюсь, що не любить. Скажу, хоч на ухо скажу, щоб і самій не чуть своєї речі, а потім все одно, що буде! Прийшла з хутора нарошне, щоб з ним побачиться, а його нема!.. Рибалки десь далеко співають… Там він, там, мій милий! Завидую його товаришам, що дивляться на нього, що розмовляють з ним!.. Хотіла б вітром буть, щоб обвівать його, щоб подихать йому в лице ласкаво!.. Прийди ж мерщій, Данилочку, сюди, щоб глянула на тебе я і побалакала на самоті… Сьогодня послідній день. Рибалки розійдуться, і він піде… А я? Бідна, бідна я!

(Плаче)

Ява II

Входить Зінько з ціпом у руках. Побачивши Марту, що плаче, підходить до неї і бере її за руку.

Зінько

Не плач, моя голубко, не плач, дочко!

Марта

Ох, тату! Татку, не гнівайтесь на мене, простіть мене!

Зінько

Бог з тобою, що ж ти зробила такого, що просиш прощенія у мене?.. Догадуюсь я, і стара мати казала мені, що ти любиш Данила.

Марта

Не кажіть, тату, мені соромно.

Зінько

Чого ж соромиться, моя єдиная. Давно було б тобі сказать. Твоє щастя – наше щастя. Ти в нас одна, не бідні ми, а такого парубка, як Данило, хоч і наймит він, не знайдеш скоро. Чого ж тут думать довго? Я сам його посватаю, як бог благословить, то й будете щасливі.

Марта

(обніма батька і плаче)

Тату!

Зінько

Чого, чого ж, дитино моя?.. Ну годі ж, не плач! Чого ж плачеш?

Марта

Не знаю. Мені легко, гарно й ясно на душі зробилось від ваших слів, а сльози самі ллються. Тату, я побіжу додому, скажу мамі про нашу розмову, розкажу їй, як я люблю дуже Данила, бо мені соромно вам про це казать.

Зінько

Голубко моя! (Цілує її в голову). Іди ж додому, та нехай там вечерю варять, щоб усього було доволі. Сьогодня рибалки рощитуються, то всі будуть вечерять у нас на хуторі.

Марта

Добре, тату!

(Хутко виходить)

Ява III

Зінько

(один, дивиться довгенько вслід Марті)

Дитино моя рідна, дитино моя дорога! Все для твого щастя є у мене: табун коней, повен загін товару, хліба, дякувать господа милосердного, не переводиться і в току і в коморі, не доставало дружини тобі! І сам бог вита над моєю сім’єю! З далекого краю привів до нас парубка, бідного, наймита, з душею і з серцем янгола!.. Дякую тобі, милосердний! (Приглядається). Що вони там роблять? Здається, ідуть сюди.

За коном співають і наближаються.

Та туман яром,

Та туман яром,

Мороз долиною,

Та мороз долиною.

Та не по правді

Та козаченько

Живе з дівчиною,

Та живе з дівчиною!

Що пізно ходить,

Рано виходить,

Важить на другую,

Та важить на другую!

За річкою

За бистрою

Цигани стояли,

Та цигани стояли.

А між тими

Та циганами

Циганка воріжка,

Та циганка воріжка.

А до тії

Та воріженьки

Втоптана доріжка

Та втоптана доріжка.

Ява IV

З посліднім куплетом входять рибалки молоді і середніх літ. Одягнені всяко: хто в свиті, хто в куртці, хто в чумарці, хто в червоній сорочці навипуск, а зверху демикотоновий піджак, коротший сорочки. Всі веселі.

Всі

А! І хазяїн наш тут, здрастуйте!

1-й рибалка

(п’яний, лізе до Зінька цілуваться)

Такого хазяїна нема… нема!.. Нігде нема! Я сім літ рибалка, а такого нема… Єй, нема! Дайте я вас поцілую! У руку, у руку! Ви, Зиновію Тарасовичу… Одно слово… Чого ви смієтесь? Молокососи! Я не то що! Бачить бог! Одно слово… Ех!

Рибалки

Та йди ляж у курінь, засни!

1-й рибалка

Хіба як? Хіба я п’яний?

Рибалки

Ні, тверезий, тілько спать лягай.

1-й рибалка

Ш-ш!.. Не ваше діло! Хазяїн, п’яний я?

Зінько

Не то що п’яний, а коли всі кажуть лягать спать, то ляж, Трохиме, послухай товаришів!

1-й рибалка

Їх я не послухаю, а вас!.. Вас послухаю!.. Ви отець!.. (Через сльози). Дайте руку, я хочу вас у руку поцілувать!.. Сім літ рибалка!..

Зінько

Поцілуємося так, і лягай спать.

Цілуються.

1-й рибалка

Я ляжу! Мені що? Я ляжу… (Іде в курінь). Я сім літ рибалка… (Голос зникає у курені).

Зінько

Де це так?

2-й рибалка

Та були у Вакули в курені: і там сьогодня рощот.

Зінько

А Данило ж де?

2-й рибалка

Тут земляк його є з Херсонщини, так либонь пішов у курінь до Свирида.

Зінько

Так от же що, хлопці, ідіть ви на хутір, там сьогодня попрощаємося, повечеряємо, а завтра й рощот. Слава богу, заробили добре.

Рибалки

Слава богу!

Зінько

А хто сьогодня на варту біля снасті?

2-й рибалка

Данило.

Зінько

Так ми пришлем сюди робітника із хутора на варту, бо без Данила ж не можна – він славний рощотчик!

Рибалки

Правда, правда!

Зінько

Ідіть же ви на хутір, а я піду знайду Данила.

(Виходить)

Рибалки

(починають пісню)

Ой із-за гори

Та буйний вітер віє.

Ой там удівонька

Та пшениченьку сіє.

Ой посіявши,

Стала волочити,

А заволочивши,

Стала бога просити.

Ой уроди, боже,

Та пшениченьку яру

На вдовиних діток

Та й на вдовину славу.

(Останні два рядки кожного куплета співають двічі.)

З посліднім куплетом виходять.

Ява VI

Входить Данило.

Данило

Слава богу, скінчили риболовлю, і грошей заробив доволі… Рік пройшов, як я з дому. Довго і тяжко минали дні: здавалось, і сонце ставало оддихать на небі, щоб довший день зробить, щоб важче було жить. Довгий рік минув, наблизився день повороту до тебе, моя горличко, і муки всі, що душу так гнітили, порвались, як гнилі нитки; десь потонули – нема вже їх!..

Душа горить одним бажанням – обнять тебе! Серце б’ється від думки одної, коли ж тебе до нього пригорну я, почую, як і твоє заб’ється серце, – замру від щастя! Що рік, що два пекельних мук перед тим щастям, перед тією радістю, яку знайду я біля тебе?..

А побравшись, сюди з тобою я вернуся знову і тут укупці заживем ми тихо, славлячи бога, що нам поміг він пережить всі муки!.. А тут яке роздолля: степ, море і гори синіють оддаля, – мов у намітку, закутані у дим! Чудово! Очей не одірвав би! Здається, Марта сюди йде. Хороша дівчина. Вірною дружиною буде комусь.

Ява VII

Входить Марта. Побачивши одного Данила, трохи засоромилась і ніби хотіла зупиниться, а далі, наче з одвагою, підходить.

Данило

Здрастуйте, Марто!

Марта

Чом ти не скажеш мені «здрастуй», та «здрастуйте»?

Данило

(усміхається)

Ну, здрастуй!

Марта

Будь здоров, з неділею! Чого ж ти зостався – всі пішли на хутір.

Данило

Сьогодні я на варті. Не можна так покинуть, поки всього ще не прибрали.

Марта

А батька ти не бачив?

Данило

Ні.

Марта

Вони тебе шукали. (Набік). Ох! Як серце б’ється! (Помовчавши). І ти підеш під нас, Данило?

Данило

Піду, а потім я сюди вернуся знову і тут зовсім зостанусь.

Марта

(радісно)

Вернешся? І тут зостанешся?

Данило

Ти рада! Спасибі тобі, Марто, за твою прихильність до мене. Ти рада, що я зостанусь тут; і я не менше радий! Коли б тілько господь привів, щоб все так сталось, як того моя душа бажає.

Марта

Чого ж твоя душа бажа, скажи мені, Данилочку?

Данило

Ти щира єсть людина; тобі я, як сестрі, одкрию душу всю свою.

Марта

Як сестрі…

Данило

По Христу ми всі брати! У мене дівчина є…

Марта хватається за серце.

Її люблю я, душі я в ній не чую, за нею мучусь тут, пропадаю, всі мої думки… Що з тобою, Марто? Боже мій, що з нею?

Марта

Боже мій, він другу любить!..

Ява VIII

Входить Зінько.

Зінько

Що з тобою, дитино?

Марта

Тату, тату, він другу любить…

Зінько

Бідна моя дитина! Я сам хотів тебе сватать, а вона раньше дозналась про своє горе. Заспокойся, моя дитино, бог милостивий, і ти знайдеш собі пару. Не благословив господь з’єднать з Данилом вас, то його свята воля, я і сам люблю Данила, як рідного сина, і думав…

Данило

Простіть мене, панотче, я люблю вас, як батька, і Марту, як сестру, а серцю не закажеш…

Зінько

Ходім, дочко, ходім, заспокойся.

Виходять.

Данило

(сам)

Де ж моє щастя: чи тут, чи там? Там, там, біля Мар’яни!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори у 3-х томах. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., т. 1, с. 207 – 213.