1
Юрій Клен
Мозок ятриться й палає.
Хто мені
загасити там здолає
спомини?
Нас вінчав Господь роками
світлими.
Мов тумани над ланами,
квітли ми.
Знав я благодать Господню
ранками.
Стогне степ тепер голодний
танками.
Невблаганне сонце сушить
дні мої;
мов скажена мідь, у душі
гримає.
Всі поля серпами гніву
скошено.
Всі шляхи в кривавій зливі
зрошено.
Серце крукам на поталу
кидаю.
Чорну кров мою шакалам
видою.
Жмуттям, як траву, волосся
вирву я.
Стало чорне безколосся
прірвою.
Примітки
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 248.