5

Юрій Клен

Ти гадаєш: то мій рот реве,

вивергаючи хулу і пломінь?

Ні, в мозку, мов птиця, б’ється спомин,

пересохле горло спрага рве.

Але слово, дике, як відчай,

слово те не родиться у ньому.

Переліч душі моєї зломи

і шукай там мого болю край.

Кублиться у серці він, мов гад,

не знайде тепер до вуст дороги:

тільки стане десь коло порогу –

і повернеться назад.

Ні, то виє і реве, мов звір,

на шпилі найвищої ципреси

моє серце і прокляту месу

посилає у простір.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 251.