Дія друга

Іван Карпенко-Карий

Палац. По підняттю завіси на сцені пусто.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8

Ява І

Входить Шмигельський, за ним Жезніцький.

Жезніцький

Ха! То пану так здається; я ж запевняю, що новий цей ватажок єсть справжній Сава Чалий.

Шмигельський

Пан Жезніцький готов всім посполитим дать одно ім’я «Сава Чалий» і разом всіх на палю посадить!

Жезніцький

Пан Ян щось проти мене має, бо скілько раз траплялось, що пан мені все робить і говорить навпаки!

Шмигельський

Не по душі мені кривава праця. А пан Чеслав купається щодня в хлопській крові і кожний день шукає нових жертв тілько для того, щоб вдовольнить свою жадобу крові.

Жезніцький

Помилка то велика! Я хлопів непокірних на користь краєві караю… Важкий це обов’язок, правда; тим більша честь тому, хто його виповняє.

Шмигельський

Честь?! Фі! Мучить безоружних хлопів, втинать їм голови, садить на палю – це не шляхетське діло, для того є волох, татарин, німець.

Жезніцький

Я б пана Яна з охотою на палю посадив за такі речі.

Шмигельський

Нехай пан Чеслав стережеться, щоб часом справжній Сава його не злапав і не утнув йому язик.

Жезніцький

Сава сидить у мене тут, в тюрмі, а пана Яна жде тюрма і кара за те, що він сприяє хлопам!

Ява II

Ті ж і Потоцький з гайдуками і козачками. Жезніцький і Шмигельський кланяються

Потоцький

(до Жезніцького).

Ну, що твій Сава?

Жезніцький

Мовчить.

Потоцький

Допитувать не вмієш!

Жезніцький

Кістки всі потрощив; диявол би, здається, вже забалакав, а він немов глузує, знай, усміхаючись, мовчить. Я певен в тім, що цей шакал не хто другий, як Сава Чалий.

Потоцький

Ми двох вже Сав на палю посадили – одного вслід за другим; а через день піймався третій гайдамака, і Савою себе він теж назвав! Тепер мовчить, як кажеш, і ми не знаєм, хто він!

Жезніцький

Сава Чалий, присягаю! Перші два то були прості хлопи, бо не видержував тортур з них ні один, принаймні хоч кричали, а цей диявол очима тілько світить і мовчить, це Сава, присягаю!

Шмигельський

Такий самий Сава, я чув, сидить в тюрмі у Білій Церкві за те, що ограбив московських крамарів… Сав тепер багато по Україні…

Потоцький

Повісь його, то менше буде Сав.

Жезніцький

Щоб страху хлопам більш нагнать і заспокоїть шляхту, його живим розрізать на шматки і розіслать на ярмарки, а голову на майдані в Немирові поставить, щоб знали всі, що Саву вже піймали і тяжко покарали!

Потоцький

Так і зроби.

Жезніцький

Може, пан Ян прийде подивиться на операцію?

Шмигельський

Коли пан Чеслав з людського м’яса буде їсти бігус, тоді прийду і я на звіра подивитись!

Потоцький

(встає).

Що за речі?.. Жезніцький виповняє мої накази, то й я, виходить, звір такий же, як і він? Прошу думать перше, а потім говорить.

Жезніцький, потираючи руки, вийшов.

Якби я не любив пана Шмигельського за його розум оригінальний, то за слова такі Жезніцькому я дав би право побалакать з паном Яном за стіною!

Шмигельський

Нічого дивного у тім би не було! Тигри і шакали тепер більш в ціні, ніж люде з серцем і характером шляхетним!

Потоцький

(сідає).

Пан Ян, побувши при дворі у Морштена, набрався химерних поглядів на хлопа, і тим самим він зопсував рицарський характер – став баба!.. Морштен єсть ворог України, він милосердієм своїм над хлопом поміг тому, що купи гайдамацькі скрізь розплодились, і все псують, і нищать край, що ледве зміг ожить після руїни.

Шмигельський

Ясновельможний пане! Навіщо ж так багато мук і крові? Кари криваві й муки зроблять хлопа нашого шакалом; шакалові ж лиш м’ясо пахне всюди!

Потоцький

(гнівно).

Хлоп був шакалом, єсть і буде! Паля і шибениця – от мій девіз!

Шмигельський

Ясновельможний пане, прошу ласкаво звернуть увагу на мої речі. Прошу не гніватись і дать вельможне слово, що я річами своїми не одверну від себе ласку панську.

Потоцький

Тілько для того, що пан Шмигельський оригінал, я буду слухать.

Шмигельський

Біда у тім, що вельможне панство не зна і знать не хоче, як хлоп живе! А хлопові далеко гірш живеться, ніж панським коням та собакам!

Потоцький

Ну, що ж би ти хотів? Щоб я поставив усіх хлопів, замість коней на стайні, давав вівса їм, нігті їм обтинав, чесав їх кудли, чи як? Або щоб в палаці моїм, замість собак, на килимах лежали хлопи? Ха-ха, тоді прийшлось би вікна всі повибивать, бо й сам би чорт не висидів у кімнаті, коли з десяток хлопів там покласти!

Шмигельський

Я не для того просив дозволу говорить і ласки панської мене послухать, щоб пан вельможний пожартував над тим, що я давно хотів сказать, від чого в мене серце кров’ю окипає.

Потоцький

Чого ж ти хочеш? Щоб я був хлопам хлоп?

Шмигельський

Ні. Ясновельможний пан – монарх народові своєму; під власною рукою він має двісті тисяч хлопів, він мусить знать народ свій і як народ його живе, а він того не знає…

Потоцький

А сто дияволів! Ти гнів ворушиш в серцеві моєму! Відкіль же хлопа знаєш ти?

Шмигельський

Я жив серед народа, я братавсь з ним, з одної миски їв і рядом спав?

Потоцький

Фі! Мені здається, що у пана Шмигельського і тепер в сорочці кузки лазять!

Шмигельський

Але то не заважає мені знать, що скрізь великі податки нищать хлопа, і хлоп не має права писнуть, бо карати його має право усякий челядинець панський. Ніколи б смут цих не було, і ми б про гайдамак не чули, якби в відносини до хлопів заложені були справедливість, любов вселюдська, бо хлоп український з природи добрий…

Потоцький

Розбещений і злий з природи! Не знає сам, чого він хоче, і рад би світ весь запалить і самому згоріть в тому вогні! Кидає працю, іде в ліси, живе грабунком, а за поміччю таких харцизів, як Сава Чалий, збирається у купи і напада не тілько на двори, але й на замки, і ллє річками кров шляхетську! Так що ж, чи не звелить нам пан сидіть згорнувши руки і ждать, поки усіх нас не поріжуть хлопи?

Шмигельський

Ясновельможний пане, прошу не гніватись, я ще своїх думок не висловив цілком! Я не кажу, щоб нам сидіть, згорнувши руки… І суд, і кара мусять робить своє діло; я тілько хотів, щоб пан вельможний зауважив причини ті, з яких піднявся гайдамацький рух, щоб власною рукою й правом вельможний пан, як монарх, причини ті навіки зніс зо всеї України; щоб справжній суд тілько по кодексу судив і всіх однаково карав! Тоді не буде місця для шибениць, тортур і паль, бо кров, коли її, як воду, точуть, ту має силу, що не страшить і не придержує учинки, за котрі ніби ллється, але, як масло те в огонь, ще більше підлива в запеклі людські душі жадоби крові! Поки ж на Україні будуть кривди проти поспільства, якими б муками народ ми не карали, не діждуться спокою не тільки наші діти, але й онуки наші! Я скінчив!

Потоцький

Ха-ха-ха! Оригінал! Пан Шмигельський єсть знаменитий оригінал! Він проти всієї шляхти йде, проти законів Речі Посполитої, заступається за бунти, що хочуть потоптать під ноги навіть власть корони! Оригінал! За все, що пан сказав, звелів би зараз я його повісить, але тоді не буде у всій Речі Посполитій ні одного оригінала!.. Твою оригінальність я ціню й прощаю тобі твої безумні речі! Я не сердюся на пана так само, як ні один король не сердивсь на шута за його прикрі речі!

Шмигельський

То єсть образа, ясновельможний пане, я…

Потоцький

Ну! Оригінали сердиться не мають права, коли до їх химер прихильні і слухають їх королі! Вони повинні мать собі за честь таке поводження запанібрата!

(Пауза. Сіда. Мовчить, потім говорить спокійно).

Бунти всі кров’ю підпливали споконвіку, і гайдамацький бунт потоне а чи погасне у хлопській крові. Це закон… Пане Яворський!

Яворський

(підбіга).

Слухаю пана!

Потоцький

Піди зараз…

Яворський

Слухаю пана…

(Біжить до дверей).

Потоцький

Пане Яворський.

Яворський

(вертається)

Слухаю пана!

Потоцький

Куди ж пан? Я ж ще нічого не сказав.

Яворський

Слухаю пана.

Потоцький мовчить. Яворський не встоїть на місці.

Потоцький

В великій залі зібралась шляхта околична.

Яворський

Так.

Потоцький

Нехай пан піде і запросить…

Яворський

Слухаю пана.

(Біжить).

Потоцький

Пане Яворський.

Яворський

(хутко вертається)

Слухаю пана.

Потоцький

Потап, дай кухоль води!

Потап дає.

Прошу пана напитись!

Яворський

Бардзо дзінькую! Я нічого не їв.

Потоцький.

Прошу, прошу випить.

Яворський п’є.

Тепер пан спокійніше мене буде слухати до краю.

Яворський.

Слухаю пана!

Потоцький

Запроси шляхту сюди, тілько не всіх разом, перше двох-трьох.

Яворський

Слухаю пана.

(Біжить, але од дверей хутко вертається, так ніби його знов Потоцький кличе).

Слухаю пана!

Потоцький

Пан все вже вислухав. Прошу іти тихо до зали, бо пан так прудко літає, що забува мої прикази часто.

Яворський

Слухаю пана.

(Пішов тихо).

Потоцький сміється. Входе Жезніцький.

Ява III

Ті ж і Жезніцький.

Жезніцький

Четвертував і розіслав скрізь шматки від падла Сави Чалого.

Потоцький

Коли б той Сава та не воскрес. Ти ріжеш їх, як тих курчат, а вони плодяться, як пацюки.

Жезніцький

То мені сором. Я ще нікого не зарізав, а смерті предаю харцизів по закону.

Потоцький

Що є нового?

Жезніцький

Коли ми голову Сави, настромивши на палю, ставили на майдані, я запримітив двадцять запорожців.

Потоцький

Ну?!

Шмигельський

(про себе).

Нові жертви.

Жезніцький

Або ж вони хотіли Саву визволить, або розглядають замок, щоб зненацька напасти.

Шмигельський

Ясновельможний! Запорожці ці тут третій день, вони купують коні для коша.

Жезніцький

То хитрість козацька; не гайдамаки, я їх добре знаю: пики страшні, замурзані, очі як у вовків, і ні один бестія не уклонився мені, і ні один, побачивши, як ми стромляєм палю, не сказав «боже поможи»!

Потоцький

Чого ти захотів! Вели їх всіх захопить, допитайся – звідкіля, чого?

Шмигельський

Коней купують, запевняю!

Потоцький

Обережність не вадить!

Жезніцький

То я їх зараз захоплю і посадю в тюрму.

(Вийшов).

Ява IV

Яворський, пані Качинська з дочкою (вони кланяються), Потоцький сидить, ледве кивнувши головою. Качинська держить молоденьку дочку за руку.

Качинська

А це моя дорога єдина цурка, єдина утіха!

(До дочки).

Кланяйся!

Дочка присідає.

Яка я рада і щаслива єсмь, що можу бачити ясновельможного пана.

(До дочки).

Кланяйся!

Дочка присідає.

Я третій день чекаю щастя бачити нашого заступника, добродія нашого.

(До дочки).

Кланяйся!

Дочка присідає.

Потоцький

То я паню добре знаю. Чого ж хоче пані?

Качинська

Коханий мій муж, царство йому небесне, був вірним слугою панським. Кохала я його, як свою душу, але пан буг розлучив нас, і я зосталася вдовою з дочечкою своєю сиріткою, Касею звуть.

(До дочки).

Кланяйся!

Кася присідає.

З панської ласки маю п’ять хлопів з хлопками, і ті не слухають: яєць не несуть, курей не дають, суничок і горіхів не збирають в лісі, прядива самі не мають, та ще і Чалим Савою лякають. Один бестія утік. Я сама мушу собі їсти варить, а Кася моя, –

(до дочки)

кланяйся! – сама, вибачайте, сорочки стирає. Вони мене в гроб вженуть своєю непокірністю, а Касю мою, –

(до неї)

кланяйся! – так настращали, що бідне дитя не спить та цілу ніч зітхає.

(До дочки).

Кланяйся! Нема у нас заступника, нема мого коханого малжонка Яся; за другого ж вийти заміж я не можу, бо так кохаю свого покійничка, як свою душу!..

Потоцький

Пані мені вже обридла своїми скаргами на хлопів! Пане Яворський!

Яворський підбігає.

Яворський

Слухаю пана.

Потоцький

Я б хотів…

Яворський

Слухаю пана.

(Хоче йти).

Потоцький

Прошу ж слухать до кінця, а ні, то, може, пану дать води?

Яворський

Ні, бардзо дзінькую, я сьогодня нічого солоного не їв.

Потоцький

Зроби мені велику ласку.

Яворський

Слухаю пана.

Потоцький

Женись, я буду твоїм сватом…

Яворський

Слухаю пана.

Потоцький

Пані Качинська! От я даю п’ять тисяч злотих приданого панні Касі і хочу, щоб вона зараз повінчалась з паном Яворським; тоді буде у вас заступник, і ви мене зоставите в спокої!

Качинська

Ясновельможний пане! Доня моя…

(До Касі).

Кланяйся!

Кася присіла.

Доня моя занадто молода, вона про шлюб зовсім не дума, їй ще треба підождати пари; а коли вже ласка панськая для бідної вдови, то краще я повінчаюся з паном Яворським.

Потоцький

Пане Яворський!

Яворський

Слухаю пана!

Потоцький

(показує на стару Качинську).

От пану наречена. Сьогодня хочу і весілля справить.

Яворський

Слухаю пана.

Потоцький

Пане Яворський, поцілуй свою наречену!

Яворський

Слухаю пана.

(Іде до Качинської).

Качинська

При людях соромно. Нехай уже по шлюбі, ясновельможний пане!

Потоцький

Пане Яворський! Прошу до шлюбу зараз.

Яворський подає руку Качинській. Кася присіда Потоцькому. З дороги Качинська обертається.

Качинська

А коли ж ясновельможний пан дозволить взять п’ять тисяч злотих?

Потоцький.

По шлюбі.

Яворський.

Слухаю пана!

Вийшли.

Ява V

Ті ж, без Яворського, Качинської і Касі, а потім Жезніцький і гайдук.

Потоцький

Ха-ха! Серед таких тяжких обставин для розваги приятна комбінація! Потап! Після шлюбу закликать Яворського до мене – я його не пустю до Качинської, буде з неї п’ять тисяч злотих! Ха-ха!

Входить гайдук з листом, за ним Жезніцький.

Гайдук

(подає лист).

Від хорунжого пана Реви лист.

Жезніцький

(потирає руки).

А при ньому скованого гайдамаку привели.

Потоцький

(читає).

«Вчора, біля Очеретного, я наскочив на гайдамацькую ватагу, розпудив хлопців, порубав, а ватажка Саву Чалого на суд ясновельможного пана посилаю!»

(Говорить).

Знову Сава! Четвертий Сава! Подле ім’я, коли його почуєш або вголос вимовиш, то мов гадюка в пазусі ворушиться й сичить.

(Читає).

«Тепер околиця вся наша від страху спочине, бо цей харциз Сава так настращав усіх, що рідко хто не схоплюється в сні і не кричить це подле ім’я! Усі з’їжджались до мене, коли почули, що гайдамака Сава Чалий у мене в руках. Вже вся шляхетська околиця, знай, радіє, що Саву піймали, а хлопи похнюпили носи і посмирніли. Тепер ми будем спать спокійно».

(Говорить).

Даремно!

(До Жезніцького).

А приведи сюди харциза, побачим, що за птиця!

Жезніцький

А може б, перше підпекти?

Потоцький

Поспієш ще, давай сирого.

Жезніцький

Слухаю. Запорожці всі в тюрмі, а один утік; коли б не гайдамаки, чого йому тікать?

(Пішов).

Ява VI

Ті ж, без Жезніцького.

Шмигельський

Ясновельможний пане! Коли вже я оригінал, то дозволяю собі все, що думаю, говорити прямо.

Потоцький

Через шлюб Яворського я в гуморі. Говори.

Шмигельський

Нехай Жезніцький не спішить допитувати запорожців; можна ж певні відомості мать від коша.

Потоцький

Покриють, гадюки.

Шмигельський

Не треба звіра дратувать! Відомо пану, коли українська партія в Лисянці без всякого суда сорок запорожців смертю скарала, якими муками жидам і шляхті заплатили їх товариші?

Потоцький

А ми поквитаємось!

Ява VII

Ті ж і гайдамака, скований і зв’язаний, біля нього козаки з списами.

Потоцький

(довго дивиться на гайдамаку).

Ти знаєш, хто я?

Гайдамака

(довго дивиться на Потоцького).

Може, знаю, а може, й ні!

Потоцький

І смерть твоя, й життя – в моїх руках!

Гайдамака

Може, в твоїх, а може, й ні.

Жезніцький

Гадюко! З тобою пан Потоцький розмовляє!

Гайдамака

Може, Потоцький, а може, й ні.

Жезніцький

Я з тебе живого здеру шкуру за такі слова.

Гайдамака

Може, здереш, а може, й ні.

Потоцький

Стривай! Хто ти? Скажи по правді – я тебе зараз одпустю.

Гайдамака

Може, одпустиш, а може, й ні.

Потоцький

Признайся, я тобі сто злотих дам, ти Сава Чалий?

Гайдамака

Може, Сава, а може, й ні.

Потоцький

(бере з столу пістоль і цілить в гайдамаку).

Говори: ти Чалий? Уб’ю, як собаку!

Гайдамака

Може, уб’єш, а може, й ні.

Потоцький стріляє; осікається пістоль.

А бач, не вбив!

Потоцький

На палю його зараз!

Гайдамака

Це той Потоцький, що розум в нього жіноцький.

Потоцький

Посади його в бочку і задави димом від сірки.

Гайдамаку виводять.

Ну, пане Шмигельський, що з таким народом зробиш?

Шмигельський

З таким народом можна весь світ покорить!

Потоцький

Ти мене дратуєш не менш, ніж цей диявол, стережись!

Шмигельський

Я шут, оригінал; мені ясновельможний пан дозволив говорити все, а в пана слово королівське, і я знов сміло говорю. Вели, ясновельможний пане, замість мук і кари, розкувать його, нагодувать його гарненько, дай йому добрий кухоль горілки, і він тобі розкаже все, а муками і страхом нічого ти від нього не добудеш!

Потоцький

Ха-ха-ха! Гайдамаку вітать, як дорогого гостя? Оригінально! Гукни Жезніцького!

Шмигельський

(до козачка).

Поклич пана Жезніцького.

Потоцький

Чудово, чудово!.. Почнем харцизів частувати: музика буде грати їм, нехай танцюють п’яні бестії, а після танців і на палю!.. Нехай оригінально, умирають… Ха-ха-ха!

Входе Жезніцький.

Розкувать гайдамаку, дать йому добре їсти, поїть горілкою три дні, щоб кожний день був п’яний, як на весіллі, а Лейба нехай грає йому на цимбалах веселу до танців! Ха-ха-ха! Нова кара! Ну, чого стоїш? Ти м’яса хочеш? Буде м’ясо! На третій день, коли нічого нам харциз не скаже, посади його на палю; Лейба буде грать йому веселу, а він нехай конає, бестія, під танець.

Ява VIII

Ті ж і гайдук з листом.

Гайдук

Ясновельможному від хорунжого Реви лист.

(Вийшов).

Потоцький

(читає).

Сава Чалий!..

(Говоре).

Диявол! Знову це гадюче ім’я!..

(Читає).

«Сава Чалий нас обманив. Навмисне він послав малий загін, його посікли ми і ватажка піймали, а той сказав, що ніби Чалий він, його послав я вашій мості. Тимчасом справжній Сава на другу ніч, з загоном чоловік у двісті, напав на Очеретну, забрав з комор пшоно, сало, весь хліб, всіх коней, сорок пар волів, дочку підстарости Курчинського, прекрасну Зосю, взяв і щез, як дим в повітрі!»

(Говорить).

Диявол! Диявол! Диявол!

(Читає).

«В погоню пішла хоругв Ружицького».

(Говорить).

О, коли б його піймали, я місяць би його горілкою поїв, поки б не збожеволів він, а потім на цепу водив би його по всій Україні. Ні, це не чоловік, це, певно, чорт назвався Чалим.

Шмигельський

Це міф, ясновельможний пане. Певно, кожний ватажок навмисне Чалим себе зве.

Потоцький

Ні, ні!.. Це надзвичайний чоловік, це не міф; а тілько так його всі фіглі цінять гайдамаки, що кожному б із них хотілось Чалим буть!.. Але то все мізерія!.. Сава справжній був в Карапишах. Він на очах Миколи Потоцького і трьохсот його волохів погасив бочки смоляні так легко, як свічки; пальнув у вічі всім з мушкетів, щез, як вітер, потім побив погоню, і небіж мій з волохами своїми мусив світом рушить, бо думав він, що сила Сави переважить його силу; а Сава в той самий день спалив всю слободу і вивів хлопів всіх в степи далекі! Га?.. Це страшний, це надзвичайний, це цікавий чоловік! Пане Шмигельський! Ти говорив, що знаєш народ, що жив ти довго серед його, тобі відомі всякі фіглі, бо ти й вояка добрий… їдь, іди, що хоч роби, найди і приведи мені ти Чалого! Він не дає мені спокою, не буду їсти й спать, поки його я не побачу! Я його помилую, я його хочу побачить… Пообіщай йому маєтності великі, сто тисяч злотих, від короля шляхетство, і все те я, клянусь, добуду, дам, тілько нехай пристане на мою руку і поможе мені гайдамаків всіх переловить!.. Це ім’я – Чалий – сила! Це та сила, що приворожує людей до себе! Ради краю, ради спокою одшукай і приведи мені Чалого, бо коли до себе ми його не переманим, то гайдамаччина Хмельниччиною стане!

Шмигельський

Я згоден, і піду шукати Чалого хоч зараз, і жив не буду, а знайду його, і коли він справді є, то переманю його сюди. Але для поспіху у такім ділі прошу ясновельможного я пана написать до Сави лист і приложить свою печать гербову, бо Сава, певно, так не ввіриться мені, а в тім листі пообіщай йому вільготи для поспільства, про які я говорив вже його мосці!

Потоцький

Умови з хлопом? Хлопові лист? Багато хочеш ти!

Шмигельський

Історія складається з помилок, і коли ті, що на чолі стоять народу, свої помилки поправляють бажанням стать на певний шлях, – вони достойнії сини отчизни!

Потоцький

(після паузи).

Ходім! Я дам тобі до Сави лист. І коли справді Сава є і гайдамаків припинить поможе, тоді я все зроблю і для поспільства, аби надалі вже життя спокійне забезпечить Україні.

Шмигельський

А коли ця думка золота та стане ділом, вона всю Посполиту Річ і заспокоїть, і прославить!

Завіса

Примітки

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 244 – 256.