2
Юрій Клен
Прорік Господь
моїми спраглими вустами:
Не Я блисну, мов меч, над вами,
щоб вас збороть.
На простір площ,
на міст проспекти гомінливі
не Я проллю в правдивім гніві
сірчаний дощ.
Не землетрус
вам розчахне бездонну прірву.
Не янгол, як траву, вас вирве,
як м’яса кус.
Змертвів ваш дух.
Нікчемним розумом великі,
душею й серцем ви каліки,
збрід недолуг…
А ваших рук
діла нащадкам непотрібні:
повиті димом бомб, безхлібні
сторіччя мук.
Мов дітваки,
що їм вогнем невільно гратись,
з богами зважились рівнятись.
Пождіть віки!
Меткі на сприт,
своїми власними руками
себе понищите ви самі.
Ваш рід обрид.
Не від долонь
Господніх, мудрі, пропадете:
на себе з хмар самі проллєте
жеркий вогонь.
Тоді візьму
трубу і витрублю зі світла
нову породу, щоб розквітла
кущем в диму.
Примітки
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1957 р., т. 2, с. 249 – 250.